«Помітивши ж, як запрошені вибирали перші місця, сказав їм притчу» (Лк. 14:7), – далі Христос на простому життєвому прикладі показав, що краще не підноситися і бути скромнішої думки про себе: «Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14:11). Ці слова стосуються усіх християн, бо часто ми буваємо занадто високої думки про себе, доки не «піде дощ, і розіллються річки, і подують вітри», і під натиском природних стихій будинок нашої віри часто «падає, і руйнування його буває надто великим» (пор. Мф. 7:27).
І яскравий тому приклад – події, що відбуваються в Україні з початку 2014 року. Адже в той трагічний момент історії (а коли ці моменти бувають не трагічними?) багато людей, які свого часу присягнулися боронити країну та її народ, зрадили присязі і відкрито перейшли на бік окупантів. А на захист країни стали люди, які за рік до того не могли навіть це уявити.
Подібна ситуація стається і в духовній сфері. Багато людей, які вважають себе віруючими, посвяченими людьми, під час гонінь на церкву часто відступають від неї, зраджують Христу, Якому привселюдно присягалися, а на їх місце часто заступають люди, які можливо, ніколи себе не вважали віруючими. Причому найбільший відхід від церкви часто відбувається не під час гонінь, а в часи миру і добробуту, що можна побачити в багатьох країнах Заходу.
Так що звання християнина – це, передусім, не привід для гордості, і тим більше – піднесення над оточенням, а заклик бути упокореним і пильним до своїх слабостей.
Редакція сайту
Ваш коментар: