Мета Божого звільнення
Бог явив Себе Мойсеєві і доручив йому передати фараонові такі слова: «Відпусти народ Мій». Незважаючи на упертість і силу фараона, Бог вивів нащадків Авраамових з Єгипту Своєю могутньою рукою, супроводжуючи їх вихід чудесами і знаменнями.
Позбавлення Ізраїлю з єгипетського рабства в Новому Завіті співвідноситься з нашим звільненням від уз гріха. Єгипет – це прообраз світської системи, а Ізраїль – прообраз церкви. Коли ми народилися згори, ми звільнилися від тиранії і тиску світської системи.
Куди попрямував Мойсей після звільнення Ізраїльського народу? Коли я ставлю це питання на проповіді, люди зазвичай відповідають: «В обітовану землю».
Але це не так. Він пішов до гори Хорив або Синай. Бог сказав фараонові через Мойсея: «Відпусти народ Мій, щоб він звершив Мені служіння в пустелі» (Вих. 7:16; 8:1,20; 9:1,13; 10:3). Навіщо Мойсеєві було вести народ у землю обітовану, коли вони ще не зустрілися з Тим, Хто обіцяв? Бог не бажав цього Своєму народу. Якби вони увійшли до обітованої землі без одкровення про Бога, вони перетворили б її на місце ідолопоклонства.
Саме це сталося з багатьма в церкві за останні 25 років. Людям більше говорилося про Божі обіцяння і забезпечення, замість того, щоб передати Його характер і суть, щоб наблизити народ до Нього. Замість того, щоб привернути людей до пізнання Господа слави і служіння Йому, у своїх проповідях ми обіцяли їм кращий спосіб життя і хороше місце у вічності. Багато служителів ставляться з особливою увагою до того, щоб говорити тільки позитивні проповіді, оскільки їх метою є залучення більшого числа людей. У той же час вони уникають говорити тверде слово виправлення, яке принесе зміни, необхідні для зустрічі зі святим Богом.
Зустріч з Богом на Синаї змінила Мойсея, і він знав, що така ж зустріч потрібна усьому народу. Якби він не зустрівся з Богом біля куща, що горів, він би намагався вивести їх з рабства і ввести в обітовану землю, що він і намагався зробити раніше, і через що втік від фараона. Багато хто прийняв спасіння сьогодні, почувши проповіді служителів, виходячи з їх покликання, а не з одкровення Божого. Якщо на нашому житті є покликання, але ми не дозволили Богові повести нас у пустелю, щоб там зустрітися з Ним, ми намагатимемося звільнити людей заради самої свободи. А нам треба звільняти людей заради того, щоб вони прийшли до Того, для Кого вони були створені.
У книзі Діянь ми читаємо: «І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах. Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих. І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли» (Діян. 7:22-25).
Мойсей бачив страждання і бажав полегшити їх. Він також знав, що Бог покликав його звільнити Свій народ, і він бажав цього усім серцем. Але без одкровення Божого він не був готовий вести їх до їх призначення. Лідерство без правильно поставленої мети може бути небезпечніше, ніж його відсутність. Мойсей був лідером, у нього була мета, але його мета була недосконалою. Без одкровення Божого в кращому випадку він міг би привести їх у землю обітовану, не знаючи справжньої мети свободи – для близьких взаємин з Богом. Ось чому Бог привів Мойсея у віддалене місце пустелі, щоб звільнити його серце від світу, який він залишив. У пустелі він прийшов до жадання пізнання Бога. Пройшовши таку підготовку, він зміг сказати: «Я піду і подивлюся».
Ми повинні зрозуміти, що не усе «хороше» – це справжнє служіння. Коли Мойсеєві було сорок років, у нього було хороше бажання звільнити свій народ, але це не було справжнім служінням. Єву притягувала саме «хороша», а не погана сторона дерева пізнання добра і зла. Коли вона «побачила…, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла» (Буття 3:6). У неї була спокуса стати подібною до Бога. Багато що здається нам хорошим і схожим на Бога, але воно суперечить Його природі і характеру. Тільки набуваючи особистого пізнання Його, ми можемо по-справжньому розрізняти добро і зло.
Привів тебе до Себе
Мойсей вивів народ Божий з Єгипту, щоб повести його на поклоніння Богу в пустелі. Проте, вони не відразу пішли до Синаю. Їм було потрібно три місяці, щоб зробити подорож, яка насправді могла б зайняти не більше десяти, одинадцяти днів. Навіщо Бог це зробив? Відповідь проста і подібна до ситуації з Мойсеєм: Бог хотів дати їм час заспокоїти серця, щоб вони змогли прийняти одкровення Боже, як це зробив Мойсей.
Коли вони прийшли до підніжжя гори Синай, Мойсей залишив народ там і зійшов на гору, щоб зустрітися з Богом. Тоді Господь звернувся до нього з гори, кажучи: «Так скажи дому Якова і звісти синів Ізраїлевих». (Вих. 19:3).
Раніше ніж ми прочитаємо далі, що Бог сказав Мойсеєві, я хочу вказати на те, кому було адресовано це послання. Воно призначалося не лише Аарону і його синам. Воно було не лише для синів Левія. Боже послання призначалося для усього народу Ізраїлевого. Воно було дане кожній людині, що вийшла з Єгипту, усім: від малого до старого, чоловікам і жінкам. Тепер послухайте Боже послання: «Ви бачили, що Я зробив єгиптянам, і як Я носив вас [ніби] на орлиних крилах, і приніс вас до Себе». Слова «приніс вас до Себе» виражають саму мету нашого створення! Бог вивів тебе і зробив так багато для твого спасіння, щоб привести до Себе!
Ця мета простежується із самого початку існування людства. Навіщо Бог помістив людину в сад? Адам не був створений, щоб провадити всесвітнє служіння звільнення. Бог помістив його в саду не для того, щоб він там побудував мости і хмарочоси. Ні, він був у саду, щоб спілкуватися з живим Богом. У результаті цих взаємин можуть відбутися хмарочоси або служіння, але це не є метою Божою для життя людини.
Перші сім років після отримання спасіння я відвідував і навіть працював у великій церкві, де особливу увагу зосереджували на обіцяннях і обіцянках Божих. Ця церква була націлена на євангелізацію, пристрасно бажаючи досягати світ благою звісткою Євангелія. Проте проповідане там Євангеліє відкривало переваги Царства, а не славу пізнання Бога. До нас приїжджали люди зі всього світу. Це служіння було міжнародним. Лідери церкви палко ревнували про спасіння душ і заражали цим інших. Багато вірних у цій міжнародній церкві пристрасно бажали служити. Звичайно ж, я був одним з них.
У ті перші роки мого служіння в цій церкві я вставав рано щодня і молився півтори години до роботи. Я просив Бога використовувати мене в досягненні загублених і вмираючих, у зціленні хворих. Я волав до Господа, щоб Він послав мене до інших народів звільняти полонених. Знову і знову я палко молився, поки одного разу не почув, як Бог сказав: «Джоне, твої молитви неправильні!»
Я подумав: «Це не може бути голосом Божим. Напевно, це ворог». Але все таки я знав, що це голос Божий. Я був здивований: «Господи, як можеш Ти говорити мені таке? Я молюся, щоб люди рятувалися, зцілялися і звільнялися. Адже Ти цього бажаєш?» Але Бог дивився глибше за мої слова. Він знав, як мало Я знаю про Нього. Він розумів, що навіть якщо б я вивів людей з рабства, моє служіння закінчилося б для мене і багатьох послідовників ще гіршим рабством ідолопоклонства в церкві.
Він сказав мені: «Джоне, служіння – це не мета християнства. Ти можеш виганяти бісів, зціляти хворих і вести людей до спасіння, але закінчити в пеклі». Він додав: «Іуда залишив свою роботу, щоб піти за Мною. Він зціляв хворих, воскрешав мертвих і виганяв бісів, але він у пеклі». Усе усередині мене перекинулося від цих слів.
Нам не треба забувати, що коли апостоли пішли в силі зціляти хворих, воскрешати мертвих і виганяти бісів, Іуда був в їх числі (Мф. 10:1-8).
Я відразу запитав: «Тоді яка ж мета християнства?»
Він негайно відповів мені: «Знати Мене особисто!» Тоді я згадав Павлові слова про те, що він усе вважає за ніщо «заради переваги пізнання Христа Ісуса» (Фил. 3:8).
Господь прошепотів у моє серце: «В цих особистих взаєминах твориться істинне служіння». Даниіл підтвердив це словами: «Але люди, які шанують свого Бога, підсиляться і будуть діяти» (Дан. 11:32).
Ісус сказав, що сліпий приведе сліпого до ями (Мф. 15:14). Цей вислів істинний для усіх людей, які бажають вивести інших з рабства, але не побачили на власні очі Господа. Ось чому Павло так палко молився, щоб очі нашого серця просвітилися пізнанням Його (Еф. 1:18). Лише в Його світлі ми бачимо (Пс. 37:9). Не маючи одкровення про Нього – ми сліпі. У тих, які не пізнали Бога особисто, можуть бути хороші наміри, але без одкровення Божого вони врешті-решт приведуть тих, хто пішов за ними, до ями, в яку потраплять самі.
Це сталося зі мною, коли я тільки увірував. Пастор більше дивився на благословення завіту, а не на Благословляючого. Він дуже багато працював, вірячи і діючи згідно з обіцяннями Божими. Але в нього не було одкровення про характер Божий, і він впав в єресь. Одного разу він з’явився перед зібранням і заявив, що не бажає більше жити зі своєю дружиною, яка народила йому дітей. Він сказав людям, якщо вони його не схвалюють, то можуть піти. Потім він одружився на молодій, енергійній і амбітній жінці, що теж була в служінні. Вона стала спотиканням у його житті. Його церква зменшилася з тисяч до сотень. Багато овець було поранено і пішли з церкви. Врешті-решт він розлучився і продав церковну будівлю міській владі.
Мойсей знав, що саме зустріч і особисте спілкування з живим Богом змінили його життя. Він знав, куди вести народ. Він не вів їх до обіцянь. Він знав, що є тільки Один, хто може задовольнити їх потреби. Він знав, навіщо створений, і усвідомлював необхідність шукати серце Боже. Його серце отримало одкровення не про Божу руку, що дає, він чув Слово Боже лицем до лиця.
