На сторінках Старого Завіту часто можна зустріти такі слова: «І поклявся цар Соломон Господом, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо не на свою душу сказав Адонія таке слово» (1(3)Цар. 2:23). Особисто мені не так важливо, що саме казав Адонія, як важлива обіцянка: «Нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить…». До такої обіцянки вдавалися не лише юдеї, але й язичники, зокрема нечестива цариця Ієзавель: «І послала Ієзавель посланця до Іллі сказати: нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо я завтра до цього часу не зроблю з твоєю душею того, що зроблено з душею кожного з них» (1(3)Цар. 19:2). Так що виходячи з цих та інших біблійних місць можна дійти висновку, що до таких погроз-обіцянок вдавалися в ті часи доволі часто.
На мою думку, це була одна з причин, що спонукала Христа сказати наступне: «А Я кажу вам – не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим; ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя. І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити. Нехай буде слово ваше: так – так; ні – ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мф. 5:34-37), і «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37).
Що тут ще можна додати? Хіба що пригадати один випадок, який чудово ілюструє доречність цих слів: «Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла. Було їх понад сорок, що поклялися. Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: “Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла…» (Діян. 23:12-14). Втім, задум їх не вдався і подальша їхня доля не відома. Звісно, ці змовники віднайшли якусь виправдання-причину обійти цю клятву, от лише навіщо було давати її, вже не кажучи про намагання вбити апостола Павла? – Зазвичай, такі люди не задумуються над тим, що обіцяють чи кажуть. А от чи задумуємося ми?
