Ця лекція присвячена одному з великих вчень спасіння, яке ми відносимо до «сотеріології[1]». Цим особливим вченням є вчення про виправдання. Існує багато питань, які можуть бути розглянуті при вивченні сотеріології, і серед них можна назвати питання про покаяння, віру, усиновлення, спокутування, освячення, спасіння, виправдання, умилостивлення, зарахування і т. ін. Усі ці слова знаходяться в Біблії і мають відношення до великих вчень спасіння. Але в сучасних радіопроповідях і телепрограмах ці терміни відсутні, бо багато проповідників в основному припинили звертатися до біблійних термінів, що мають відношення до спасіння. Ви чуєте багато розмов про віру, покаяння, переконання, хрещення від людей, які зовсім не знайомі з вченням про спасіння.
Вчення про спасіння можна знайти в посланні до Римлян. Проте, проповідники перестали навчати людей цьому вченню, що і є причиною усіх розмов про хрещення Святим Духом, віру, переконання, покаяння і тому подібні речі. Сучасні проповіді не мають відношення до біблійного вчення, бо воно стає спірним і засмучує певних людей, а самі істини вчення пов’язані з абсолютним авторитетом Біблії. Тому коли християнин закидає Біблію як абсолютний авторитет, то він починає сильно нервувати, щойно ви починаєте говорити з ним про питання біблійного вчення.
Я гадаю, що останній раз ви чули проповідь про виправдання більш ніж п’ять років тому. І знаєте чому? Бо людина, яка покладається на власну праведність, на досвід, почуття або добрі справи в питанні спасіння нічого не знає про виправдання.
Однією із сучасних помилок є ототожнення виправдання з прощенням, але виправдання – це більше, ніж прощення. Виправдати означає оголосити праведним. Тому проблемою Бога в спокутуванні людини було виправдання грішника без необхідності ігнорування його гріхів або зневаги ними. Бог, будучи Тим, Ким Він є, не може йти на компроміс у судових рішеннях і легко ставитися до гріха. Бог святий. Закон і справедливість вимагають покарання смертю за кожен гріх. У Єзекиїля 18:4 сказано: «…душа, яка згрішає, та помре». Милосердя Боже жадає спасти грішника в інтересах любові. У людському суді судді «правого нехай виправдають, а винного засудять» (Втор. 25:1). Якщо Господь засудив винного, то він піде в пекло, і це так само вірно, як те, що ми з вами існуємо. У Виході 23:7 Бог сказав: «Я не виправдаю беззаконника». Бог засудив людських суддів, які перекручують це судження і сказав: «Горе тим,… які за подарунки виправдовують винного». (Іс. 5:22-23). Сам Ісус засудив фарисеїв, які виправдовували себе перед людьми (Лк. 16:15).
Питання, що постало перед Трійцею полягало в наступному: «Яка людина змогла б повністю дотримати закон», якщо «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Боже рішення полягало в тому, щоб послати на землю досконалу людину, яка б прожила досконале життя і померла досконалою смертю, явила праведність, щоб потім ця праведність могла бути запропонована як дар віруючому грішнику. Виправдання означає отримання праведності перед Богом. Грішник вдягається в праведність Ісуса Христа, і Бог бачить його таким же праведним, як і Христа. З того часу Бог бачить грішника виправданим у Спасителі, прихованим в Особі Господа Ісуса Христа.
Виправдання, отже, є судовим Божим актом, за допомогою якого ті, хто вірить у Христа, проголошені праведними в Його очах і вільні від провини і покарання. Якщо ви хочете знайти це вчення в Новому Завіті, то дуже уважно прочитайте послання до Римлян 4:3-5. Я гадаю, проповідей цього вчення ви не чули в півдюжини радіопередач впродовж 25 років. Це Біблійне вчення виправдання шляхом судового рішення, яке не наважується проповідувати жодна людина, що покладається в справі спасіння на водне хрещення або харизматичний досвід. Ви ніколи від них не почуєте цього вчення. Ось воно: «Повірив Авраам Богові‚ і це зараховано йому в праведність. А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність» (Рим. 4:3,5). Це означає, якщо ви намагаєтеся заробити свій шлях на небеса, то ваша віра тотожна неправедності. «А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність».
Не спасенні люди, які оголошують себе християнами, і які намагаються потрапити на небеса, намагаючись бути хорошими маленькими хлопчиками і дівчатками, завжди звертаються до послання, адресованого 12 колінам Ізраїлевим (Як. 1:1), щоб довести, що людина виправдовується справами. Відступники від Бога настільки звикли звертатися до Якова, що зараз вони надрукували Біблію, яка каже, що послання Якова не було написане для 12 колін Ізраїлевих. Ця нова «біблія» зайшла настільки далеко, що стверджує, що послання Якова було написане для спасенних євреїв, спасенних юдеїв або духовних євреїв. Це було зроблено для приховання жахливого і волаючого факту, що насправді послання Якова було адресоване 12 колінам Ізраїлевим, а люди, які потрапляють у пекло за допомогою своїх добрих справ, цитують Якова, щоб виправдати їх власне самовдоволення.
Суть справи полягає в тому, що у великій книзі, присвяченій викладу християнського віросповідання, вам було сказано: «А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність». Праведність, якою Бог виправдовує грішника і яку зараховує йому, є Божою власною праведністю, заробленою і заслуженою Ним, коли Він, будучи людиною, жив досконалим життям і помер досконалою смертю. Чи, як каже автор послання до Євреїв: «Хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху» (Євр. 5:8). Люди, які намагаються виправдати себе на підставі послання Якова 2, не пізнали Божої праведності і намагаються встановити свою власну праведність. Як сказав Павло: «…вони не скорилися праведності Божій, бо кінець закону – Христос, на праведність кожного‚ хто вірує» (Рим. 10:3-4).
У справі виправдання є присутнім прощення гріхів, зняття провини і покарання. Для святого, досконалого Бога подивитися крізь пальці на гріх є не такою вже і простою справою. Істина полягає в тому, що Бог дійсно отримує задоволення від прощення і очищення грішника від беззаконня, але Він повинен мати для цього основу. У Старому Завіті такою підставою служила кров, пролита козлами і биками, оскільки «без проливання крови не буває прощення» (Євр. 9:22). Хоча Бог міг простити і відпустити гріх у Старому Завіті (Він, звичайно, міг це зробити, Вих. 34:7), Він не міг очистити винного грішника, поки Христос не помер на Голгофському хресті. У Михея 7:18 ми читаємо: «Хто Бог, як Ти, що прощає беззаконня і не ставить за злочин залишку спадщини Твоєї? не вічно гнівається Він, тому що любить милувати».
Виправданому грішнику прощаються усі гріхи, а він позбувається провини і покарання. Ви можете решту життя платити за те, що ви посіяли, але про вічне покарання вже не може бути і мови: усе прощено, і ви проголошені праведним праведністю Ісуса Христа. Ось чому люди, які надають велике значення своїм почуттям і справам, звеличують власний досвід вище за слово Боже і завжди намагаються удосконалити самих себе, і стати подібними до Христа в надії, що це допоможе їх спасінню.
Якби ви були подібні до Христа, ви все одно пішли б у пекло. Він був безгрішний, на відміну від вас. Він був Особою Трійці, на відміну від вас. В історії найбільш подібний до Христа характер мав сатана, антихрист. Ісуса Христа називають левом, так само як і диявола (Одкр. 5:5, 1Пет. 5:8). Ісус Христос подібний до змія, що також згадується у зв’язку із сатаною (Ін. 3:14, Одкр. 12:9). Ісус Христос – це Ангел Господній; а диявол – ангел світла (Гал. 4:14, Діян. 27:23, 1Кор. 11:14).
Подоба Христу нікуди вас не призведе. Усе, що ви повинні робити, це прийняти Божу праведність, а Божа праведність – це Сам Господь Ісус Христос. У цьому і полягає суттєва різниця між сучасним чуттєво-експериментально-духовним християнином, який завжди говорить про дозвіл Христу увійти до його життя, щоб потім поділитися своїм досвідом з кимсь іншим, і відкупленим кров’ю, виправданим чадом Божим, в якому живе Господь Ісус Христос. Ця різниця існує. Одна людина дозволила Христу увійти до її життя, налаштувати його, щоб вона могла стати хорошим маленьким хлопчиком і заробити свій шлях на небеса. А в іншій людині живе Ісус Христос, і вона зростає з Христом і живе; але вже не вона живе, але живе в ній Христос (Гал. 2:20).
У Діяннях 13:38-39 Павло сказав: «Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів; і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий». Жодного хрещення – «всякий віруючий». Жодної згадки про сповідь або покаяння – «всякий віруючий». Це може здатися єрессю для самовдоволеного творителя добра, який заробляє свій шлях у пекло, кажучи про дозвіл Христу увійти до його життя. Причина дуже проста. Термін «виправдання» ніде в Біблії не пов’язується з прощенням і дозволом Христу увійти до вашого життя. Термін «виправдання» визначає судовий процес, за допомогою якого Бог проголошує грішника праведним на підставі того, що грішник вірить у зараховану йому праведність Ісуса Христа.
Ось чому це ніколи не пов’язане з водним хрещенням у жодному Завіті. Ви можете знайти слова «народжений згори» поряд із словом вода, але ніколи з водним хрещенням (Ін. 3). Ви можете знайти термін «спасенний», пов’язаний з водним хрещенням, але ніколи в сенсі абсолютного спасіння за допомогою вічного життя, а тільки в сенсі прообразу людського спасіння (1Пет. 3:21). Господь не припускається помилки, не поміщаючи терміни «виправдання» і «виправдати» в межах 10 віршів до і після будь-якої згадки про хрещення. Ось чому не спасенні люди плутаються в Діяннях. На кожну згадку про Діяння 13:38-39 доводиться 500 проповідей, заснованих на Діянні 2. І знаєте чому? Бо термін «виправдання» не з’являється в Діяннях, 1, 2, 3-18.
[1] Сотеріологія – наука про спасіння душі, тобто отримання праведниками блаженства в потойбічному світі
