«Звідки я?», «Чому я тут?», «Куди я йду?» Ці питання можна назвати серед найбільш важливих питань, що постають перед людиною. «Наука намагається відповісти на перше питання, філософія б’ється над другим, і тільки християнська віра переконливо відповідає на усі три питання»[1].
У Діян. 17, у проповіді Павла в ареопагу, даються ясні відповіді небес на складні питання людства. Ця проповідь вмістилася лише в десять віршів, і прочитати її можна менше, ніж за дві хвилини; але це одна з найбільших проповідей з колись вимовлених смертною людиною.
Ми вже говорили про обставини, що супроводжували цю проповідь. Тепер давайте детальніше поговоримо про сам шедевр.
ПРОПОВІДЬ (17:22-31)
На пагорбі, де розміщувався ареопаг, були два білі камені. Під час суду обвинувач стояв на одному з них, а обвинувачений – на другому. Оскільки звук поширюється вгору, то камені були розташовані не на вершині пагорба, а на його схилі. Подумки уявляю, як Павло стоїть на одному з цих каменів або поряд з ним, готовий звернутися до афінської інтелігенції.
З чого почати? Він не може почати з того, з чого почав у синагозі Антиохії Пісидійської: з огляду стосунків Бога з ізраїльським народом (13:17). Він не може навіть «говорити з ними з Писання», як зробив це в синагозі Солуні (17:2), оскільки його слухачі не знають Слова Божого. Завжди слід починати з того, що вашим слухачам близько. Зустрівши жінку біля колодязя, Ісус заговорив з нею про воду – живу воду (Ін. 4:10). Коли ж Павло зустрівся із самозваними шукачами істини, він заговорив про істину – істину про Бога і людину.
«Павло, ставши серед ареопагу, сказав: “Афіняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожні» (в. 22). Фразою «особливо побожні» перекладене складне грецьке слово, яке буквально означає «ті, що бояться бісів» (тобто ті, хто схиляється перед бісами). Слово «біси» для Павлових слухачів не обов’язково мало такий негативний відтінок, який воно має в нас; греки поклонялися бісам[2]. Оскільки в їх місті було повним-повнісінько ідолів, що втілювали цих бісів, то вони, напевно, не сприйняли цю заяву ні як комплімент[3], ні як критику[4], а просто як констатацію факту.
Павло пояснив, що він мав на увазі: «Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: “Незнаному Богові”» (в. 23а). Світські історики відмічають, що вівтарі невідомим божествам не були рідкістю в тій місцевості[5]. Коли я був в Пергамі (на малоазійському березі Егейського моря), я бачив руїни храму Деметри, де археологи виявили вівтар, присвячений «невідомому богові».
Висловлюються різні думки про походження подібних вівтарів. Ось одна з них: коли вівтар довгий час не використовувався, первинний напис втрачався, і замість нього на вівтарі робили інший напис: «Невідомому богові або богам».
Популярне пояснення пов’язує появу цих вівтарів з однією давньою подією. По землі пройшла епідемія чуми, що забрала сотні життів. Думаючи, що це боги на них за щось розгнівалися, люди приносили жертви своїм численним божествам, але марно. Тоді звернулися за порадою до одного старого мудреця на ім’я Епіменід. «Мабуть, є бог, якого ви не знаєте, ось він і розгніваний на вас», – сказав той, запропонувавши наступне: поблизу священної землі, відомої як Ареопаг, слід випустити стадо овець різного забарвлення і просити невідомого бога, щоб він змусив лягти ту вівцю, яку він хотів би узяти собі як жертвопринесення. Люди дослухалися до цієї поради і спорудили вівтарі всюди, де лягали вівці, яких і принесли в жертву на цих вівтарях[6]. Принаймні, один з цих вівтарів, присвячених «невідомому богові», міг зберегтися до Павлових часів.
Найпростіше пояснення виникнення вівтаря може бути наступним: якийсь сумлінний ідолопоклонник так боявся прогнівити якогось бога, якому він випадково, – за незнанням – не вклонився, що вирішив не ризикувати і спорудив вівтар невідомому богові. Яким би не було походження вівтаря, він ідеально підійшов цілям Павла. Його звинуватили в тому, що він проповідує «про чужі божества» (в. 18) – ось він і покаже, що благовістив про Бога, чиє існування афіняни визнавали, але про Якого вони нічого не знали. «Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам» (в. 23б).
Слова «незнаному», «не знаючи» (в. 23), «невідання» (в. 30) утворені в оригіналі від грецького слова агносто[7]. Це складне слово, що складається з негативної приставки а і іменника гносіс, – «знання». Звідси «незнання». Фактично, Павло сказав: «Послухайте мене, і ви дізнаєтеся Бога, про Якого ви думали, що Він невідомий».
Що зробив Бог
Зверніть увагу, що Павло, розмовляючи з людьми, які мають вкрай приблизне уявлення про Бога, почав говорити не про Ісуса, а про Бога. Усі помилкові релігії у світі засновані на помилковому уявленні про Бога. Пам’ятайте: ви повинні починати з того рівня, на якому знаходяться люди, а не з того, на якому вам би хотілося їх бачити.
(1) Бог створив усе.
Павло почав не з філософствування про існування Бога. Більшість людей, подібно до афінян, вірять у щось, зване «богом». Павло почав свою проповідь з того, з чого починається Старий Завіт (Бут. 1:1) – із слів про Бога, Який «створив світ і все, що в ньому» (в. 24а)[8].
Павлові слова примушують згадати такі прекрасні видовища, як грандіозний Великий Каньйон, величні швейцарські Альпи, вражаючу скелю Аерс в Австралії, шовкову зелень Шотландії, захоплюючий захід сонця на Гаваях, пишність зоряних ночей на будь-якому континенті. Мене охоплює благоговіння, коли я усвідомлюю, що усе створено Богом!
Павло говорив їм, що не вони створили Бога, а Бог створив їх; не вони створили Богу дім, а Він створив дім для них – цю землю. Його слова спростовували матеріалістичну концепцію епікурейців про те, що початок існуванню цього світу поклало випадкове зіткнення атомів.
Будь-яке правильне розуміння сенсу життя має починатися з розуміння і визнання Творця. Тому сатана продовжує нарощувати масовану атаку проти концепції особового творіння, і тому ми повинні твердо протистояти брехні диявола про те, що своєю появою ми зобов’язані випадку!
Потім Павло перейшов до розповіді про те, який цей Бог, що створив усе: «Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе[9] і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу» (в. 24б, 25а). Павла оточувала найбільша безліч язичницьких храмів. Віддалік знаходився храм Зевса – найбільший з колись зведених храмів. Внизу простягалася міська площа – агора, навколо якої тіснилися ідоли і храми. Вгорі прямував у небо Акрополь з більш ніж сорока храмами, серед яких, – незрівнянний Парфенон. Але Богу не потрібні храми – навіть найкрасивіші. На відміну від безживних, безпорадних ідолів, що населяли ці храми, Бог не потребував служіння Йому афінян; навпаки, це вони потребували Його допомоги!
(2) Бог створив усіх людей.
Павло перейшов від загального до окремого. Оскільки усе створено Богом, це означає, що Він створив і нас: «Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все» (в. 25б). Спочатку Він дає нам життя; потім Він забезпечує нам продовження життя, даючи нам дихання; більше того, Він забезпечує нас «усім», що підтримує життя. В якій мірі ви потребуєте Бога? Вдихніть чим глибше. Це Бог зробив так, що ви можете дихати, а без дихання ви б померли. Кожен ваш вдих – це дар Всевишнього!
Крім того, саме Бог «від однієї крови[10] створив увесь рід людський для проживання по всій землі» (в. 26а). Під «однією кров’ю» мається на увазі Адам[11]. Усіх нас створив Бог, у всіх нас спільний Отець, і усі ми брати! І знову мене охоплюють спогади: турецькі школярі позують перед фотоапаратом; афінські підлітки в джинсах проходять повз; літня людина з сіткою зморшок на обличчі, що розповідає про її вік; індієць, що виконує народний танець; австралійський сусід, завжди готовий прийти на допомогу; циганська сім’я в різноколірному одязі. Одні з них схожі на мене, другі ні; але усі ми – Боже творіння!
Якщо у своїх попередніх висловлюваннях Павло критикував погляд греків на Бога, то тепер критиці піддався їх погляд на людину. Греки вважали себе унікальним народом, чиї походження і статус були абсолютно відмінними від інших. Вони розділяли людство на дві категорії: «Греки і варвари». Яким ударом по їх національній гордості мало стати почуте ними – що Бог «від однієї крови створив увесь рід людський [у тому числі і греків!] для проживання по всій землі».
Чесно кажучи, греки не були самотними у своїй зарозумілості. Більшість етнічних груп вважали, що людство складається з «нас» і «їх». Юдеї, наприклад, ділили світ на «юдеїв і язичників». Римляни – на «громадян і негромадян». На жаль, таке упереджене ділення продовжує існувати серед тих, хто не знає, що Ісус зруйнував бар’єри між людьми (Еф. 2:14), щоб ми усі могли бути «одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:26-28). Світ ділиться тільки на дві категорії, які дійсно мають значення: ті, хто «в Христі» і ті, хто «поза Христом».
(3) Бог управляє всім.
Заявивши, що Бог «від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі», Павло додав: «наперед визначивши часи і межі їх перебування» (в. 26)[12]. Дан. 2:21 є хорошим коментарем до цих слів: «Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів». Іншими словами, усе у владі Божій. Він зумовлює не лише тривалість призначених пір року (14:17), але і тривалість правління царів. Він встановив не лише географічні межі, наприклад, за допомогою океанів і морів, але і політичні кордони держав. Бог не просто створив світ і віддалився від нього; Він завжди брав участь і продовжує брати активну участь у справах людських. І хоча афіняни не відали про те, цей невідомий Бог визначив їм їх почесне місце в історії![13]
[1] Ворен Вірсбі.
[2] Див. обговорення 17:18 у розділі «Що таке «успіх» у трудах Господніх?»
[3] Якщо Павла судили, то підлабузнюватися перед цим конкретним судом з метою чинення впливу на вирок заборонялося законом.
[4] У душі Павло їх «набожність» мав вважати забобоном. Висловлюються припущення, що Павло міг почати свою промову з гри слів – споживши фразу, яка мала одне значення для них і абсолютно протилежне для нього.
[5] Про це також свідчили два таких світських письменника, як Павсаній (ІІ ст.) і Філострат (початок ІІІ ст.).
[6] Про цю епідемію розповідали декілька грецьких письменників, вказуючи при цьому, що до поради дослухалися, і мор закінчився.
[7] Від цього слова утворене знайоме нам слово «агностик», яке буквально означає «той, хто не знає». Атеїст стверджує: «Бога немає», – агностик же каже: «Я не знаю, є Бог чи ні».
[8] Див. обговорення 14:15-17 в уроці «Змінимо життя з Божою допомогою».
[9] Слова Павла нагадують нам слова Соломона (3Цар. 8:27) і слова Стефана (Діян. 7:48,49).
[10] У суч. пер. читаємо: «Бог створив спочатку одного». Так і в оригіналі. Додане в синодальному перекладі слово «кров» («від однієї крови») не суперечить істині, закладеній у вірші. Це підтверджується і медичною наукою. Кров однієї людини у своїй основі така ж, як і кров усіх інших людей, незалежно від раси або походження. Відмінності за групами крові не мають відношення до расової приналежності або походження.
[11] Див. Бут. 3:20. Хоча в цьому вірші йдеться про Єву, суть від цього не змінюється.
[12] Були спроби надати віршу 17:26 расове забарвлення: ніби «Бог визначив кожній людині своє місце, де вона і повинна залишатися». Проте зверніть увагу, що чоловік, який висловив цю думку, була юдеєм, що виріс в Азії, отримав освіту в Єрусалимі і проповідував в Європі. Він спілкувався з людьми, які стояли на найрізноманітніших освітніх і соціальних рівнях. Він явно не «залишився» в якомусь «божественно зумовленому» соціальному або географічному «місці».
[13] Де б ми не жили, ми можемо відмітити, що Бог активно бере участь у справах нашого народу.
