В Афінах – культурному і філософському центрі греко-римського світу – Павло був один. Багато хто кваліфікує його роботу в Афінах як «одну з найбільших Павлових невдач», підкріплюючи свій висновок такими фактами: (1) Лука називає лише декілька осіб, що увірували. (2) У Новому Завіті жодного разу не згадується община в Афінах. (3) У свою команду Павло завжди включав когось з тих місць, де він працював (Діян. 20:4), але серед подорожуючих з ним ми ніде не зустрінемо когось з Афін. (4) У вітальних рядках Павлових листів не згаданий жоден афінський християнин. Враховуючи ці факти, неважко зрозуміти, чому деякі називають роботу Павла в Афінах невдачею – але чи так це було насправді?
Світ вимірює успіх за зовнішніми ознаками – за розмірами статків, за досягненнями, рівнем освіти, зовнішністю, впливовістю і владою. Ми, члени церкви, потрапляємо в ту ж пастку, коли вимірюємо свій успіх будівлями, масовістю, програмами, кількістю хрещень і емоційним підйомом. Так що ж таке «успіх» у Господніх трудах?
Дозвольте мені у цьому розділі звернутися особисто до вас, до кожного з вас окремо[1] і висловити припущення, що ви досягли духовного успіху, якщо відповідаєте наступним критеріям.
ЯКЩО ВАС ОБУРЮЮТЬ ПОМИЛКА І НЕУЦТВО (17:16)
Більша частина слави Афін залишилась у минулому, але під час перебування там Павла місто все ще мало ту силу, з якою доводилося рахуватися. Багато хто з найбільших мислителів, ораторів і людей мистецтва того часу вважали Афіни своїм домом. Тут зародилася демократія. Завойовуючи світ, римляни поширювали афінську культуру і грецьку мову. Афіни як і раніше вважалися найбільшим університетським містом світу[2].
Якщо брати доставили Павла в Афіни кораблем, що здається цілком вірогідним, то вони розпрощалися в морському порту, який знаходився на відстані близько восьми кілометрів від міста. Однією з перших пам’яток, яку Павло, мабуть, побачив на шляху в Афіни, був Акрополь[3], увінчаний сліпучим своєю білизною і золотом Парфеноном[4] – храмом, спорудженим на честь Афіни і який вважався найкрасивішою будівлею, колись створеною людськими руками. Перед Парфеноном стояла статуя богині Афіни[5], покровительки міста. За свідченнями сучасників, ця статуя була настільки високою, що вістря Афіниного списа, що виблискувало на сонці, було видне навіть з морського порту.
Павло попросив братів, що супроводжували його в Афіни, передати Силі і Тимофію, щоб ті приєдналися до нього якнайскоріше (в. 15). Можливо, Павло не планував починати свою роботу в Афінах до тих пір, поки його команда не збереться в повному складі. Проте він не міг залишити без уваги помилку і неуцтво, що панували навколо. Куди б він не пішов, всюди він бачив язичницькі свята і ходи, жертвопринесення і бенкети, в яких відбивалися забобонні страхи. З усіх боків його оточували ідоли і храми (у тому числі храм Зевса[6], найбільшого храму у світі). Сатирик Петроній писав, що в Афінах було легше зустріти бога, ніж людину. Павло навіть набрів на вівтар з написом «Незнаному Богові» (в. 23). Тому «чекаючи їх [Силу і Тимофія] в Афінах, Павло збурився духом, бачачи це місто‚ повне ідолів» (в. 16).
Павла обурило не просто існування цих ідолів, а те, що ідолам поклонялися, а богам приносили жертви. Кожна ваза із зів’ялими квітами, кожна чаша з гниючими фруктами символізувала чиюсь душу. Нині, хто приїжджає в Афіни, називають руїни древнього міста витвором мистецтва і архітектури. Споглядаючи ідоли і величні храми, Павло бачив у них не красу архітектури, а огидність помилки. Він помічав не культурний прогрес, а духовну порнографію. Він споглядав не обізнаність розуму, а неуцтво душі. Пізніше він напише: «…язичники, приносячи жертви, приносять бісам, а не Богові» (1Кор. 10:20а).
Як міг центр освіти бути одночасно і центром забобону? Афіни були наочною демонстрацією істини, викладеної в 1Кор. 1:21: «…світ своєю мудрістю не пізнав [і не міг пізнати] Бога». Рим. 1:18-32 – це божественний коментар до того, що відбувалося в цьому «освіченому» місті.
Павла обурило побачене в Афінах. Чи обурює і нас те, що ми бачимо навколо, або наші серця стали несприйнятливими до світу, сповненого гріха і загиблих душ? Деякі не хочуть обтяжувати себе «зайвими хвилюваннями» з приводу того, що правильно, а що неправильно; але Ісус був не таким (Мф. 9:36; Ін. 2:17), так само як і Павло (Рим. 9:13). Як правило, усе значне в житті відбувається завдяки чийсь небайдужості. А наскільки високий ваш власний коефіцієнт небайдужості стосовно неуцтва і помилки?
ЯКЩО ВИ РОБИТЕ, ЩО МОЖЕТЕ, ЩОБ ВИПРАВИТИ ЗЛО (17:17-19, 21)
Як би ми відреагували на місці Павла? Почували б себе пригніченими? Були б збентежені і готові здатися? Сказали б: «Я тут зробити нічого не можу. Я один, а їх тисячі». Реакція Павла була позитивною: він робив, що міг, щоб хоч якось покращити ситуацію. Дозвольте мені висловити припущення, що ви досягли успіху в духовному плані, якщо ви – людина, яка робить, що може, щоб виправити зло. Бог ніколи не чекає від нас більшого, ніж ми можемо зробити, але Він чекає, що ми робитимемо те, що в наших силах!
Що міг зробити Павло? Він міг благовістити. І хоча Сила і Тимофій ще не прибули[7], Павло не став їх чекати. «Тож він говорив[8] у синагозі з юдеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані» (в. 17). Відвідування синагоги по суботах було для нього вже традицією (в. 2). З неділі по п’ятницю він обговорював біблійні істини з тими, «кого зустрічав» на площі – агорі. В інших містах агора була культурним, торговим і релігійним центром[9]. В Афінах агора служила також центром освіти, де зустрічалися філософи. Сократ, Платон і Арістотель учили на агорі в Афінах.
У вірші 21 Лука вставив наступну авторську примітку: «Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них[10], ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове»[11]. Вони заявляли, що шукають істину[12]; насправді ж вони були зайняті пошуками чогось новенького і свіженького. Філософам завжди було легше погнатися за ідеєю, ніж зробити висновки. Природне бажання афінян почути «щось нове», може, і не заслуговувало похвали, але воно дало Павлу прекрасну можливість проповідувати Євангеліє.
[1] У попередньому абзаці я звертався до «церкви». Щоб звернутися до церкви в цілому, основні заголовки в цьому розділі можна поставити в множині, а другу особу замінити на першу: «Якщо нас обурюють».; «Якщо ми робимо усе, що можемо…»; і т. д.
[2] У той час у світі існували три великі університетські міста: це Афіни, Александрія в Єгипті і Тарс, рідне місто Павла. Павло був знайомий з університетськими містами.
[3] «Акрополь» – слово, утворене від двох слів: поліс – «місто» і акро – «високе» і що буквально означає «Високе місто». У древні часи більшість міст будь-якої величини мали акрополь, який служив не лише місцем розташування храмів, бібліотек і т. д., але також притулком для населення в разі ворожого нападу. Іноді акрополь виконував функції фортеці.
[4] «Парфенон» грецькою – «діва». Це був храм дів, які присвятили себе Афіні.
[5] Найвідоміша статуя Афіни знаходилася усередині Парфенону, але за межами храму було ще одне скульптурне зображення богині.
[6] Греки вважали Зевса верховним божеством. Див. обговорення 14:12 в розділі «Від обожнювання до приниження».
[7] Достовірно ми не знаємо, чи прибули взагалі Сила і Тимофій в Афіни. Наступного разу вони згадуються тільки в Діян. 18:5. Проте 1Сол. 3:1,2, можливо, вказують на те, що Тимофій приєднався до Павла в Афінах, але Павло тут же відправив його назад у Солунь. Висловлюється думка, що Сила теж приєднався до Павла в Афінах, але також був відісланий ним кудись, можливо, у Филипи. І Сила, і Тимофій, врешті-решт, приєдналися до Павла в Коринфі.
[8] Грецьке слово, перекладене в даному випадку як «говорив», може бути також перекладене як «сперечався». Павло, звичайно ж, сперечався в синагозі, доводячи, що Ісус і є Христос; не виключено, що він також докоряв юдеям за те, що вони не виступили проти ідолопоклонства в Афінах.
[9] Див. обговорення 16:19 в розділі «Змінимо життя з Божою допомогою».
[10] У Афіни на навчання прибували люди зі всього світу.
[11] Тут, звичайно ж, мається на увазі не робочий люд, а ті, хто щодня тинявся площею без діла.
[12] Арістотель дав визначення філософії як «наука про істину».
