Коли пізніше Павло згадував свою роботу у Филипах, він назвав її «початком благовістя» (Фил. 4:15), тобто, він вважав, що по другий бік Егейського моря він почав усе наново[1]. Цей новий етап у роботі Павла відмічено в книзі Діянь не одним, а двома детальними описами навернення. Їх можна назвати «єднальними наверненнями», оскільки з них почалося відкриття нового континенту. Перше – навернення Лідії – ми розглянули в попередньому розділі. Тепер ми звернемося до другого: наверненню римського сторожа. Між цими двома історіями автор знайомить нас ще з однією особою, чиє життя змінилося докорінно.
Щоб допомогти вам оцінити значення цієї теми, я попрошу вас подумки уявити собі «ідеального потенційного християнина». Якби ви шукали собі учня, то якими, по-вашому, були б його риси? Можливо, ви згадаєте когось конкретно, кого ви сподіваєтеся привести до Христа. Наскільки схожий цей «ідеальний учень» на вас? Напевно, дуже. Коли ми підшукуємо людину, з якою могли б поділитися Благою Звісткою, то зазвичай віддаємо перевагу людям своєї національності, свого освітнього рівня, свого соціального і сімейного становища. З такими людьми нам легко.
Завдання цього розділу полягає в тому, щоб розширити наш кругозір і побачити приховані або явні можливості для благовістя в усіх людях. Розділ 16 Діянь проголошує, що Євангеліє – для усіх і що з Божою допомогою змінитися може життя кожної людини, незалежно від того, ким і чим ця людина є.
УПЕВНЕНА В СОБІ ДІЛОВА ЖІНКА (16:13-15)
У попередньому розділі ми бачили, як Євангеліє змінило життя процвітаючої ділової жінки на ім’я Лідія. Я називаю її «упевненою в собі діловою жінкою», бо, запропонувавши Павлу, Силі, Тимофію і Луці зупинитися в неї, вона не сприйняла жодних відмов і досягла свого. Вона була незалежною і вольовою. Товар, яким вона торгувала (пурпурна тканина для царського одягу), плюс її економічний стан (великий будинок і декілька слуг) вказує на те, що у Филипах вона являла верхівку суспільства. Але минуло, проте, зовсім трохи часу, і Павло спустився від верхівки соціальних сходів у Филипах до найнижчої сходинки.
СЛУЖНИЦЯ, ОДЕРЖИМА ДУХОМ ПРОРІКАННЯ (16:16-22)
Лука (16:12) відмічає: «У тому місті ми пробули кілька днів». За цей час Павло і присутні з ним навернули декілька людей (в. 40) і організували общину (Фил. 1:1). Проте в 16:16-22 Лука відразу ж переходить до події, що сталася ближче до кінця початкової роботи Павла у Филипах. У вірші 16 сказано: «Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас[2] одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям».
Молитовний будинок, ймовірно, знаходився за містом, на березі ріки Гангіти (16:13), де вони зустріли Лідію та інших жінок. Можливо, вони йшли помолитися або, можливо, їх привели туди пошуки інших чистих сердець. Дорогою вони зустріли «одну служницю». Перейти від розповіді про Лідію до розповіді про цю служницю означає перейти від вищої верстви суспільства до найнижчої. Раб не вважався особою; раб був власністю – як ваш будинок, ваші меблі, ваші знаряддя праці.
Служниця, про яку йде мова, «мала духа віщування». У грецькому тексті дослівно сказано «мала духа Піфона[3]». У грецькій міфології бог Аполлон убив Піфона, чий дух при цьому вселився в жінку-оракула при храмі Аполлона в Дельфах. Тому коли люди думали, що якась жінка має таку ж силу, як і дельфійський оракул, вони казали, що вона одержима «духом Піфона»[4]. Лука скористався цією фразою не тому, що вірив у забобонну казку, – просто так було зручніше. Бідною дівчиною володів нечистий дух, і про подібні випадки ми читали раніше в Діян. 5:16 і 8:7; вона була одержима бісом. Очевидно, біси інстинктивно знали деякі факти, яких не знали прості смертні[5], і ці надприродні знання справляли враження на натовп. Таким чином, біснувата «віщуванням давала великий прибуток своїм господарям».
Попри те, що поширення християнства незмінно відмітає багато вірувань, що суперечать здоровому глузду[6], останніми роками ми спостерігаємо відродження забобонів.
У величезній кількості з’явилися всілякі провидці, хіроманти, ворожки укладачі гороскопів, медіуми, самозвані парапсихологи і так звані «контактери»[7], і усі вони полюють за нетямущими і довірливими. Немає необхідності казати, що християнин уникає таких людей і їх діяльності і закликає інших робити те ж саме.
Коли місіонери зустріли дівчину, одержиму нечистим духом, вони, мабуть, спробували не звертати на неї уваги. Але вона була занадто настирною. Вона йшла за ними і «кричала, кажучи: “Ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння”» (в. 17). Її слова нагадують нам слова біснуватого, який назвав Ісуса «Сином Бога Всевишнього» (Мк. 5:7). Біс, що опанував служницю, знав, хто були ці місіонери і навіщо вони прийшли у Филипи[8]. Яків казав: «Й біси вірують і тремтять» (Як. 2:19).
Щодня, куди б Павло і його товариші не йшли, ця служниця була тут як тут, голосно сповіщаючи оточуючим: «Ці чоловіки – раби Бога Всевишнього». Лука каже, що «це вона робила багато днів» (Діян. 16:18а). Врешті-решт, терпець Павла увірвався. «Павло, розгнівавшись[9], обернувся і сказав духові: “Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї”. І дух вийшов відразу» (в. 18б).
Прочитавши цей абзац, ми задаємося двома питаннями. (1) Чому Павло розгнівався, якщо вона говорила правду? Мабуть, Павло не хотів, щоб виникло враження, ніби місіонери пов’язані з людиною, одержимою бісом[10]. Таке враження могло сприятливо відбитися на ній і несприятливо на них. (2) Якщо ми праві у своєму припущенні, то чому Павло так довго не виганяв з неї біса? Можливо, він передбачав наслідки (в. 19). Ця дівчина була цінною власністю. Вигнання ним біса в очах її хазяїв мало виглядати як псування цінної власності[11].
Як би Павло не роздумував із цього приводу, йому, врешті-решт, стало шкода дівчину. Він наказав духу ім’ям Ісуса вийти з неї. «І дух вийшов відразу». Можете собі уявити, що відчула ця дівчина. Роками вона була полонянкою духу пітьми, і ось – вільна! Роками її розум був притулком зла; а тепер вона була при здоровому розумі (Мк. 5:15)! Хотів би я знати про її подальшу долю. Хотілося б вірити, що вона вчинила відповідно до істин, які сама сповіщала раніше, і стала християнкою. Лука, проте, відразу ж перемикає увагу з дівчини на її хазяїв (в. 19). Та все ж ми побачили зміну, яка сталася в її житті.
Вірш 19 починається так: «Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток…». Тут Лука прибігає до гри слів: у тексті оригіналу у віршах 18 і 19 використане одне й те саме слово, тільки у вірші 18 воно перекладене як «вийшов», а у вірші 19 як «втратили». Лука буквально каже, що, коли пішов нечистий дух, пішов і дохід. Якщо ви хочете, щоб людина стала вашим ворогом, ударте по її кишені.
Хазяї цієї служниці «схопили Павла й Силу[12] і потягли на площу до начальників»[13] (в. 19б). Ця «ринкова площа» (суч. пер.) була великим простором у центрі міста, вимощений камінням і оточений величними колонами, мармуровими будівлями, торговими крамницями і храмами[14]. Греки називали її «агора»[15]; римляни – «форум». З одного її боку височів великий мармуровий поміст, який використовувався для виголошування промов і проведення церемоній. Цього разу на ньому відбувався суд[16].
«І, привівши їх до воєвод»[17] (в. 20а), хазяї служниці не сказали ні слова про справжні причини арешту Павла і Сили: свої фінансові втрати. Замість цього, вони сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати» (в. 20б,21). Обвинувачі Павла і Сили «привели в дію три ефективні емоційні важелі: (1) антисемітизм[18] («Ці люди, будучи юдеями»), (2) благопристойність і порядок[19] («збурюють наше місто») і (3) націоналізм[20] («ведуть антиримську діяльність»)»[21].
Суд на ринковій площі завжди привертав натовп. Звинувачення були розраховані на збудження присутніх і досягли бажаного ефекту. «Народ також піднявся на них [Павла і Силу]» (в. 22а). Для заспокоєння натовпу і, можливо, щоб уникнути заколоту «воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями» (в. 22б).
Побиття мали здійснювати люди, у віршах 35 і 38 названі «міськими служителями». «Міський служитель» – це переклад грецького слова, яке буквально означає «той, хто носить палицю»[22]. Ці люди супроводжували воєвод і носили із собою декілька дерев’яних палиць, перев’язаних червоним мотузком. Товщина цих палиць приблизно дорівнювала товщині великого пальця. З цієї зв’язки палиць стирчала сокира[23]. Така зв’язка була символом, що втілював римську владу, а на практиці служила засобом чинення негайного римського правосуддя. Багато років цей символ можна було бачити на зворотній стороні американської десятицентової монети[24].
Під час покарання палицями римляни зривали з винного одяг. Зазвичай оголяли спину, але часто жертву оголяли повністю, і тоді удари потрапляли на усе тіло з голови до ніг. Юдеї при такому покаранні обмежувалися тридцятьма дев’ятьма ударами (2Кор. 11:24); число ударів у римлян залежало від того, хто виносив вирок. Лука просто каже, що вони нанесли «їм [Павлу і Силі] багато ударів» (в. 23).
Слід зазначити, що закон не дозволяв карати палицями римських громадян. Цицерон казав: «Зв’язувати римського громадянина – злочин, бити його – злочин, а убити його майже рівнозначне зраді батьківщині». Чому ж тоді Павло і Сила не сказали воєводам про своє римське громадянство (16:37), щоб уникнути покарання? Можливо, вони і намагалися, але безуспішно, оскільки події вийшли з-під контролю[25].
Зауважте для себе це побиття палицями; воно має особливе значення як перше гоніння християн язичниками.
[1] У деяких перекладах Біблії додано слово «вам» («з початку благовістя вам»), проте в оригіналі його немає.
[2] Лука продовжує оповідання від першої особи, підкреслюючи цим, що він сам брав участь в описуваних подіях.
[3] Піфон (грец. міф.) – міфічний змій. Тепер ми цим ім’ям (пітон) називаємо дуже великих змій, які обвиваються навколо своєї жертви і душать її.
[4] Згідно, принаймні, одному античному автору, слово «піфон» також означало «черевомовець», і на цей факт часто вказують сучасні автори. Проте не виключено, що вони неправильно розуміють, яке значення мало слово «черевомовець» у ті дні. Сьогодні ми вживаємо це слово стосовно людини, яка може говорити, не ворушивши губами, а для шарлатана це було корисним умінням: він міг зображувати так, ніби говорять ідоли, боги з небес і т. ін. Проте слово «чревовіщання» буквально означає «говорити з живота»; у біблійні часи воно, ймовірно, відносилося до повір’я, що духи можуть опанувати тіло оракула і говорити зсередини його (тобто з черева).
[5] У нашій історії це очевидно. Під впливом нечистого духу вона знала, що Павло і присутні з ним були слугами Бога Всевишнього. Зверніть увагу, що біси не були всезнаючими. Проте не важко справити враження на тих, хто хоче вірити в провісників долі.
[6] Я маю на увазі істинне новозавітне християнство. Деякі форми так званого «християнства» сприяють процвітанню забобонів замість того, щоб викривати їх.
[7] «Контактери» стверджують, що через них проходять сили і голоси могутнього створіння.
[8] Словами «всевишній бог» греки називали також Зевса. Грецьке слово, перекладене як «спасіння», також мало декілька значень. Тому можливо, що люди, які чули дівчину, не розуміли істинного значення її слів. Але оскільки Новий Завіт вказує на те, що біси знали істинного Бога і Його слуг, то маловірогідне, що, кажучи про Павла і його товаришів, вона керувалася язичницькими поняттями.
[9] У грецькому тексті написано «сильно обурившись».
[10] Ісус не дозволяв бісам свідчити про Нього (Мк. 1:24,25,34).
[11] Зробіть порівняння, характерне для місцевості, в якій ви живете. Уявіть собі, що хтось кувалдою пройшовся по найбільш цінному предмету власності, який може бути у володінні ваших слухачів.
[12] Ми не знаємо, чому вони схопили Павла і Силу, а Луку і Тимофія не схопили. Висловлюється припущення, що Павло і Сила були більш схожі на юдеїв (в. 20). Але є і простіше пояснення: їм потрібен був Павло, а Сила просто виявився поруч.
[13] В оригіналі слова, перекладені як «начальники» у в. 19 і як «воєводи» у в. 20, – різні, що дало ґрунт для домислів, що спочатку їх повели до менш важливих начальників, а потім до найважливіших. Ці слова, проте, могли означати одних і тих же осіб.
[14] Багато років, коли я читав у Біблії слова «ринкова площа», я уявляв собі шумний базар з натовпом торговців і покупців. Площа, про яку йде мова в Біблії, швидше, була величною головною площею процвітаючого міста. Археологічні розкопки виявили форум у Филипах. Це велика площа, приблизно наполовину футбольного поля.
[15] Грецькою «площа» у вірші 19 – агоран.
[16] Грецькою поміст – бема (див. обговорення 18:12). Археологічні розкопки у Филипах виявили бему на північній стороні агори.
[17] І знову Лука спожив точний політичний термін стосовно місцевої влади.
[18] У Филипах до юдеїв ставилися з явною ворожістю. З 18-го розділу ми дізнаємося, що юдеї були вигнані з Риму (в. 2). Можливо, до описуваних подій це вже сталося, і тому ненависть до юдеїв у римських колоніях була сильніша, ніж зазвичай.
[19] Підтримка громадського порядку була основною метою римського закону.
[20] Не забувайте, що громадяни римських колоній часто були більше римлянами, ніж самі жителі Риму.
[21] Кен Дюрам.
[22] Римляни називали їх «лікторами».
[23] Цей символ – пучок палиць із сокирою ката в центрі – мені доводилося зустрічати в скульптурах у декількох місцях Європи.
[24] Цю ж символіку використовував Муссоліні в Італії під час Другої світової війни, коли спробував піднятися на містиці римської імперії, що давно минула.
[25] Було висловлене припущення, що Павло чекав моменту, описаного у вірші 37, щоб сказати про своє римське громадянство і дати подіям більшу політичну вагу. Розумнішим здається припущення про те, що Павло, ймовірно, спробував заявити про своє римське громадянство, коли його і Силу карали палицями, але з якихось причин його або не почули, або йому не повірили. Можливо, що воєводи ухвалили вирок і тут же віддалилися, щоб не бачити цієї неприємної сцени.
