Хлопчик прикрив свічку рукою і тихо зайшов до своєї кімнати. Світло від полум’я відбивалося в кількох парах очей: двох мишей, що дивилися на хлопця зі своєї коробки на підлозі та кількох пташок, що навіть не кліпали очима, сидячи в клітці, виготовленій із вербових гілочок. Також у кімнаті було чимало крихітних очей, яких годі було й розгледіти: цвіркунів, мокриць, кількох павуків і коричневої волохатої гусені. Отож, хоча у Вільяма Кері була власна кімната, але він розділяв її зі стількома тваринами, птахами й комахами, скількох міг упіймати.
«Цікаво, які ж вони – тигри? – думав дев’ятирічний хлопчик, натягуючи на голову колючу ковдру. – І зебри… Мабуть, вони мають дивний вигляд зі своїми смугами. Та й узагалі, навіщо їм смуги? Треба про це подумати…» Проте він так і не думав, бо швидко засинав і прокидався лише тоді, коли галас мишей, що шкреблися в коробці, проникав у його сни про далекі країни, джунглі й диких тварин, про темношкірих людей та пігмеїв.
* * *
Навіть коли Вільям подорослішав, його й надалі вабила далечінь. Однак, закінчивши школу в чотирнадцять років, він лише переїхав у сусіднє село за кілька миль від дому в Паулерспурі, поблизу Нортгемптона, щоб перейняти ремесло шевця.
У того ж самого майстра навчався ще один підліток, й обидва хлопці гарно ладнали, однак Вільям, якого хоча й виховували в пізнанні Господа Ісуса, сварився з іншим хлопцем через те, що він був християнином. Вільям не вважав, що потребує Спасителя, однак те, що сталося одного Різдва, змусило його замислитися над цим.
– Хочеш отримати шестипенсовик[1] чи шилінг? – запитав торговець дрібним залізом, коли хлопець зайшов до його магазину.
Вільям задумався, у чому ж була підстава. Шилінг дорівнював двом шестипенсовикам – чимала сума для чоботаревого підмайстра.
– Шилінг, будь ласка, – відповів Вільям, не в змозі відмовитися від більшої монети. Дорогою назад на роботу він із задоволенням витрачав щойно отримані гроші. Однак ті кошти, які він витратив, належали чоботареві і, бажаючи замінити їх на власний шилінг, Вільям усвідомив, що він був фальшивим! Торговець обманув його! Хлопець намагався викрутитися й приховати свою провину, проте швець таки дізнався правду. Цей досвід змусив Вільяма задуматися. Невдовзі після цього випадку він став християнином.
* * *
За наступні кілька років у житті Кері відбулося чимало змін. Він одружився з Дороті і, щоб забезпечити її з дітьми, відкрив невеличку школу, працюючи водночас чоботарем. Там у вихідні він проповідував.
– Що ти робиш? – якось запитала Дороті. – Той, для кого ти робиш ці черевики, напевно має надзвичайно смішні й особливі ноги!
Вільям усміхнувся й заінтригував:
– Зачекай і побачиш.
Дороті спостерігала за тим, як він зшиває докупи дивної форми шматки шкіри. Вона почувалася ще більш спантеличеною, коли чоловік вийняв чорнильницю, почав малювати на шкірі, а потім обписав шматки якимись словами. І лише скінчивши, Вільям розповів дружині, що це було.
– Це – глобус, – виголосив він, показуючи уже набитий шкіряний м’яч. – Я намалював на ньому країни й написав їхні назви. Сподіваюся, це допоможе моїм учням дізнатися більше про світ.
– Він прекрасний! – відповіла Дороті. – Ось Індія… Й Африка… А ось й Австралія знизу.
Можливо, учні Вільяма мали й інші ідеї, як використати шкіряний м’яч-глобус, що мав розміри футбольного.
* * *
Зацікавленість Вільяма світом не обмежувалася вивченням тварин, гір, квітів і лісів. Найбільше його цікавили люди, і він палко бажав розповідати їм про Господа Ісуса. Ось чому він так прагнув почути Джона Томаса.
– Розкажіть нам про свою роботу лікарем у Бенгалії, – вмовляв він містера Томаса.
Джон Томас був одним із тих, кому важко зупинитися, коли він починає щось розповідати.
Вільям слухав і слухав, а коли промовець урешті закінчив, усе, чого хотів Вільям, – піти додому, зібрати речі й податися до Бенгалії в Індії.
– Ні, ні і ще раз ні, – наполягала Дороті, почувши пропозицію чоловіка пізніше ввечері. – Як ти можеш навіть пропонувати нам їхати на інший кінець світу? У нас троє маленьких синів. Найстаршому – всього вісім, і ми в очікуванні ще однієї дитини.
* * *
Наступні місяці були складними для сім’ї Кері з різних причин, проте після народження дитини Дороті таки погодилася на переїзд до Бенгалії за умови, що її сестра вирушить з ними й буде допомагати. Це й сталося 1793 року. На тому ж самому судні разом із ними був і Джон Томас.
* * *
– Погляньте на татуся! – кричав найстарший син Кері, побачивши одного дня свого батька на палубі. – У нього немає перуки!
– Її що, знесло вітром? – допитувався інший син. – У тебе голова змерзне!
Усі три хлопчики почали так нестримно реготати, що їхня матір, яка саме годувала немовля, вийшла поглянути, що за галас зчинився. Від побаченого в неї заокруглилися очі.
Вільям набрав повні груди повітря:
– Я знаю, що відтоді, як моє волосся випало, я роками носив перуку, проте зараз у ній так спекотно, незручно й липко, що я вирішив більше її не одягати.
– А ще вона була огидною, – додав один із хлопчиків.
Батько погодився:
– Саме так.
– Можна ми нею будемо гратися? – запитали одночасно обидва сини.
Вільям похитав майже лисою головою:
– Ні, гадаю, що ні, адже я викинув її в море.
Усі троє хлопчиків кинулися до краю палуби, щоби пошукати перуку, однак вона уже безслідно зникла з поверхні води.
* * *
Щоб дістатися Індії, необхідні були тижні, проте той чудовий день таки настав, коли родина вперше побачила цю країну.
– Дивіться! – показував удалечінь Вільям. – Ось наш новий дім. Це – Індія!
Хлопчики стояли з батьком на палубі, доки судно все ближче й ближче підходило до берега.
– Де саме ми зійдемо на березі? – цікавився один із синів Вільяма.
– Це судно йде до Колкати, – пояснив Кері. – Однак ми зійдемо трохи раніше й допливемо до Калькутти на невеличкому човні.
– А чому ми не можемо лишитися тут? – не вгавав син.
– Бо зараз місіонерам в Індії не дуже раді. І, якщо хтось помітить, як ми сходимо на берег, нас можуть відправити додому.
Тому вся родина зійшла з борту судна й пересіла в човен там, де річка Хуґлі впадає в море.
За кілька місяців проживання в Індії сім’я Кері знову вирушила на невеличкому човні вглиб країни, до Муднабатті, де Вільям мав працювати.
– Що то? А це що? Ви тільки погляньте! Ого! Річка тхне! Там село! Діти бігають без одягу! Дуже спекотно! – під час подорожі хлопці не припиняли розмов ані на хвилину, попри те, що двоє з них були дуже хворі.
– Чому річка стає вужчою? – запитав один із синів Вільяма, коли мандрівка тривала вже дуже довго.
Вільям посадив сина на коліна:
– Бо ми в джунглях.
– А тут є тигри?
– Так, – визнав Кері. – Тут є тигри.
Дороті звела погляд на чоловіка. В її очах застигло запитання, мовляв, що він собі думав, тягнучи родину до такого небезпечного місця. Ще більше вона лютувала, коли, прибувши до місця призначення, вони виявили, що дім, в якому сім’я мала оселитися, уже був зайнятим. На щастя, англієць, який у ньому мешкав, дозволив їм залишитися. А згодом він покохав сестру Дороті, і невдовзі вони одружилися.
* * *
– Хіба ж Бог не добрий до нас? – запитував Вільям через певний час їхнього життя в Муднабатті. – Я маю стабільну роботу на плантації індиго й можу добувати їжу та одяг для нас. Я також маю час для вивчення мови, тож зовсім скоро вже зможу проповідувати місцевим.
Дороті усміхнулася:
– Подумати лишень: до того як ми покинули Англію, я й гадки не мала, що таке індиго. Тепер я знаю, що саме фарба з цієї рослини дає тканині такий ошатний синьо-фіолетовий відтінок, колір індиго.
– А я й слова цього не чув, доки не приїхав сюди, – погодився Кері.
* * *
Вільяму так легко давалося вивчення мови, що вже за кілька місяців він опанував бенгалі, письмову граматику бенгалі, а також переклав деякі частини Біблії на цю мову! Щонеділі він вирушав проповідувати людям у навколишніх селах.
* * *
Невдовзі в житті та побуті родини трапилося кілька змін. З Англії на допомогу прибули інші місіонери, яким були особливо раді ще й тому, що в бідолашної Дороті розвинулася душевна хвороба, через яку жінка замкнулася в собі.
1800 року всі разом вони переїхали до Серампуру, де місіонери почувалися в безпеці й де їм були раді. Саме тут була друкарня, в якій можна було видавати Біблію та іншу християнську літературу на бенгалі.
Усі місіонери жили разом у великому будинку, щоправда, у кожного була власна кімната.
– Необхідно встановити правила дому, – стверджував Кері.
– Безперечно, усі мають право на особисте життя, – запропонував хтось.
– Авжеж, – погодилися всі.
– Однак, – зазначила чиясь дружина, – хоча ми й місіонери, та все ж лишаємося людьми!
– У мене є пропозиція, – мовив один із нових членів команди. – Нам варто зустрічатися щосуботи, щоб вирішувати непорозуміння, які виникали впродовж тижня.
– Слушна думка! – вигукнув Кері. – Тож у неділю ми не будемо обтяжені неприязню чи сварками.
Так вони й чинили.
– Ідіть подивіться! – лунав захопливий заклик за три місяці після переїзду до Серампуру.
Усі миттю зібралися.
– Це перша надрукована сторінка Нового Завіту на бенгалі!
– Слава Господу! – промовив Кері.
Це був надзвичайно радісний день, історично важливий. Однак було дві проблеми: ніхто не знав, як заплатити за друк матеріалів і в який спосіб розповсюджувати книжки?
– Розмістімо оголошення в колкатській газеті, – запропонував Кері, – запитаємо в людей, хто бажає придбати друковані частини Божого Слова на бенгалі й заплатити за них заздалегідь.
На оголошення відповіло так багато людей, що вдалося зібрати достатньо коштів, щоб продовжити друк.
– Ох! Ах! Ай! – лунали крики з подвір’я місіонерського дому в Серампурі.
Кері й Томас вибігли з будинку та побачили індійського теслю, Крішну Пела, який стогнав від болю.
– У нього зміщене плече, – припустив Томас. – Його необхідно вправити.
Оскільки анестезії тоді не було, чоловіка прив’язали до дерева й повернули суглоб на місце.
Однак бенгалець продовжував кричати:
– Я грішник! Великий грішник! Крішна Пел так багато грішив!
Томас і Вільям думали, що чоловік не розуміє, що каже. Проте Крішна Пел усе чудово розумів, він став першим бенгальцем-християнином у Серампурі. Коли Крішна Пел приймав водне хрещення, з ним було охрещено й найстаршого сина Кері. Білий англійський хлопець і чоловік із Бенгалії разом хрестилися в річці.
В Англії Вільям Кері був шкільним учителем, і тут, у Серампурі, він теж став викладати. Дехто з місіонерів помер, а ті, що лишилися, заснували школу. Ніхто не знає, чим Кері замінював глобус, коли навчав бенгальських дітей про світ: певно, цю роль міг виконувати інший шкіряний м’яч.
* * *
Загалом Кері видав 44 переклади Біблії і окремих її частин на різні мови і діалекти Індії, заснував коледж у Серампурі та більше сотні сільських шкіл. Пізніше коледжу привласнили статус університету. Кері домігся заборони дитячих жертвоприношень і похоронного ритуального звичаю спалення вдови разом з покійним чоловіком, який діє і по сьогоднішній день.
Цікаві факти
Індія. 1498 року португальські судна на чолі з Васко да Гамою прибули до берегів Південної Індії, і відтоді європейці почали неабияк впливати на цю країну.
Британські торговці знали, що індійські товари, особливо бавовняна тканина, ліки й барвники (наприклад, індиго), дадуть в Європі чималий прибуток.
1600 року вони заснували Ост-Індійську торговельну компанію. До 1757 року саме вона контролювала найбагатші частини Індії та майже всю торгівлю.
Примітка. Вільям відгукнувся на Божий поклик, незважаючи на те, що це означало переїзд усієї його сім’ї на інший кінець світу, до небезпечної країни, де на шанобливий прийом місіонерам годі було й сподіватися.
Від Вільяма Кері ми можемо навчитися щиросердної посвяти себе Ісусу, навіть якщо це завдасть нам неабияких труднощів. Проси в Бога подібної посвяти, хай що там станеться в житті.
Поміркуй. Не забувай, що й зараз існують країни, в яких не раді християнам. Молися за команду християн-медиків і волонтерів у цих країнах. Молися, щоб Бог дав їм можливості доносити Добру Звістку про Ісуса людям, яких вони зустрічають, без страху бути травмованими чи ув’язненими.
Молитва. Господи Ісусе, дякую за те, що Ти посилаєш місіонерів по всьому світові. Бережи їх, допоки вони звершують Твою працю.
Допоможи мені цілковито посвятити себе Тобі, навіть якщо це завдасть мені труднощів. Дякую за те, що Ти, попри все, завжди поруч. Амінь.
[1] Шестипенсовик – англійська та британська монета, дорівнювала 1/40 фунта стерлінгів.
