«Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мф. 27:3-5). От і питається, чи допомогли Іуді ці срібняки? – Відповідь очевидна: не допомогли аніскілечки… Ясна річ, хтось почне обов’язково стверджувати, що Іуда зрадив Спасителя не з корисних мотивів, а з якихось переконань. Але навіщо тоді Іуді тоді треба було брати гроші? Так що в Іудиній зраді якщо і були якісь додаткові мотиви, то передусім це були гроші, а решта було швидше для відводу очей, щоб заспокоїти власне сумління… Але сумління в підсумку перемогло. Що в якійсь мірі робить честь Іуді… у порівнянні з іншими історичними, і не дуже історичними діячами, які примудрилися спалити власне сумління. Принаймні, до часу.
Чесно кажучи, ніколи не думали, що знайдемо в Іуді Іскаріоті щось гідне похвали. А виявляється, що знайшли, чи, точніше, багато сучасних церковних діячів у певному плані виявилися куди гіршими за нього. Прямо як священики Єрусалимського храму, які заплатили Іуді за зраду, а потім «посоромилися» покласти гроші назад до храмової скарбниці, звідки перед цим самі ці гроші взяли. Прямо, якесь збочене сумління, хоча насправді – це чистої води лицемірство, фарисейство. І з тих часів у цьому плані мало що змінилося…
А спонукало поділитися такими думками новина про те, що російське духовенство прямо звинувачує Україну в релігійних переслідуваннях їх побратимів «по цеху», а саме тих, хто прямо заперечує збройну агресію росії проти України, чи навіть схвалює її. І от цікаво, цьому «духовенству» невтямки, що ті срібняки, які вони отримують за свою службу, їм точно не допоможуть, як колись вони не допомогли Іуді Іскаріоту? Як і не допомогли юдейському духовенству зберегти їхній Храм від римської навали? Чому всі вони вирішили, що ця історія не повториться?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Повторення історії