Кінь із легкістю впорався зі стрибком, а от його вершник – ні. Він упав від легенького поштовху: плавно зісковзнув із коня й плюхнувся в багнюку. Біллі підвівся, обтрусив бруд із волосся й усміхнувся до свого друга, який уже повертався до господаря. Він знову скочив на жеребця:
– Що ж, думаю, не варто лишати Сьюзі без роботи, – сказав він коневі. – Не може ж вона сидіти без діла увесь день.
* * *
– Біллі Грем! – зітхнула служниця Сьюзі. Її очі сміялися й виблискували, а темно-коричневі обвітрені руки рішуче взялися за боки. – Що це ти робив? Тобі заманулося наповнити кошик для брудної білизни?
– Я не винен, – усміхнувся хлопець і розповів, як усе було насправді, поплескуючи коня. – Це він не хотів лишити тебе без діла, тому й знайшов найглибшу калюжу на ранчо й скинув мене в неї.
– Гаразд, заходь і переодягайся.
Сьюзі була високою жінкою, однак, попри те, що Біллі було всього п’ятнадцять, він був іще вищим. «У шкарпетках під два метри зростом», – часто повторювала його матір. Стягнувши брудний одяг і кинувши його на підлогу, Біллі почимчикував до своєї кімнати.
– Присягаюся, згодом ти повернешся зі спітнілим бейсбольним спорядженням, – докинула Сьюзі йому в спину, коли за хлопцем зачинилися двері.
– Принаймні я передбачуваний! – засміявся Біллі.
Коли Сьюзі працювала, то неодмінно співала. Їй подобалося працювати на Гремів. Вона любила ранчо й дітей, особливо малого красунчика Жана, який з’явився на світ через багато років після трьох перших дітей. Однак жінка завжди знала своє місце. «Чорні і білі – різні. Білі беруть на роботу чорних, чорні працюють на білих. Таке життя тут, у південних штатах Америки. І я не скаржуся, – бурмотіла сама до себе Сьюзі. – Є й ті, кому значно важче».
– Досі переш? – запитав Біллі, проходячи через кухню до виходу.
Служниця засміялася й підняла досі брудну сорочку з іще бруднішої води.
– Ти добре постарався, – мовила Сьюзі. – Тому й мені доведеться постаратися. Їдеш до школи?
– Авжеж!
– Тільки стережися тієї калюжі, Біллі Грем, кажу тобі: стережися!
Довготелесий юнак дорогою співав. Сьогодні – вечір бейсболу, тож юнак хотів бути найкращим. Здавалося, він не переймався тим, що не був хорошим гравцем. Він насолоджувався грою, і цього для Біллі було достатньо. Насправді він просто насолоджувався життям.
* * *
– Із батьком трапився нещасний випадок, і твоя мама повезла його до лікарні, – повідомила Сьюзі, коли того вечора Біллі повернувся додому.
Хлопець опустився в крісло:
– Що трапилося?
– Він працював у сараї бензопилою, аж раптом уламок деревини висковзнув з-під пили й влучив йому в голову.
Юнак вдивлявся в очі служниці в пошуках правди.
– Це серйозно?
Відповідь він прочитав у погляді Сьюзі.
– Він що… помре? – раптом цей двометровий підліток перетворився на маленького хлопчика. Усе, чого зараз йому хотілося, це плакати й знайти втіху в обіймах Сьюзі. Але він вважав себе надто дорослим для цього, тому щодуху намагався поводитися, як справжній чоловік.
– Він тяжко поранився, – мовила служниця. – Відтоді я не припиняю молитися.
– Продовжуй, – відразу попросив Біллі. Водночас він знав, що сам молитися не буде. Яка з того користь?
* * *
Усе свідчило про те, що містер Грем помре. Власне, лікарі цього очікували. Але місіс Грем, яка за три тижні до нещасного випадку почала відвідувати біблійну групу, зателефонувала всім своїм друзям і попросила їх молитися. Вона була переконана, що Господь почує їхні молитви та зцілить її чоловіка. Саме це й трапилося. Відтоді віра батьків Біллі стала глибокою, однак юнак зовсім не поділяв їхніх переконань. Він вважав усе це нісенітницею.
* * *
– Час прокидатися, Біллі, – гукала місіс Грем. – Уже пів на шосту!
Хлопець перевернувся, потягнувся й насилу підвівся з ліжка. Він ще не зовсім прокинувся, коли зайшов до кухні, де для нього були приготовлені горнятко гарячої запашної кави й скибка чорного хліба з кленовим сиропом.
– Чому не можна перевести «коров’ячі» годинники, щоб їх треба було доїти, коли розвидниться, а не о п’ятій сорок п’ять?
Матір засміялася:
– Тато працює над цим, проте не все так швидко!
Хутко перебігши до корівника, Біллі поринув у рутину дояра. Однак йому подобався цей час. Після прохолодного повітря він насолоджувався теплом, що віяло від корів, грайливим погойдуванням їхніх хвостів і глибокими озерами їхніх карих очей. І не було для нього солодшого напою за пінне молоко, яке скапувало, проходячи через охолоджувач. Чашка, яку він випивав після доїння, залишала на його обличчі білі вуса. Зазвичай, перед тим як зайти до Сьюзі на кухню, щоб поснідати, він витирав їх рукавом.
* * *
– Вечорами відбуватимуться християнські зустрічі, – якось сказав містер Грем. – Хочеш піти?
Біллі впевнено похитав головою:
– Нізащо!
Однак він передумав, коли один із його товаришів запевнив його, що проповідник не був тюхтієм, а справжнім чоловіком.
Біллі пішов на зустріч та приходив знову й знову. Одного вечора трапилося те, що змінило його життя. Не було жодних плаксивих історій, лише відверті факти про людський гріх, гріх Біллі та його потребу в Спасителеві.
– Якщо хтось бажає сьогодні стати християнином, вийдіть наперед, – закликав проповідник.
Тоді Біллі Грем, який вважав, що християнство не для нього, підвівся й вийшов наперед. Того вечора він довірив себе Ісусу Христу.
Через два роки, 1937 року, коли Біллі було дев’ятнадцять, він вступив до біблійної школи. Саме там хлопець уперше виступив на зустрічі. Усе, що він зробив, – розповів, що Бог учинив для нього. У його промові не було нічого особливого. Він не надто запам’ятався й не був переконливим. Того вечора нічого не вказувало на те, що наприкінці свого життя він проповідуватиме понад сорока мільйонам людей у сотнях різних країнах. У його першій церкві ніхто не міг здогадатися, що сотні тисяч людей стануть християнами через діяльність його євангелізаційної кампанії. І якби комусь про це сказали, то ніхто, найімовірніше, у це не повірив би.
1940 року Біллі став відомим промовцем на конференціях, і незабаром йому почало надходити чимало запрошень: «Чи ви приїдете до Лос-Анджелеса?»
«Чи хотіли б ви долучитися до євангелізаційної програми в Англії?»
«Ось запрошення до Австралії».
Команда, яку Біллі сформував, мала чимало роботи. У 1950-х роках радіо та телевізійні ефіри привели його голос та обличчя в домівки людей на всій території Америки та поза її межами.
Люди запитували: «Ви чули Біллі Грема?», а не «Ви чули про Біллі Грема?»
* * *
Протягом 1960-х років американське суспільство розривали расові питання. Темношкірих дітей возили автобусом за багато миль у школу для чорних, де не було жодного білого учня. Окремими були й церкви, магазини, житлові райони тощо. Чорні та білі американці не дотикалися, не змішувалися, не контактували. Коли ціною великих зусиль почали зносити стіну расових бар’єрів, біля шкільних воріт зчинялися бійки, у церквах закладали бомби, людей калічили й вбивали. Це огидний період американської історії.
Біллі Грем виріс поруч зі Сьюзі – чорношкірою служницею. Його виховували в культурі білих господарів і темношкірих слуг. До моменту свого навернення юнак не усвідомлював неправильності такого стану речей. Кампанія Біллі стала першою великою організацією, в якій білі та чорні члени команди працювали на рівних.
– Чи змогли б ви виступити в Бірмінгемі, Алабама? – запитували в Біллі Грема. – Тут відбуваються жахливі речі. Четверо дітей загинуло під час підриву церкви для темношкірих. Лише Божа любов здатна перемогти й припинити цю ненависть.
Грем погодився, наполягаючи лише на тому, щоб люди якомога більше молилися доти, допоки він не приїде.
– Ви лише погляньте, – вигукував чоловік, що запрошував Біллі. – Погляньте, що робить Бог!
Була пасхальна неділя 1964 року, двоє чоловіків стояли перед натовпом людей на величезному стадіоні.
– Зараз нас тут понад тридцять тисяч, – продовжував він. – Приблизно навпіл чорних і білих, – очі чоловіка блищали від радості та сліз.
Того вечора в Алабамі лунала щиросердна проповідь Біллі Грема. Коли ж він запросив присутніх вийти наперед, то і чорношкірі, і білі йшли разом, дорогою до сцени торкаючись одне одного й на рівних стоячи там разом перед Господом. Білі чоловіки пояснювали чорним Євангелію, чорношкірі жінки молилися за білих жінок. Божа любов зруйнувала стіну людської ненависті в Бірмінгемі (Алабама).
Коли Біллі Грем був ще хлопчиком, то Південь Америки для нього – це був увесь світ. Пізніше ж його бачення досягло кінця земної кулі, коли він подорожував із країни в країну, із континенту до континенту, розповідаючи всім, хто приходив слухати, що Бог так полюбив грішників, що помер заради них. Він ділився цією звісткою зі звичайними чоловіками та жінками, такими, як і він сам. Він умів говорити так, щоб розуміли фермери, адже й сам був фермером. Проте так само він умів говорити і з президентами, королями та королевами, розповідаючи їм, що й вони грішники й що існує Цар царів, з Яким вони одного дня зустрінуться, і Він судитиме їх.
Цікаві факти
Перша світова війна. Ця війна завершилася 1918 року, цього ж самого року народився Біллі Грем. Багато життів було втрачено. Загинули мільйони молодих хлопців, багато з них померло в ровах – глибоких канавах, виритих у землі.
Ці бліндажі мали би захистити солдат від ворожого вогню, однак вони не захищали від снарядів, що розривалися над головами. Невдовзі рови наповнювалися багнюкою, водою, щурами й мертвими тілами. Багато солдатів потонуло в них або ж померло від хвороб.
Примітка. Спершу Біллі не бачив сенсу в молитвах і не хотів ходити на зустрічі християн, щоб дізнатися більше про Ісуса. Це було останнім, чого б він бажав. Проте сам Бог змінив усе!
Біллі полюбив Ісуса, переконався в силі молитви й почав ділитися Доброю Звісткою про Христа з мільйонами інших людей.
Нехай те, як Бог перевернув життя Біллі, стане для тебе уроком і допоможе тобі повірити, що Бог може досягти й використати навіть тих, хто не має часу для Нього.
Поміркуй. Бог розширив погляд Біллі далі від його рідної землі й простягнув його бачення до кінця землі. Він бажав донести Євангелію про Ісуса до усіх куточків земної кулі.
Обери сім різних країн на глобусі (по одній на кожен день тижня) і спробуй більше про них дізнатися. Щотижня молися за ці країни: за людей, зокрема християн та місіонерів, що живуть і служать у них.
Молитва. Господи Ісусе, дякую за те, що показуєш мені силу молитви. Допоможи повірити, що, молячись за країни нашої планети, Бог може змінювати світ через мене. Амінь.
