Ендрю пробирався вздовж темного боку живоплоту, роблячи короткі зупинки, щоб вловити бодай якийсь звук, котрий указав би на переслідувачів. Проте він чув лише ухкання пугача в лісі поблизу села. Тому хлопчина продовжував повзти.
Промінь світла упав на стежку, що простягалася крізь прогалину в живоплоті. Хлопчик наблизився до краю, де закінчувалася загорожа, і натягнув на обличчя балаклаву, щоб ніхто, визирнувши з вікна, не помітив його. Повільно, дуже повільно, Ендрю просунувся вперед, кинув погляд на вікно й із полегшенням зітхнув. Попри те, що світло досі горіло, здавалося, що в кімнаті нікого не було, принаймні біля вікна. Він кинувся за живопліт і якомога швидше втік від світла. Ще кілька кроків – і хлопець дізнається, чи він на місці. Пробираючись до будинку, Ендрю нашорошував вуха, дослухаючись до кожного звуку зсередини й шукаючи навпомацки руками, – чи не знайде його. Аж раптом знайшов! Спершу однією рукою, а потім другою він намацав холодні металеві ручки велосипеда.
Хлопець опустився на коліна, напружився, наче кішка перед стрибком, і прощупав велосипед, аби визначити, чи прив’язаний він до стічної труби, чи є на ньому ланцюг, що не дасть зрушити з місця. Наче немає. Вийнявши довгу мотузку з кишені, яку туди завбачливо поклали для цього, Ендрю протягнув її з одного боку велосипеда до другого, нарешті переконавшись, що він ні до чого не прив’язаний. Потім хлопець сів, обпершись об стіну. Він знав, що має зробити. Проте був наляканим… Наляканим до смерті.
Раптом злість наповнила кожну клітинку його єства. А злість дванадцятирічного хлопця може бути страшенно могутньою. «Яке він має право працювати на німців? – вимагав відповіді сам у себе хлопчик. – Як може голландець працювати на ворогів? Він – зрадник! І уся його сім’я – зрадники! Що ж, тепер йому буде складніше виконувати свою брудну роботу без велосипеда!» Запихнувши носову хустинку у дзвоник, щоб він не видав жодного звуку, і знявши ланцюг, щоб під час їзди велосипед не тріщав, Ендрю пішов назад тією самою дорогою, але цього разу з велосипедом. Проходячи там, де стежка була освітленою, він розумів, що, якщо його спіймають, він може більше ніколи не побачити своєї сім’ї. Аж ось хлопець повернув за живопліт на безпечну дорогу, що тонула в такій бажаній темряві. Лише тоді, коли він був у лісі, Ендрю одягнув ланцюг, вийняв із дзвоника носову хустинку, щоб протерти піт із обличчя, і сів на велосипед. У його житті не було таких прекрасних моментів до того, як він загальмував на шкільному подвір’ї, щодуху дзвонячи у дзвоник. Член голландського опору відчинив двері, щоб подивитися, що то за галас.
– Молодець! Хороша робота! – сказав чоловік, плескаючи хлопця по спині. – Ти зробив чоловічу справу, Ендрю. Завдяки таким, як ти, ми переможемо в цій війні.
Саме в ній і був Ендрю – посеред Другої світової війни.
Раптом хлопця оточило багато чоловіків, й усі вони щось говорили.
– Той зрадник стане непотрібним без велосипеда, – сказав один.
– А ми використаємо його з користю, – додав другий.
Проте найбільше потішило хлопця те, що сказав третій:
– Ти народжений для підпілля, синку, просто народжений!
Кмітливість, із якою Ендрю допомагав у русі Опору, також сприяла тому, що він уникав богослужінь. Оскільки батько Ендрю був глухим, сім’я сідала на передніх сидіннях. Неділя за неділею він робив усе, щоби відстати від родини й стати тим, кому не вистачить місця.
– Знову мені доведеться сісти позаду! – удавано скиглив він і якомога швидше тікав до задніх рядів, доки ніхто не запропонував йому помінятися місцями. А потім, після першого ж псалму, ішов геть і повертався тоді, коли служіння добігало кінця.
* * *
Отож ні для кого не стало несподіванкою те, що Ендрю вирішив стати солдатом, хоча його мати дуже засмутилася. Тоді Друга світова війна вже закінчилася, і юнака було скеровано не до німецьких кордонів, а до Індонезії. Ще коли Ендрю був хлопчиком і допомагав підпільникам, йому було страшно, проте зараз, ставши солдатом, він вважав себе нездоланним. Однак Ендрю помилявся. Куля, що наскрізь прошила його щиколотку, на певний час зробила його частково неповносправним. Тоді йому було всього двадцять років.
– Тобі це потрібно? – якось запитала медсестра у військовому шпиталі, коли він відходив після операції. У руках вона тримала Біблію. – Це було серед твоїх речей.
Ендрю поглянув на Біблію, яку дала йому матір, коли він пішов до армії. Юнак жодного разу не розгортав її та аж ніяк не бажав бачити її зараз. Ендрю гнівався на Бога, якщо Він узагалі існує. Однак лікарні – вкрай нудні місцини, тому, врешті-решт, він так знудився, що почав читати мамину Біблію.
– Думаю, тобі варто трохи поспати, – зауважив молодий лікар, помітивши, що його пацієнт читає кілька годин поспіль.
– Я не втомлений, – відповів Ендрю. – А ви коли-небудь читали це? Я й гадки не мав, наскільки це цікаво! Наче пригодницька книга.
– Думаю, це залежить від уривка, який читаєш, – промовив лікар.
Ендрю був спантеличений:
– Я почав із самого початку, де зазвичай і починаються книжки.
Поміж листуванням із сімдесятьма двома голландськими друзями та читанням Біблії час у лікарні спливав досить швидко. Одна з подруг Ендрю, дівчина-християнка на ім’я Тайл, відповідала на всі його запитання щодо Біблії.
* * *
У листопаді 1949 року юнак покинув армію і вирушив додому. Частину своєї платні він витратив, аби придбати велосипед. «Ліпше куплю собі, уже не крастиму», – подумав він, згадуючи той випадок із дитинства.
– Із ним усе гаразд? – постійно запитував батько після повернення сина додому. – Він або поринає в читання Біблії, або їздить на велосипеді на всі можливі богослужіння в околиці.
Сестра Ендрю у відповідь похитувала головою:
– Я також за нього хвилююся. Це не притаманно йому. Можливо, війна позбавила його розуму?..
– Не впевнений, – відказав батько. – Думаю, так він намагається впоратися зі своїми наслідками поранення. Сподіваюся, він схаменеться. Ніхто не любить надто релігійних людей.
Однак Ендрю так і не схаменувся. Невдовзі після повернення додому з Індонезії він усвідомив, що Біблія – правдива Книга. Колишній хлопчик-підпільник і солдат знайшов нове життя в Ісусі. Розмірковуючи про своє майбутнє, він молився: «Господи, покажи мені, що Ти бажаєш, аби я робив зі своїм життям».
Бог відкрив Ендрю, яким хотів бачити його життя, і навіть показав, що його дитячий досвід роботи в голландському русі Опору під час війни був чудовою практикою для християнського служіння.
Брат Ендрю (під таким ім’ям він став відомим) віднайшов себе, ставши «контрабандистом» для Бога. Після Другої світової війни в багатьох комуністичних країнах Біблія стала забороненою. Здавалося, що вздовж Європи намалювали лінію, яка називалася залізною завісою. На західному боці люди залишилися вільними, могли бути християнами, мусульманами або узагалі не сповідувати жодної релігії. На східному ж боці, за залізною завісою, людям не можна було подорожувати, маючи із собою Біблію, їм навіть було заборонено розповідати власним дітям про Бога. Саме заради цих людей брат Ендрю і став контрабандистом, перевозячи Біблії, іншу християнську літературу й буклети людям, які могли потрапити до в’язниці, якби хтось виявив у них подібні книжки.
* * *
– Мені складно усвідомити все, що Господь зробив для мене за десять років мого християнського життя, – розповідав брат Ендрю своєму товаришеві. – Ось, наприклад, ця машина. Хочеш дізнатися, як вона мені дісталася?
Його друг кивнув і з цікавістю вислухав історію:
– Одна знайома подружня пара почула про те, що я роблю, – перевожу як контрабанду Біблії та буклети через залізну завісу. Вони розуміли, що я міг би брати значно більше книжок, якби мав машину. Також знали, що я накульгую, тому й подумали, що це значно полегшить мою працю. Я був у Західному Берліні, коли зателефонував їм, аби розповісти про свої плани.
– Ти б краще повернувся до нас по ключі, – сказав мій старий товариш.
– Які ключі? – здивувався я.
Пам’ятаю, як щось задзвеніло на іншому кінці дроту.
– У нас є для тебе машина, – повідомив друг. – Приїхавши по ключі, можеш вирушити хоч до самої Москви, якщо, звісно, ризикнеш.
Я відразу ж поїхав до них і, забравши автівку, спакував скільки міг ящиків із Бібліями!
– Це тому ти називаєш її диво-машиною? – поцікавився молодик.
Брат Ендрю засміявся:
– Це одна з причин. А інша – це те, що вона досі їздить!
Саме цією машиною одного дня брат Ендрю під’їхав до югославського кордону. Наближаючись до пункту пропуску, він молився: «Господи, у мене в машині – Біблії. Живучи на землі, Ти робив сліпих зрячими. Зараз же прошу Тебе: зроби зрячих сліпими, щоб охоронці не помітили Біблій».
– Чи маєте щось, що необхідно задекларувати? – запитав охоронець.
– Мій годинник, гроші, фотоапарат… якісь дрібнички.
Ендрю казав правду, адже Біблії і справді були маленькими.
– Усе гаразд, проїжджайте! – відповів охоронець, віддаючи братові Ендрю паспорт.
«Дякую, що не дав їм побачити ящиків!» – знову молився Ендрю, в’їжджаючи до Югославії зі своїм цінним багажем. За наступні сім тижнів він провів вісімдесят зустрічей і роздав сотні Біблій та буклетів.
* * *
Марта, юна християнка, так тішилася, коли отримала власну Біблію!
– Розкажи про себе, – попросив брат Ендрю.
– Я виросла в християнській сім’ї, – розпочала вона. – А потім і сама стала християнкою. У школі завжди молилася перед обідом. Саме через це комуністи й відрахували мене зі школи. Сказали, що я сію нісенітниці в голови інших учнів і тому більше не можу навчатися. Але я християнка й не збираюся вдавати, що це не так. Це те ж саме, що зрадити Ісуса.
Брат Ендрю помолився з Мартою, просячи в Бога дати їй сил і сміливості на майбутнє.
* * *
Дорога, якою Ендрю повертався з міста, де проживала Марта, була надзвичайно запиленою.
– Дивовижно, ця машина досі не підводила мене, – сказав він Ніколі, югославському християнину, спостерігаючи, як довкола здіймається курява. – Можна було б припустити, що пил потрапить до двигуна. Проте я переконаний, що Бог не дозволяє цьому трапитися, бо ми щодня молимося про це.
Нікола всміхнувся:
– Я ніколи не чув, як хтось молиться над автомобілем, доки не зустрів вас!
Дорогою до них наблизилася невелика вантажівка, яка їхала назустріч. На ній також був нетутешній номерний знак. Водії, побачивши один одного, зупинилися, щоб обговорити стан дороги.
– Ви брат Ендрю, – сказав водій вантажівки, – а це – диво-машина.
Нікола всміхнувся. «Усі християни знають Ендрю, – подумав він. – Дивовижно, що комуністи досі не вистежили його!»
– Можна поглянути на вашу машину? – запитав водій вантажівки. – Я – механік, а їй не зашкодив би гідний огляд. Ви уже здолали стільки миль[1]!
Попортавшись під капотом, чоловік почухав голову. Він видавався спантеличеним.
– Щось не так? – запитав брат Ендрю.
– Та ні, – відповів механік, – машина їде добре. Проте я не можу второпати, як вона взагалі їздить. Карбюратор закупорений, так само як і свічки запалювання. Фільтр повітря забитий. Ця автівка мала заглохнути тисячі миль тому!
Узявшись до роботи, механік прочистив карбюратор і свічки запалювання, а також, як міг, поладнав фільтр повітря. Потім налаштував двигун і змінив мастило.
– Дбайте про неї, – сказав він чоловікам. – Це справді диво-машина, тому не ображайте її.
Зустріти на порожній дорозі в Югославії механіка-християнина, який знав брата Ендрю, також було величезним дивом! Бог подбав про механіка для машини, дав цей автомобіль братові Ендрю, і через голландського християнина Господь забезпечив Бібліями й буклетами тисячі людей, які інакше не мали би змоги прочитати Боже Слово.
Цікаві факти
Комунізм. Комунізм – це політична ідеологія, яка панувала в СРСР та країнах Східної Європи за залізною завісою.
Державний контроль поширювався на всі сфери життя суспільства, а особиста свобода була обмеженою. Газети й книжки піддавалися комуністичній цензурі, а за релігійні вірування переслідували.
Комуністичний режим у Східній Європі тривав до 1989 року, аж поки не був повалений разом із Берлінською стіною. Пересування через кордони стало вільним, а також було відновлено свободу віросповідання.
Примітка. Бог у дивовижний спосіб забезпечив брата Ендрю автомобілем, послав механіка, який відремонтував машину, а також постачив тисячі Біблій і буклетів, їх він перевозив за залізну завісу як контрабанду й роздавав людям, які інакше ніколи не змогли би прочитати про Ісуса.
Зверни увагу, як дивовижно Бог дбав про брата Ендрю. Помічай Божу руку у всьому. Вір у те, що Він може творити дива й у твоєму житті.
Поміркуй. Чи задумувався ти колись над тим, як чудово мати можливість читати Біблію рідною мовою?
Молися за місіонерів, які працюють над перекладами Божого Слова й дають можливість людям, які ще ніколи не читали його, отримати власну Біблію.
Молитва. Господи Ісусе, дякую за те, як дивовижно Ти дбаєш про мене. Дякую за мою Біблію. Допоможи мені цінувати її більше. Благослови людей, які намагаються донести Твоє Слово до тих, хто ніколи не мав власної Біблії. Амінь.
[1] Миля – одиниця вимірювання довжини, дорівнює 1,609 км.
