Бей безцільно тинявся селом. Якби він тільки знав, як запобігти нещастю, що насувається… У пам’яті знову і знову спливали слова: «Коли помре місяць». Минулу ніч був молодик. Це означає, що місяцю залишилося «жити» чотирнадцять або п’ятнадцять ночей, упродовж яких, усе зменшуючись, він наприкінці «помре». Якийсь вихід із скрутного становища мав знайтися.
Поглинений думками, Бей і не помітив, куди він йшов. Раптом до його слуху донеслися незвичайні звуки. Він виявився наприкінці села біля дерев’яного будинку, в якому жили чужоземці, чоловік і дружина. Бей їх все ще боявся, бо вони зі своїми великими носами і каштановим волоссям виглядали не так, як усі. І розмовляли вони дивно. Він іноді здалека спостерігав і підслуховував, коли старший дядько, розмовляючи з цією чужоземкою, сидів на терасі.
Сім’я цього дядька була єдина в селі, що служила «новому» Богу, про якого завжди розповідав чужоземець. Кілька разів дядько казав матерів:
– Підемо хоч раз з нами, нехай вони тобі усе це нове пояснять.
Але мати щоразу відповідала:
– Ні, це не для нас. Якщо ми перестанемо приносити жертви духам, вони розлютяться і покарають нас. Ми краще залишимося в тій вірі, якій нас навчили батьки і прабатьки.
Бей ще пам’ятав дядькову відповідь:
– Поглянь на нас! Ми не приносимо більше жертв і знаємо, що наш Бог, якого звуть Ісус Христос, сильніший за демонів. І оскільки ми поклоняємося найсильнішому Богу, духи не можуть нам завдати шкоди.
Досі Бей ще жодного разу не міг зрозуміти сенсу тих слів… Те, що Бей зараз чув, незнайомці називали співом. Він підкрався ближче. Дійсно, це були зовсім інші звуки, ніж ті, якими намагалися угамувати духів або вигнати хвороби. Навіть слова він міг зрозуміти, бо вони були його рідною мовою! Між тим, Бей вже настільки наблизився, що через відкриті двері міг заглянути всередину будинку. Він побачив маленький чорний ящик, з якого доносилася пісня. Знову і знову повторювалося ім’я Ісус, і це звучало так радісно. Нарешті він зрозумів сенс пісні: «Ісус переміг сатану».
Раптом Бей згадав свій обов’язок наглядати за маленькою сестричкою. Напевно, вона давно вже прокинулася і здійняла крик.
Він ще раз слизнув поглядом по маленькому чорному ящику. У цей момент із задньої кімнати будинку вийшла жінка і привітно подивилася на Бея.
– Ну, Бею, куди ти прямуєш? – Замість відповіді Бей обернувся і побіг геть.
Бі все ще мирно спала на терасі. Лонг вже був удома, оскільки зголоднів.
– Можна мені вже з’їсти свою порцію рису? – запитав він.
– Дивися на сонце, – відповів Бей, – воно не над будинком стоїть, значить, ще не час обідати.
– Як повільно тягнеться час, – бурчав Лонг.
Несподівано Беєві згадалися слова пісні: «Ісус переміг сатану». «Якщо це правда, тоді Ісус дійсно сильний Бог. Можливо, Ісус голова духів?»
О, якби він знав, кого запитати про це!
В оковах
Увечері мати зі своїми п’ятьма дітьми сиділа в маленькій бамбуковій хатині. На вулиці було вже темно. Посеред єдиної кімнати горів вогонь, ледве-ледве освітлюючи її. Нанг, старша сестра, змотувала нитки, з яких хотіла виткати собі сукню. Бі і Лонг вже спали.
Несподівано за дверима почулися кроки. Хто б це міг бути, і чому собака не гавкає? Двері відкрилися, і в кімнату зробив крок батько. У нього був дуже хворобливий вигляд. Відколи він почав палити опіум, він ставав усе худіше і слабкіше. Без єдиного слова він сів біля вогню.
Усі мовчали. Бей пильно подивився на нього. Йому так хотілося крикнути: «Батько, хіба ти не знаєш, що тобі залишилося жити тільки до тих пір, поки не «помре» місяць?!» Але він не міг видавити із себе ні звуку.
Не встиг він далі пуститися в роздуми, як на вулиці загавкав собака. У той же момент вони побачили відблиск дерев’яного факела на терасі. Цікаво, хто це?
– Ви удома? – почули вони голос старшого дядька.
– Так, ми тут, заходь!
Бей відразу помітив, що дядько не такий веселий, як завжди. Він здогадувався про причину його приходу. Підсівши до вогню, дядько звернувся до батька:
– Добре, що ти прийшов додому, зятю. У мене для тебе погані новини. Усе село вороже налаштоване стосовно тебе. Рада старійшин вирішила, що ти не можеш далі жити серед нас, оскільки ти приносиш людям одну тільки шкоду. І навіщо ти тільки вкрав буйвола в старости?
Бей бачив, що мати плаче. Нанг і Джо, широко розкривши очі, втупилися на дядька. Тепер і Беєві не треба було більше стримувати себе, і він теж заплакав. Дядько продовжував: – Коли я дізнався, що ти прийшов, зятю, я відразу зібрався до вас, бо хочу спробувати допомогти тобі. Ти маєш припинити палити опіум, не то… не то… – від хвилювання дядько ледве вимовляв слова.
Нарешті він вимовив:
– Не то тебе уб’ють. Тобі залишилося жити, поки не «помре» місяць, а учора був молодик.
Тут батько заговорив, уперше за увесь вечір:
– Я б дуже хотів перестати, але не можу. Я вже часто намагався, але тяга до цього така сильна. Мені щоб то не було треба мати опіум. Якби ви знали, як мені хочеться покінчити з цим, але немає жодного виходу.
– Ні, зятю, є вихід, і я прийшов тобі пояснити його. Завтра староста попередить тебе. Але я хотів його випередити, бо хочу тобі допомогти. Є Один, Хто може допомогти і врятувати тебе! Є Один, Який сильніший за твою пристрасть до опіуму. Він також сильніший за демонів і переміг сатану. Ім’я Його – Ісус Христос, і Він єдиний Син Бога Живого. Якщо ти Йому довіришся і підеш за Ним, Він тобі допоможе звільнитися від опіуму.
– Якби це була правда. Як повірити в цього Ісуса?
– Приходь завтра до чужоземця-місіонера. Він тобі краще усе пояснить, ніж я.
– Я не можу повірити, що хтось ще мені допоможе, – опустивши голову, понуро промовив батько.
– Адже я сам на собі випробував як Ісус звільняє. Ти ж знаєш, що я теж починав палити опіум і мене все сильніше охоплювала ця пристрасть. Пам’ятаєш, як я усіх своїх свиней приніс у жертву демонам, бо спочатку діти, а потім і дружина захворіли? Ісус звільнив мене від прихильності до опіуму і від страху перед демонами. Завтра вранці я знову прийду, і ми разом підемо до місіонера, а заразом і до старости.
