– Пограймо в піжмурки, – запропонував Йоганн Себастьян приятелеві. – Цей будинок чудово підходить для цього!
Отже, поки Йоганн бігав, щоб сховатися, його друг почав довго рахувати до п’ятдесяти.
«Мені сховатись у клуні чи в одному з навчальних класів? – роздумував Йоганн Себастьян. – Ні, я знаю, я сховаюсь у батьковій музичній кімнаті».
Пройшовши коридором навшпиньки, Йоганн дістався до музичної кімнати й крадькома зайшов усередину. Озирнувшись, він вирішив, де сховається.
«Я ляжу тут, за клавесином. А якщо ще натягну цей килимок на себе й покладу поверх татову трубу, він мене ніколи не знайде».
– Сорок дев’ять, п’ятдесят! – закричав друг Йоганна. – Я іду!
Було чутно кроки нагорі, де жили учні, внизу біля клуні та сонячної кімнати, в якій сім’я разом музикувала. Але Йоганна ніде не було.
* * *
«Він би не насмілився зайти в батькову музичну кімнату, – подумав хлопець. – З нього б здерли шкіру живцем, якби він щось там пошкодив».
Але, не знайшовши друга, хлопець усе-таки відчинив двері музичної кімнати й зачекав: трохи боязко було увійти.
– А-а-а-а… апчхи! – вибухнуло з-під килимка під клавесином, після чого труба гримнулася на підлогу.
– Знайшов тебе! – крикнув хлопчик. – Але я втікаю, поки твій батько не прийшов і не побачив, звідки пролунав шум.
* * *
У будинку Баха, що в німецькому містечку Айзенах, музика була повсюди. Гер Бах, батько Йоганна Себастьяна, був придворним сурмачем герцога Айзенаха й навчав учнів музики. Деякі з них навіть проживали в нього. Сім’я Баха славилася музикою. Йоганн Себастьян, якому було лише сім років, уже мав свою маленьку скрипку та навчався гри на клавесині.
– Твій дядько хотів би навчити тебе ще гри на органі, – сказав гер Бах, коли син закінчив займатися на скрипці. – Хочеш?
Хлопчик подумав про чудову музику, яку його дядько грав у Санкт-Георгенкірхе в Айзенаху, і відразу ж погодився.
– Я починаю вчитися в латинській гімназії з наступного семестру, – сказав Йоганн Себастьян другові наступного, 1693 року.
– Але ж ти будеш вивчати там лише Біблію, – зіронізував хлопець. – Вони так пишаються, що Мартін Лютер був їхнім учнем, що їх більше нічого не цікавить.
Усі в Айзенаху знали про Мартіна Лютера. На початку XVI століття він вивчав Святе Письмо і виявив, що церква в багатьох сферах відійшла від біблійного вчення. Він сміливо проповідував біблійні істини, хоча багатьох людей спалювали за це на вогнищі. Лютер не був замучений за свою віру, але папа спалив багато його книжок на знак застереження для інших. Цей період церковної історії називають Реформацією, а Мартін Лютер був одним із найвідоміших реформаторів.
– Звичайно, вони вивчають й інші речі, – заперечив Йоганн. – Наприклад, ми вивчаємо латинську мову, бо школа називається латинською гімназією.
Гімназисти створили хор Санкт-Георгенкірхе, до якого невдовзі приєднався і Йоганн.
«У мене від музики на тілі виступають сироти, – подумав він. – Бог, напевно, із задоволенням слухає її».
У Йоганна бігали мурашки по шкірі особливо тоді, коли він співав соло. З кожною вищою нотою він відчував, що досягає до самого Бога.
* * *
– Ви чули новину? – хлопці в школі перепитували один в одного кілька місяців по тому. – Померла мати Йоганна Себастьяна.
– Навіть уявити собі не можу, як це втратити маму в дев’ять років, – сумно мовив один із хлопців. – Хто його доглядатиме?
– Думаю, що гер Бах це робитиме, а його слуги завжди будуть поруч, щоб допомогти, – відповів хтось. – Але це просто жахливо.
Не минуло й року, як той самий гурт хлопців стояв біля школи перед початком занять й знову обговорював звістку.
– Страшна новина: помер батько Йоганна. Цікаво, що з ним тепер буде?
– Це означає, що він – сирота. Але думаю, він піде жити з одним зі своїх старших братів.
– Нам його бракуватиме. Хоча я не сумуватиму за нашими суперечками. Прикро, що більшість суперечок стосується музики, і він зазвичай має рацію!
Йоганн Себастьян поїхав жити з братом Йоганном Крістофом та його дружиною в Ордруф. Різниця у віці між Йоганном та його старшим братом складала чотирнадцять років.
– Я радий, що ти зможеш навчити мене музики, – сказав хлопчик братові. – Ти – чудовий вчитель.
– Усі Бахи – чудові вчителі, – усміхнувся Йоганн Крістоф. – І всі вони чудові учні, зокрема й ти. Я сподіваюся, що в новій школі ти теж будеш хорошим учнем.
Хлопчик справді багато вчився в гімназії Ордруфа, вивчаючи теологію, латинську та грецьку мови. Звісно, значну частину свого часу Йоганн Себастьян приділяв музиці.
– Дуже добре, коли молоді музиканти відтворюють те, що писали досвідчені майстри, – сказав Йоганн Крістоф своєму братові. – Я хотів би, щоб на завтра ти скопіював цю сторінку Якоба Фробергера. Роби це обережно, щоб потім зміг зіграти з неї.
Копіювання музики стало радше хобі для Йоганна Себастьяна, бо, переписуючи ноти, у своїй голові він чув музику.
– Чи можу я скопіювати цей твір? – одного разу запитав він. – Це нова музика, і вона мені дуже подобається.
– Ні, – твердо відказав брат. – Я хочу, щоб ти тримався старих майстрів.
Йоганнові дуже сподобався той твір сучасної музики. Тож пізно ввечері він ходив до музичної кімнати й копіював її під місячним сяйвом. На це йому знадобилося пів року. Чи був його брат задоволений його ентузіазмом? Звісно, що ні!
* * *
– Мені подобаються гімни Мартіна Лютера, – мовив Йоганн Себастьян. – Він написав те, у що я вірю. Ці слова спонукають мене написати музику для них.
– Зроби це тоді, – почув він у відповідь. – Подивися, чи зможеш написати музику, яка б підійшла до цих слів, хоча Мартін Лютер написав власну мелодію до цього гімну.
Хлопчик прочитав слова вголос:
- Слава Богу на висоті!
- Людям Сина Він віддав.
- Співи ангелів святі
- Й щастя рік новий настав.
Сидячи за органом, він грав музику Лютера, а потім створив власне аранжування. Перед тим як покласти перо, Йоганн Себастьян написав унизу нотного рукопису: «Тільки Богу слава». Хоч і молодий, він хотів, щоб його музика приносила славу Господу на небесах.
– Ти серйозно? – запитав приятель одного дня, коли Йоганн запропонував йому піти до Люнебурга, щоб послухати відомого органіста Дітріха Букстехуде. – Ти хоча б уявляєш, як це далеко?
– Це лише сто тридцять кілометрів звідси, – сміючись, сказав Йоганн Себастьян.
– І ще сто тридцять кілометрів назад. Усього – двісті шістдесят кілометрів в обидва боки! – підсумував приятель. – Нічогенько собі прогулянка!
Проте вони таки подолали той шлях – усе заради того, щоб почути, як хтось надзвичайно чудово грає на органі. Бахові було тоді лишень п’ятнадцять років.
* * *
Протягом наступних років юнак працював професійним музикантом у різних куточках своєї батьківщини. Жив у Люнебурзі, потім у Веймарі, перш ніж переїхати до Арнштадта 1703 року, де він зосередився на органі.
«Арнштадтський орган – просто чудовий, – написав він одному зі своїх братів. – Він має два мануали та двадцять три регістри. І мені подобається бути відповідальним за музику в церкві».
Через три роки його листи були сповнені меншим ентузіазмом.
«Хористи просто жахливі! Вони постійно переміщаються та не вивчають своїх партій. Один навіть днями огризнувся до мене. І, ви не повірите, деяким вірянам не подобаються мої музичні аранжування. Вони кажуть, що ті “занадто прикрашені!”. Правда в тому, що вони просто не хочуть їх розуміти».
* * *
Не дивно, що Йоганн Себастьян подався на іншу роботу й переїхав до Мюльхаузена 1707 року. Там він одружився зі своєю троюрідною сестрою Марією Барбарою Бах. Тоді професійні музиканти переїжджали з місця на місце. Іноді вони виконували функції церковних музикантів або працювали в багатих сім’ях, які мали своїх музикантів. Одного разу роботодавець посадив Баха на місяць у в’язницю, щоб той не перейшов на іншу роботу. П’ять років Йоганн Себастьян працював у принца Леопольда Ангальт-Котена, який мав оркестр із вісімнадцяти музикантів. Бах був його капельмейстером[1] – тогочасна найвища посада музиканта.
– Я не можу в це повірити, – тремтячим голосом вимовив Йоганн Себастьян. – Поїхавши з принцом та оркестром, я залишив удома дорогу дружину та щасливу сім’ю. Тепер ви кажете мені, що Марія Барбара померла й що мої діти залишилися без матері!..
Музикант сів, тяжко зітхнувши. Здавалося, наче він повернувся в минуле на сорок три роки тому й знову втратив матір. Йоганн прекрасно розумів, як почувалися його діти.
– Підійдіть сюди, – сказав він їм якось одного вечора, – заграймо щось разом.
Усі взяли свої інструменти, як це часто робили в минулому, і заграли музику, яка допомогла їм вилити весь той смуток, який відчувають ті, хто втратив когось із близьких.
– Ваша мати з Господом, – мовив Йоганн Себастьян своїм дітям. – Вона з Ісусом, і буде там набагато щасливіша.
– Але вона й тут була щаслива, – заперечив молодший син.
Бах усміхнувся, поринувши в спогади.
– Так, – мовив він. – Вона була радісна. У нас було щасливе сімейне життя.
Невдовзі в їхній сім’ї знову запанувала радість, бо Йоганн Себастьян удруге одружився, і Анна Магдалена повернула сміх у життя родини.
– Розкажіть нам про Лейпциг, – попросили діти Баха, перед тим як вони мали переїхати туди.
– Ну, це друге за важливістю місто в Саксонії, де проживає близько 30 тисяч людей. Це гарне місто з перспективним мисленням. Ви ніколи не здогадаєтеся, що саме там побачите.
Ніхто не міг відгадати.
– Вулиці Лейпцига освітлюються вночі! – сказав їм батько. – І ще одне диво в Лейпцигу – це велика нова бібліотека, яка щойно відкрилася.
– Сподіваюся, що вуличні ліхтарі красивіші за бібліотеку, – припустила дочка.
Наприкінці травня 1723 року північно-німецька газета випустила цікавий репортаж про переїзд Баха.
«Минулої суботи опівдні чотири карети, навантажені речами та пожитками, що належали колишньому придворному капельмейстеру Котена, прибули до Лейпцига, а о другій годині того ж самого дня він зі своєю сім’єю приїхали двома каретами та заселилися у своїй наново облаштованій квартирі в шкільній будівлі. У тих каретах були Йоганн Себастьян, його дружина та четверо дітей віком від чотирнадцяти до дев’яти років. Видатний музикант та композитор став новим керівником хору та музики в Лейпцигу».
* * *
– Як багато музики написав керівник, – зауважив хтось із хористів. – І більшість ґрунтується на біблійних текстах.
– Я знаю, – погодився його друг. – Я вивчав Біблію, днями виконуючи домашнє завдання, і коли перегорнув сторінку, то зрозумів, що вже знаю той уривок, бо співав його в одній із його кантат.
– Це приємний простий спосіб виконувати домашнє завдання, – засміявся Йоганн Себастьян.
– Вибачте, сер, – зашарівся хлопець. – Я не знав, що ви тут.
Керівник музики усміхнувся до свого вихованця.
– Не хвилюйся. Я сподіваюся і молюся, щоб моя музика спонукала людей думати про Господа. Хоча мені ніколи не спадало на думку, що вона може допомогти вам, малим халтурникам, із домашнім завданням.
Того дня, коли Бах закінчив роботу над новим музичним твором, він зупинився, перш ніж покласти ручку. Потім він написав унизу: «Цей твір написаний на славу всемогутнього Бога».
* * *
– Нелегко знайти хлопчиків, які могли б співати в чотирьох церквах тут, у Лейпцигу, – поскаржився він дружині того вечора, розповівши історію про домашнє завдання. – У мене є на вибір п’ятдесят чотири хлопчики. З них – сімнадцять хороших співаків, двадцять – трішки недотягують, а інші сімнадцять не можуть співати взагалі.
– Але пам’ятай, вони багато вивчають про Господа, коли займаються музикою, – підбадьорила Анна Магдалена.
– Це правда. Я намагатимуся не забувати про це, особливо коли працюватиму з тими сімнадцятьма, які не можуть співати. Можливо, це допоможе мені бути більш терплячим до них.
* * *
– Я дуже втомився, – мовив Йоганн Себастьян 1747 року. – Це велика честь – отримати запрошення зіграти для прусського короля Фрідріха Великого, але я думаю, що вже надто старий для подорожей.
Утім Бах таки наважився і зібрався в дорогу.
– Концерт скоро розпочнеться, – сказали йому, коли він прибув на місце. – Ви якраз учасно.
– Ваш гість уже тут, ваша величносте, – оголосив придворний.
У короля загорілися очі.
– Старий Бах тут, – повторив він.
Концерт скасували, а король Фрідріх провів вечір у компанії видатного композитора. Король був особливо захоплений тим, що Йоганн Себастьян створив фугу на основі простої мелодії, яку написав сам Фрідріх.
* * *
– Сліпота – це велике випробування, – сказав Бах менш ніж за два роки. – І дві операції взагалі не допомогли.
– Якщо ти скажеш мені, що писати, я записуватиму твою музику. Ти все ще зможеш її грати, бо маєш її в голові та серці. Її просто потрібно записати для інших людей, – запропонувала Анна Магдалена.
Саме дружині він присвятив ноти свого останнього твору хорової музики під назвою «Перед Твоїм престолом я стою».
Невдовзі видатний композитор Йоганн Себастьян Бах помер у віці шістдесяти п’яти років і постав перед престолом свого Господа на небесах.
Цікаві факти
Реформація. Предки Баха були надзвичайно відданими Реформації та вченню Мартіна Лютера. В якийсь момент пекар на ім’я Вейт Бах до 1597 року виїхав із Угорщини до Німеччини. Він зробив це задля захисту своєї протестантської віри від посилених переслідувань в Угорщині. Вейт продовжив займатися пекарською справою в Німеччині, і відтоді майбутні покоління родини Баха стали чудовими музикантами, найвидатнішим із яких був, звісно ж, Йоганн Себастьян Бах.
Примітка. Біблія сьогодні перекладена багатьма різними мовами, але в оригіналі вона була написана на івриті, арамейською та грецькою мовами. Якщо ви подивитеся на копію латинської Біблії, у Посланні до римлян 16:27 та Юди 2:5 є слова «Soli Deo Gloria» – «Тільки Богу слава». Вони стали девізом Баха. Він підписував усі свої роботи ініціалами SDG. Неважливо, чи були вони глибокими богословськими творами, чи легкими композиціями для душі – усі вони були написані на славу Божу.
Поміркуй. Чи є різниця між працею в церкві й роботою деінде, наприклад, у лікарні, магазині чи спортивному залі? Чи є одні професії кращими від інших? Чи може одна робота бути святішою і шляхетнішою від іншої? У Біблії Бог каже нам, що ми маємо виконувати все так, ніби робимо це для Господа. Тож ми маємо старатися все робити якомога краще.
Молитва. Дякую Тобі, Господи, за можливість працювати. Дякую Тобі за навчання, вчителів та книжки. Допоможи мені цінувати дар освіти, коли стільки дітей її не має. Допоможи мені робити все можливе задля Твоєї слави. Ти – Той, Хто дає мені силу та інтелект. Я дякую Тобі за те, що в різний спосіб забезпечуєш мене. Допоможи мені довіряти Тобі, навіть коли здається, що життя – це боротьба, часи важкі, а грошей – обмаль. Амінь.
[1] Капельмейстер – керівник оркестру чи хору, який раніше належав німецькому принцу.
