«Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мф. 16:24,25), – нічого не вдієш, але стосунки з Богом Живим носять саме такий характер. І це в жодному разі не алегорія, не іносказання, а найсправжнісінька житейська правда.
Причин появ житейських хрестів є більш, ніж достатньо: це і власні гріхи, які несуть за собою неминучі наслідки (адже Павлове попередження: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7) стосується всіх людей, зокрема і вірних, а не тільки людей зовнішніх); це і той беззаперечний факт, що «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), і через це вселенське зло страждають так чи інакше всі люди (зокрема і вірні, а не тільки люди світські). Крім того, часто Бог через різні житейські хрести загартовує і виправляє людей (і не тільки вірних, але і людей зовнішніх до Церкви, адже не забуваємо, що Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» 1Тим. 2:4). До останньої групи цих житейських хрестів варто віднести і свідоме служіння людей задля поширення Благої звістки. І от на цей різновид хрестів хотілося звернути вашу увагу.
А допоможе нам у цьому Тавифа, про яку ми дізнаємося з книги Діянь святих апостолів: «Вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині» (9:36). Далі з біблійного тексту ми дізнаємося, що вона раптово померла, що стало справжнім горем для оточуючих: «Всі вдови із слізьми стали перед ним (апостолом Петром) і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними» (в. 39), – у свою чергу Петро ім’ям Христовим зміг воскресити померлу Тавифу і «це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа» (в. 42).
Взагалі, такі люди, як Тавифа, є справжнім благословенням для оточуючих, і можна не сумніватися, що горе вдів, яким вона допомагала протягом земного життя, було аніскілечки не вдаваним, смерть таких людей дійсно є серйозною втратою для оточуючих. Певно, ви самі зможете пригадати людей, малознайомих чи взагалі незнайомих для вас, чия смерть заставила вас тужити. І пам’ятати про них навіть через багато років після того, як смерть викрала їх з нашого життя. Але якщо вам пощастило бути віруючою людиною, то жаль за втратою буде розбавлений усвідомленням того факту, що ця людина нині перебуває в значно кращих місцях.
Господь руками Петра воскресив Тавифу. Для чого це було зроблено? З цього приводу ми можемо висувати різноманітні припущення: для того, щоб Тавифа свідчила всім оточуючим про прекрасний загробний світ, чи, як стверджує Біблія, щоб «багато хто увірував у Господа», ставши свідком дива, чи було ще багато вдів, які потребували її підтримки, чи усе перелічене разом. А можливо, Господь воскресив Тавифу для того, щоб це диво потрапило на біблійні сторінки, і світ дізнався, що шиючи одяг нужденним, тобто займаючись тим, на що в тебе особисто вистачає сил і можливостей, ти таким чином служиш Богові. І Він обов’язково за це винагородить тебе (див. Мф. 25:40).
Чудово, коли люди, подібні Тавифі, прикрашають наше життя. Але куди краще, коли такими «прикрасами» для оточуючих стаємо особисто ми, служачи своїми скромними дарами і силами Господу в лиці своїх ближніх. Доводячи таким чином, що сказане в Біблії зовсім не вигадка, а справжнісінька істина. Так, таке служіння ближнім – хрест, але хрест, який з часом стає справжнім благословенням: і для оточуючих, і для нас.
