Багато людей намагається наслідувати улюблених визначних осіб, своїх кумирів. Хоча б у чомусь. Але навряд чи хто з людей захотів наслідувати в цьому сенсі апостола Павла. Чого тільки вартує опис його поневірянь: «…Три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській; багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, … у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами» (2Кор. 11:25,26). Певно, люди світу цього не захотіли мати такий досвід. А що стосовно вірних?
Стосовно ж вірних ситуація набуває досить недвозначного характеру. Якщо одна частина вірних побоюється повторити Павлові поневіряння, тоді як друга… (гадаю, значно менша за чисельністю) може і не проти потворити, от лише стикається з двома перешкодами. Передусім, з походженням і освітою: мало хто може похвалитися юдейським походженням та ретельним вивченням батьківського закону у відомих вчителів (див. Діян. 22:3). Ну, а з другою перешкодою зовсім біда, адже щоб стати апостолом Павлом, треба бути спочатку фарисеєм Савлом, який гнав послідовників Ісусових «навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок» (Діян. 22:4).
Можна сказати, лише за виконання цих умов, можна почути слова, свого часу сказані стосовно Павлової персони: «Він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими. І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (Діян. 9:15,16). Ну, а якщо не відповідатимемо цим умовам, тоді нам не вдасться повторити його шлях. Що, звісно, не заперечує того факту, що нам варто брати з нього приклад у служінні Богу, яке передусім полягає в поширенні всьому світу Благої Звістки про милосердя Боже: «Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший. Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього» (1Тим. 1:15,16).
