«І, відійшовши трохи, упав Він (Христос) долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26:39), – але, як відомо, чаша страждань не оминула Ісуса.
«А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога, і сказав: “Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога”. Вони ж (члени синедірону), закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього, і, вивівши за місто, стали побивати його камінням» (Діян. 7:55-58), – навряд чи Стефан хотів закінчити свій життєвий шлях таким чином, проте його життя урвалося саме так.
«А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці» (Діян. 8:3), – і навряд вірні єрусалимської церкви хотіли, щоб з ними поводилися саме так. Але Господь допустив, щоб подібне з ними сталося.
Який же урок ми можемо отримати з цих трьох біблійних прикладів? – Якщо ви вирішили, що християнство, віра в Бога Живого дає спокій, добробут і стабільність, то ви дуже сильно помилилися. Швидше навпаки, ви можете зазнати гонінь та усіляких утисків, вже не кажучи про відсутність добробуту як такого. Ви – воїн Христовий (див. Еф. 6:12) і не належите вже самому собі. Звичайно, якщо хочете залишитись поруч зі своїм Головнокомандувачем.
І якщо наш Головнокомандувач, Господь Ісус Христос вважає за потрібне відправити нас благовістити Своє слово «аж до краю землі» (Діян. 1:8), краще підкоритися Його наказу. А ще краще не чекати, а самому шукати можливості для виконання Його доручення: «Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20).
Повірте, так буде значно краще, ніж чекати моменту, коли Господь знову дозволить постати новому гонінню на вірних, щоб ті розсіялися по лицю землі для виконання покладеної на них місії. Місії, яку багато хто з вірних призабув виконувати, якщо взагалі щось про неї знав.
