Якби я вимовив ім’я «Стефан», більшість з вас би подумала: «Це перший християнський мученик». Якби я сказав: «Перший християнський мученик», – більшості з нас спало б на пам’ять ім’я Стефан. Це ім’я завжди зберігатиметься в нашому серці, як перше з тисяч тих, хто поклав своє життя за Ісуса. Що ще нам відомо про Стефана? Чи знаємо ми, чому він помер за віру? Чи розуміємо ми, який внесок він зробив у нашу християнську спадщину?
Стефан подібний до метеора, що яскравою точкою пролетів небозводом і зник назавжди. Ми знайомимося з ним у розділі 6, де його ім’я з’являється серед інших обраних для розподілу їжі. До кінця розділу 7 він помирає. У цей короткий проміжок часу Бог максимально використовував його для виконання Своїх планів.
Ім’я, дане йому батьками, передбачало його славний кінець. У Новому Завіті трапляються два слова із значенням «вінець»: діадема – знак царської влади, головний убір царів (Одкр. 19:12) і стефанос, вінець переможця (на кшталт лаврових вінків тих, що виграли Олімпійські ігри). Друге слово ми зустрічаємо в Одкр. 2:10: «Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (виділено мною). Стефан був вірний до смерті, і життя його було увінчане перемогою!
Після прочитання цього розділу і наступних двох, я сподіваюся, ми краще зрозуміємо Стефана і те, що він зробив. Я також сподіваюся, що його приклад змусить нас уважніше поглянути на наше власне життя. Стефан пішов на смерть за свою віру. А за що б ми пішли на смерть?
ВІРА, ЗА ЯКУ ВАРТО ВСТУПИТИ В СУПЕРЕЧКУ (6:8-12)
Наша розповідь починається з 6:8: «А Стефан, сповнений віри і сили, творив великі чудеса і знамення в народі»[1]. Як відмічає Льюїс Фостер, це ввідне слово про Стефана має особливе значення: «Досі в Діяннях розповідалося тільки про чудеса, що здійснювалися апостолами (2:43; 3:4-8; 5:12). Тепер же, після покладання апостольських рук, те ж саме повідомляється і про Стефана. Незабаром і Филип творитиме дивовижні знамення (8:6)».
Трохи раніше ми прочитали, що Стефан був сповнений вірою (6:5), мудрістю (6:3) і Святим Духом (6:3,5). Тепер же читаємо, що він був «сповнений вірою і силою». Це була людина, сповнена Духом, тобто направлявся Богом і усім, що мало відношення до Бога!
Стефану був доручений особливий вид служіння: піклуватися про столи. Проте, це доручення не стало для нього відмовкою, щоб не використовувати інші дані йому Богом дарування[2]. Він зціляв людей і розповідав їм про Ісуса. До цього моменту в Писаннях говориться, що публічно учили тільки апостоли, і відбувалося це в храмі[3]. Тепер же Стефан з відвагою поніс звістку про Ісуса в синагоги. Ми читаємо: «Дехто з так званої синагоги лібертинців і киринейців і олександрійців та деякі з Киликії й Асії сперечалися зі Стефаном» (в. 9).
Ця перша згадка синагоги в Діяннях. Синагога з’явилася під час вавилонського полону, коли юдеї не могли проводити службу в храмі. До часу апостолів синагоги можна було зустріти по всій Римській імперії. В Єрусалимі їх були сотні[4]. Та синагога, зокрема, куди Стефан поніс благу звістку, називалася «Синагогою лібертинців»[5]; членами цієї синагоги були люди, звільнені з рабства[6]. Одні там були з Киринеї[7] і Александрії, що знаходилися в північній Африці, на південь від Середземного моря. Інші – з Киликії і Асії, розташованих у Малій Азії, на північ від моря[8]. З Палестини не було нікого: усі були елліністами, як і Стефан. Ймовірно, Стефан сам відвідував цю синагогу до того, як стати християнином.
Лука, мабуть, згадав Киринею, Александрію, Киликію і Асію, бо люди з цих місць стануть надалі помітними фігурами в книзі Діянь[9]. Стефан сіяв насіння, яке мало принести урожай. Найважливішим місцем з усіх, перерахованих Лукою, була Киликія. Столицею Киликії був Тарс, а молодий тарсянин на ім’я Савл тепер влаштувався в Єрусалимі (7:58; 22:3). Савл, ймовірно, відвідував синагогу, куди приходили поклонятися інші киликійці. Не виключено, що він був там, коли Стефан прийшов розповісти про Ісуса[10].
Ми не знаємо в точності, що говорив Стефан у синагозі. Велика частина його проповіді, напевно, була того ж змісту, що і проповіді апостолів у розділах 2-4. Можливо, Бог дозволив Стефану привселюдно заявити про те, що раніше тільки малося на увазі, але не висловлювалося вголос[11]. Петро та інші апостоли підкреслювали, що спасіння тільки в Ісусі, і ні в кому іншому (4:12). Можливо, Стефан зробив непорушний висновок, що юдеї, отже, не мали спасіння на тій основі, що вони – богообраний народ, або що вони наслідують закон Мойсеїв і свої юдейські традиції, або що поклоняються в храмі[12].
Яким би не був зміст Стефанової проповіді, деяких у синагозі вона розлютила[13]: і вони «сперечалися зі Стефаном». Савл, один з найяскравіших умів серед молодих юдеїв, можливо, був серед тих, хто словами намагався змусити Стефана замовкнути. Проте Стефан не відступав, він твердо стояв на своєму. Між призвідником розбратів (див. 1Кор. 1:11; Тит 3:9) і борцем за істину є різниця. Іуда перестерігав нас «боротися за віру» (Іуда 3). Петро писав: «Господа Бога святіть у серцях ваших; завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням» (1Пет. 3:15; виділено мною). Деякі кажуть, що час релігійних суперечок минув. Минув час жорстоких, небогоугодних, нехристиянських суперечок. Час суперечок, що ведуться «із лагідністю і благоговінням», ніколи не мине.
Стефан був один, а супротивників було багато. Вони з усіх боків засипали його питаннями, аргументами і запереченнями. Важко захищати істину в таких умовах! Проте у вірші 10 говориться: «та не могли протистояти мудрості і Духові[14], Яким він говорив». Проповідь Стефана в розділі 7 дає уявлення про те, як він відповідав своїм супротивникам: він підтверджував кожен свій аргумент посиланнями на Старий Завіт! Як могли вони сперечатися зі своїм власним Писанням?
Якщо Савл був серед тих, кого убила божественна мудрість Стефана, то його поразка, мабуть, зачепила його за живе і ще більше розпалила ненависть до усіх Ісусових послідовників[15]! (Можна уявити, як Павло розповідає про це Луці, хитаючи головою: «Я використовував усі Писання, які тільки міг пригадати, і усі прийоми, яким мене навчив Гамаліїл, але Стефан все одно взяв гору»!)
Якщо словами не можна було змусити Стефана замовкнути, то за бажання можна знайти і інший спосіб – все одно, який[16]. «Тоді вони навчили декого сказати: “Ми чули, як він говорив хулу[17] на Мойсея і на Бога”» (в. 11). Грецьке слово, перекладене тут як «навчили», означає «намовляти», «підбурювати (особливо, до лжесвідчення)», «підкуповувати». Стефанові вороги скористалися незаконними засобами – і, серед іншого, підкупом – щоб покінчити із Стефаном.
На попередніх судових процесах Петра та інших апостолів ми бачили ту ж тактику, що застосовувалася для звинувачення Ісуса. Те ж сталося і тепер, коли Стефан був поставлений перед синедріоном, бо як Ісусові вороги «шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його» (Мф. 26:59), так його шукали зараз Стефанові вороги. Звинувачення, висунені проти Стефана, були хибними (див. 6:13), це було просто спотворення його слів. Він учив, що не можна спастися, дотримуючи закон Мойсеїв, але він не хулив Мойсея. І вже звичайно він ніколи не богохулив!
Проте звинувачень вистачило для того, щоб збудити громадську думку проти Стефана. «І підбурили народ і старійшин, і книжників»[18] (12а). До цього моменту, хоча саддукеї і ненавиділи християн через те, що вони проповідували про воскресіння, Христові учні користувалися повагою юдейського суспільства в цілому[19]. Але тепер ситуація змінилася[20]: «І напавши, [коли він проповідував і зціляв людей; див. 6:8,10] схопили його і привели у синедріон» (в. 12б).
[1] Нам не сказано, які чудеса і знамення здійснював Стефан. Ймовірно, це були чудеса, подібні до тих, які здійснювали апостоли: зцілення і вигнання бісів. Він, очевидно, був також наділений даром говорити за натхненням.
[2] Кожному з нас слід знайти своє особливе служіння – ту особливу роботу в Господній церкві, для якої Бог спеціально нас призначив. Якби кожен член церкви чинив так, це б здійснило революцію в Господній роботі! Але не можна цим користуватися як приводом відмовитися від якоїсь іншої роботи в царстві. Усім нам дані загальні заповіді, яким ми повинні коритися незалежно від того, є в нас «особливі дарування» чи ні. Наприклад, у 8:1-4 ми дізнаємося, що усі християни почали поширювати Слово. Я впевнений, що не усі вони мали особливий дар благовістя.
[3] Індивідуальне навчання відбувалося по домах (2:46).
[4] Один древній письменник повідомляв, що в Єрусалимі було 480 синагог. Діян. 6:9 свідчить, що багато синагог стали утворюватися, щоб задовольнити духовні потреби людей з різними культурними традиціями, щоб забезпечити людей місцем, де б вони могли почувати себе найкомфортніше. Учені налічують 5 синагог у вірші 9, по одній для кожної згаданої групи. Можливо, що Стефан ходив у багато синагог для елліністів, щоб розповісти про Ісуса. Але оскільки і в оригіналі, і в його перекладах «синагога» стоїть в однині, тут ми говоритимемо тільки про одну синагогу.
[5] Гр. лібертінос, латинського походження, означає «звільнені». З погляду сучасної мови правильніше було б назвати цю синагогу «синагогою вільновідпущеників».
[6] Або вони самі, або їх батьки були рабами. Значне число юдеїв було захоплене в полон римським воєначальником Помпеєм і пізніше звільнено в Римі. З часом на свободу відпускалися і інші раби з юдеїв.
[7] Симон Киринеянин ніс Ісусів хрест (Лк. 23:26).
[8] Оскільки ці місця знаходяться на значній відстані одне від одного і (ймовірно) мали між собою мало спільного, деякі наполягають, що тут говориться, щонайменше, про дві синагоги: одна була для тих, хто проживав на південь від моря, а друга – для тих, хто жив на півночі. Проте якщо усі вони були вільновідпущениками, щось їх мало об’єднувати.
[9] Киринійці принесли Євангеліє в Антіохію (11:20). Аполлос був з Александрії (18:24). Асійські юдеї були у відповіді за наступний арешт Павла (21:27; 24:18,19). (А чи не було серед них тих, хто «сперечався зі Стефаном»?)
[10] Деякі домислюють, що Савла викликали керівники синагоги, щоб відповісти Стефану. Ймовірніше, що Савл виявився там з тієї простої причини, що був родом з Киликії.
[11] У ранній церкві Бог відкривав Свою волю помалу (чи багато) – рівно настільки, наскільки це було необхідно. Зауважте видіння Петру в розділі 10. Але, врешті-решт, Бог завершив Своє одкровення (Іуда 3). Сьогодні одкровення не тривають.
[12] Зверніть увагу, що в провину Стефану були поставлені його висловлювання проти Мойсея і Бога, а також проти храму і закону (6:11,13,14). Звинувачення були хибними, але для того, щоб брехня здобула дію, у ній мала бути доля правди. Ця брехня плюс захисна промова Стефана в розділі 7 дають нам уявлення про те, що такого неприємного сказав Стефан у своїй проповіді.
[13] Той факт, що багато священиків скорилися вірі (6:7), на додаток до змісту Стефанової проповіді, можливо, надав ситуації ще більшу вибухонебезпеку.
[14] Прадавні рукописи писалися або тільки заголовними, або тільки рядковими буквами. Тому ми не знаємо, мався на увазі Стефанів дух або Святий Дух. Контекст все ж свідчить на користь того, що Стефан здобув перемогу не завдяки власним розумовим здібностям, а Божій допомозі. Ось чому в більшості сучасних перекладів слово «Дух» написане із заголовної букви.
[15] Ненависть Савла до християн не виникла відразу. Стефанова проповідь, а потім захисна Стефанова промова, якій нічого не можна було протиставити, можливо, стали віхами в розвитку майже маніакальної ненависті Савла до Ісусового імені.
[16] Я не думаю, що Савл брав участь у підкупі свідків (22:3; 23:1).
[17] Лайливі, слова осудження.
[18] Багато хто з книжників були фарисеями. До цього моменту саддукеї були в перших рядах переслідувачів християн, тому що апостоли учили про воскресіння, а саддукеї, на відміну від фарисеїв, у нього не вірили. Проте тепер звинувачення полягало в тому, що Стефан ганьбив Мойсея, закон, і юдейські звичаї, і фарисеї не залишилися осторонь!
[19] Хоча саддукеї мали політичну владу, вони не мали великого впливу на простих людей.
[20] Ісус свого часу бачив, як швидко може змінюватися людський настрій: від «Осанни» у неділю до «Розіпни Його!» у п’ятницю. У випадку із Стефаном, окрім релігійної реакції на звинувачення Стефана в тому, що він нібито висловлювався проти Бога і Мойсея, могли бути і практичні міркування: добробут Єрусалиму залежав від храму (який щорічно притягав у місто мільйони людей), а Стефан звинувачувався в тому, що виступав проти храму! (Про подібну реакцію відносно язичницького храму див. у 19:23-41.)
