Трагедія на цьому не закінчилася. Попереду був ще другий акт. Був ще один учасник змови – Сапфира. «Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося» (в. 7). Чому Сапфира не прийшла з Ананієм? Ймовірно, Ананія поніс гроші як голова сім’ї, плануючи повернутися додому і поділитися із Сапфирою усіма подробицями того, що сталося. Коли він вчасно не з’явився, вона, ймовірно, пояснила це святкуванням з нагоди його дару. Але час минав, вона почала турбуватися (як усі дружини) і, нарешті, пішла подивитися, що його затримало[1].
Як могло минути три години, а вона не знала, що її чоловік помер? Очевидно, Петро наказав присутнім мовчати[2], а вони були настільки уражені тим, що сталося, що в точності виконали його наказ![3] Можливо, Петро заборонив кому б то не було повідомити Сапфирі про те, що сталося, щоб дати їй можливість чесно про усе розповісти і виправити брехню[4]. В усякому разі, переступаючи поріг кімнати, вона не мала анінайменшого уявлення про те, що може з нею статися, хоча вона, можливо, і турбувалася з приводу зникнення чоловіка.
Що вона сказала, коли прийшла на місце зборів? Можливо, це було щось на кшталт: «Ви не бачили мого чоловіка? Вже три години, як Ананія пішов з дому, і я турбуюся!» Що б вона не сказала, Петро відповів не стільки на її слова, скільки на її дії. «Петро ж спитав її: “Скажи мені, чи за стільки[5] ви продали землю?”»[6] (в. 8а). Можливо, він вказав на купку монет, що все ще лежали на підлозі.
Який ж подив, мабуть, викликало його питання в Сапфири! Вона прийшла за чоловіком, а їй влаштували допит з приводу їх вкладу! Уявляю, як почало битися її серце. Вона, ймовірно, подумала: «Щось не добре!» Можливо, вона озирнулася на всі боки в пошуках відгадки до того, що відбувалося, але нічого не могла прочитати на лицях присутніх. У неї була можливість покаятися і сповідуватися у своєму лукавстві (8:22; 1Ін 1:9), але гордість не дозволила їй визнати свій гріх. Вона уперто відповідала: «Так, за стільки» (в. 8б).
Петро, мабуть, сумно похитав головою, а потім запитав: «Що це ви змовилися[7] спокусити[8] Духа Господнього?» (9а). Я упевнений, що Ананія і Сапфира не мали наміру «випробувати» Святого Духа. Їх метою було отримати визнання, похвалу, декілька схвальних поплескувань по спині. Петро, проте, хотів змусити Сапфиру зрозуміти, що практичним результатом їх дій стало те, що вони насправді спробували «випробувати Духа Господнього!»
Щоб зрозуміти, що означає випробовувати Бога, подумайте про ізраїльтян у пустелі, як вони знову і знову випробовували Боже терпіння своїм свавіллям, упертістю і непослухом (Вих. 17:2; Втор. 6:16). Щоб було ясніше, уявіть собі свавільну дитину, яка випробовує терпіння своїх батьків!
Випробовувати Бога означає перевіряти, як далеко можна зайти, і чи дійсно Бог зробить те, що обіцяв. Сатана спокушав Ісуса, кажучи, якщо Він кинеться вниз з крила храму, Божі ангели, поза сумнівом, підхоплять Його. Ісус же процитував з Втор. 6:16: «Не спокушай [не випробовуй] Господа Бога твого» (Мф. 4:7; виділено мною). Ісус знав, що випробовувати, чи вірні Божі обіцянки, означає проявляти недовіру.
Слова Петрові показали, наскільки серйозний гріх Ананії і Сапфири і чому було так важливо розкрити цей гріх і покарати їх. Один коментатор помітив:
Якби цей гріховний вчинок не викликав жодних страшних наслідків, то серед вірних це призвело б до серйозних наслідків, коли б обман відкрився[9]. Могла утвердитися думка, що нечесність не лише вигідна, але і що нічого не варто обдурити Святого Духа. Було важливо дати правильну оцінку цьому випадку на самому початку, щоб ні в кого не залишалося сумніву в тому, що Бог не терпітиме подібного лицемірства і обману[10].
Брехня Ананії і Сапфири була дійсно величезним підводним каменем, об який могла розбитися рання церква. Якби їх обман зійшов їм з рук, то авторитет ведених Духом апостолів і довіра до них були б поставлені під сумнів, і церква залишилася б без дієвого керівництва!
Але Бог не дозволив, щоб їх фокус вдався. Сапфира відмовилася від можливості сповідувати свій гріх. Петро сказав їй з гіркотою: «Ось біля дверей[11] ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть» (в. 9б). Удар йшов за ударом! Її чоловік не лише помер, але вже і похований, і їй от-от ухвалять такий же вирок![12]
Цього разу Петро знав, чого чекати (врешті-решт, у нього було три години, щоб розібратися, що ж сталося[13]), але я знову підкреслюю, що не Петро спровокував смерть Сапфири, але така була воля Самого Бога.
«Раптом вона впала біля ніг його і вмерла[14]. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її. І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це» (в. 10, 11).
Лука підкреслює, що «великий страх охопив всіх, хто чув про це». Більше того, автор двічі говорить про страх, щоб цей факт не пройшов повз увагу його читачів (в. 5, 11)! Бог ставиться до гріха серйозно, і люди мають це розуміти! «Не обманюйте себе. Бога не можна обдурити. Бо що посієш, то і збереш». Всяка спроба зробити це викличе вогонь у відповідь!
Говорячи про страх, що охопив усіх, автор як би ненароком вставляє одне важливе слово, якого ми раніше в книзі не зустрічали[15]; це слово – «церква»[16]. Так перекладається слово Еклесія, що буквально означає «покликані»[17]. Словом Еклесія греки називали збори (всякі збори, на які скликалися люди; див. 19:32,39,41). У християнстві, проте, слово це набуло особливого значення: Божий народ, покликаний зі світу і покликаний до нових стосунків з Ісусом Христом. У Діяннях це слово іноді відноситься до усіх покликаних Богом людей (20:28), а іноді – до покликаних у цій місцевості (наприклад, община; див. 8:1; 11:22; 13:1)[18].
Слово «церква» вставлене тут Лукою для того, щоб підкреслити, що те, що сталося, було не просто уроком для тих, хто знаходиться поза церквою; цей урок був особливо призначений для нас, тих, хто належить до церкви! Чи можемо ми, члени церкви, без здригання дивитися на безіменні могили Ананії і Сапфири? Адже Бог уразив цю пару смертю не за так звані «великі» гріхи. Наскільки нам відомо, їх не викрили ні у вбивстві, ні в крадіжці, ні в перелюбі, ні в пияцтві або у вживанні наркотиків. Вони просто збрехали церкві[19], щоб здаватися для людей кращими, ніж вони були. Чи не чинимо і ми так само? Хіба не казав хтось з нас: «Я молитимуся за тебе», – не тому, що ми збираємося молитися за цю людину, а тому лише, що це робить нас в їх очах більш духовними, ніж ми є насправді? Чи не казав хтось з нас тому, хто лежав у лікарні: «Ти вже вдома? А я якраз збирався відвідати тебе», – не тому, що ми дійсно збиралися відвідати цю людину, а щоб здатися краще, ніж ми є?
Особливість гріха Ананії і Сапфири – у тому, що вони збрехали про своє пожертвування. Бог встановив для церкви, що кожен з нас дає з радістю і доброзичливо кожен перший день тижня «скільки має змоги» (1Кор. 16:2; 2Кор. 9:6-13). Кладучи гроші на тацю для зборів пожертвувань, хіба ми не маємо на увазі цим, що даємо стільки, скільки треба, і що це чесне віддзеркалення того, що ми заробили? А якщо це не так? А чи не був хто з нас теж винен у тому, що збрехав про своє пожертвування?[20]
Сьогодні Бог може і не чинити з гріхом так, як Він це зробив у випадку з Ананієм і Сапфирою[21], але це не має нам вселити заспокійливу думку, що Він зараз не так серйозно ставиться до гріха!
«Ми знаємо Того, Хто сказав: “У Мене помста, Я відплачу, – говорить Господь”. І ще: “Господь буде судити народ Свій”. Страшно впасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:30,31).
«Отже, ми… будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому що Бог наш – вогонь‚ що поїдає» (Євр. 12:28,29)!
ПОВНИЙ ВПЕРЕД! (5:12-14)
Перш, ніж завершити розповідь про Ананію і Сапфиру, хотілося б сказати декілька слів про покарання в церкві. Судові процеси проти старійшин Господньої церкви, що пройшли нещодавно і отримали широкий розголос, поколивали в деяких церковних керівниках упевненість у необхідності покарання в церкві, як було заповідано Ісусом. Випадок з Ананієм і Сапфирою підкреслює необхідність покарання в церкві.
Я розумію, що Діян. 5 не є типовим випадком церковного покарання. У Діян. 5 діяв Бог; церковне ж покарання має здійснювати община (Мф. 18:15-17; 1Кор. 5:4,5). У Діян. 5 Ананія і Сапфира позбулися життя, що ж до церковного осуду, то карані втрачають наше спілкування з ними[22]. Проте ми можемо простежити деякі аналогії Діян. 5 і церковним покаранням: гріх, що допускається в церкві, шкодить справі Христовій. Гріх може бути (і зазвичай буває) заразливим, якщо його тут же не присікти. Нерозкаяних слід карати – не лише заради них самих, але також і заради усієї церкви.
Дозвольте мені підкреслити останню думку: першочерговою метою покарання є спроба спасіння тих, що заблукали (1Кор. 5:5), але якщо це не відбувається? Такого не сталося з Ананієм і Сапфирою. Чи допоможе тоді церковне покарання? Так, бо воно викорінює гріх з тіла і дозволяє світу бачити, на чому ми стоїмо (1Кор. 5:1,6,7)!
Те, що за історією про покарання відразу ж слідує опис росту церкви, не є ненавмисним збігом! Як за покаранням Ахана сталася велика перемога Ізраїлю, так і покарання Ананії і Сапфири призвело до нових перемог Євангелія!
«Руками ж апостолів творилося в народі[23] багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому[24]. Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучитися до них[25], а народ величав їх. А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок[26]» (в. 12-14).
Зверніть увагу на результати покарання. (1) Довіра до апостолів не похитнулася. Вони продовжували здійснювати «знамення і чудеса». (2) У церкві продовжувала торжествувати єдність. Вони усі були «однодушні». (3) Ті, хто, можливо, «вступив у церкву»[27] просто заради того, щоб щось отримати від неї[28], були налякані[29] і не наважувалися «прилучитися до них». (4) Навіть ті, які не стали християнами, відчували повагу до церкви. «Народ величав їх». (5) Важливо пам’ятати, що покарання не зашкодило церкві. Сумна доля Ананії і Сапфири не відлякала істинних вірних. «А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок» (виділено мною).
Крах диявольського плану виявився такий же сприятливий для церкви, наскільки руйнівним могло бути успішне його здійснення! Сатана хотів розділити, збезчестити і ослабити церкву, але вона залишилася єдиною, шанованою і продовжувала рости! Проте диявол на цьому не заспокоївся, і ми побачимо це в наступних розділах Книги Діянь.
ВИСНОВОК
Діян. 4:32-5:14 можуть багато чому навчити. Бог хоче, щоб ми не були егоїстами. Бог хоче, щоб ми були єдині. Бог хоче, щоб ми, проповідуючи Євангеліє, самі жили за його принципами. Бог хоче, щоб ми шанували керівників церкви. Бог хоче, щоб ми шанували Його. Бог хоче, щоб ми знали, що Його не можна обдурити, бо Він усе знає і усе бачить. Ми вчимося тому, що навіть якщо ми християни, гріх може стати причиною нашого падіння[30], і нам треба бути завжди напоготові (1Кор. 10:12).
Але одним з найбільш вражаючих уроків є наступний: чому ми робимо щось так само важливо, як і те, що ми робимо. Те, що Ананія і Сапфира збиралися зробити, по суті було хорошою справою: вони планували внести в церкву значний вклад. Проте причина, що спонукала їх до дії, звела до нуля цінність їх дару: вони зробили це, щоб зірвати похвалу від людей, і тому збрехали, щоб їх дар здався більшим, ніж він був насправді.
Які мої мотиви служіння Господу? Які ваші? Чи служу я Йому тому, що я Йому відданий, тому що так правильно? Чи я служу Йому, бо гадаю отримати з цього вигоду, щоб мене помітили інші?
Якщо чесне обстеження диктує нам необхідність проведення серйозної операції на серці Великим Лікарем, то зараз самий час потурбуватися про це. Бог може і не уразити нас так, як Він це зробив з Ананієм і Сапфирою, але смерть може наздогнати нас так само несподівано, як і тих двох лицемірів – а коли прийде смерть, надто пізно готуватися до зустрічі з нашим Творцем. Нехай ось ці слова ніколи не зітруться з вашого серця: «Страшно впасти в руки Бога Живого» (Євр. 10:31) тому, хто не підготовлений до зустрічі з Ним!
[1] Можливі і інші сценарії. План міг бути таким: йому прийти першому, щоб зірвати першу хвилю похвал, а їй прийти пізніше, щоб отримати похвалу, що залишилася. Проте запропонована послідовність здається вірогіднішою.
[2] Складно собі уявити, щоб Сапфира залишилася в невіданні, якби не було наказано мовчати.
[3] З якого боку не глянути, це було вражаюче! Знаючи, як люди люблять попліткувати, я жартома кажу своєму класу: «Це найбільше з чудес у книзі Діянь!» Критики Біблії стверджують, що це «неможливо», але я довіряю свідоцтву того, хто жив тоді, а не домислам тих, хто живе дві тисячі років потому! Присутнім пізніше дозволили говорити про те, що вони бачили, бо у вірші 5 говориться про «усіх, хто чув це».
[4] Якщо Петро дав таку заборону, то, безумовно, це було зроблено з кращих мотивів. Любов вимагає, щоб ми якнайкраще тлумачили його дії. (1Кор. 13:7). Припускати, що «Петро приготував їй пастку» – негідне Петра і тих, хто припускає подібне.
[5] Треба розуміти, що ціна, названа Петром, – це ціна, названа Ананієм. Деякі відмічають, що, можливо, Петро оголосив справжню продажну ціну, і що вона визнала, що він був правий – свідоцтво того, що вона покаялася і зізналася. Якщо це так, то важко пояснити суворість слів Петра в наступному вірші.
[6] Вказівка на співучасть Сапфири плюс слова «ви продали землю» дозволили декому домислювати, що продана земля належала Сапфирі, а не Ананії.
[7] От приклад невірної єдності. Ці двоє домовилися між собою (див. Ам. 3:3), але домовилися про справу, яка суперечила Божій волі. Єдність має велике значення (Ін. 17:20-23), але покора Богові важливіша (див. Мф. 10:34).
[8] Слово, перекладене в суч. пер. «спокушати», може також означати «випробовувати». Проте оскільки слово «спокушати» носить значення «Спокушати на щось погане», і оскільки Яків підкреслює, що «Бог не спокушається [те саме грецьке слово] злом i Сам не спокушає нікого» (Як. 1:13), то слово «випробовувати» прийнятніше в цьому вірші.
[9] Бертон Кофман вважає, що така угода мала стати загальним надбанням. Так це було чи ні, але факти про те, що сталося, напевно стали б згодом відомі (Чис. 32:23).
[10] Льюїс Фостер.
[11] Чи він почув знайомі кроки, або Святий Дух сказав йому, що вони там. Видно, для здійснення поховання знадобилося близько трьох годин.
[12] Коментатори кажуть про «подвійний удар», що уразив Сапфиру, вважаючи, що цього було достатньо для розриву серця. Проте такий збіг, коли обоє – і Ананія, і Сапфира – помирають від природного серцевого нападу з інтервалом у декілька годин, маловірогідний. Не виключено, що в обох виникла «гостра серцева недостатність», але і в цьому убачається правиця Божа.
[13] Він був ведений Святим Духом, коли зробив таку заяву.
[14] Це той самий вираз, що і у вірші 5; він знову підкреслює, що те, що сталося із Сапфирою, було божественним судом.
[15] У Діян. 2:47 ми читаємо слово «церква», але в гідних довіри джерелах у цьому вірші немає слова еклесія. Діян. 5:11 – перший безперечний випадок вживання слова «церква».
[16] У Діяннях це слово трапляється близько двадцяти трьох разів.
[17] Ек (із) +калео (звати). Деякі ставлять під сумнів це основне значення слова еклесія через його застосування в Септуагінті. Я все ж вважаю, що це кореневе значення слова.
[18] Це слово також одного разу було використане для опису «зборів [Ізраїлю] у пустелі» (Діян. 7:38).
[19] Слово «церква» також може вживатися у своєму первинному значенні «зборів», у даному випадку в значенні зборів християн (див. 1Кор. 14:23).
[20] Пророк Малахія назвав це «обкраданням Бога» (Мал. 3:8).
[21] Деякі гріхи можуть у фізичному сенсі спричиняти смерть (вбивство, сексуальне насильство і т. д.), але кінцеві наслідки більшості гріхів, скоєних сьогодні, відкриються тільки в судний день.
[22] 1Кор. 5:5,7,9,11,13; 2Сол. 3:6.
[23] Текст продовжує підкреслювати, що знамення і чудеса здійснювалися руками апостолів. Ніхто інший поки що не мав такої можливості. А. К. Герві був правий, коли сказав, що «авторитет апостолів… був сильно укріплений цими чудесами, які здійснювалися виключно їх руками» (виділено мною).
[24] Це, очевидно, було звичайним місцем зустрічей християн в Єрусалимі (див. також Діян. 3:11).
[25] На перший погляд, ці вірші здаються майже суперечливими. Коментатори сперечаються про те, до кого відноситься слово «сторонні», але суть уривка очевидна: хоча те, що сталося з Ананієм і Сапфирою, деяких налякало, у цілому це допомогло церкві і її справі.
[26] Це перша спеціальна згадка про те, що жінки теж ставали християнками, хоча ми упевнені, що таких було вже багато. (Хто ж ще готував усю цю їжу для вечерь любові?) Ми вже зустрічали згадку однієї жінки (хоча приклад і не позитивний): це Сапфира.
[27] Можна сказати «приєднатися», «примазатися» або будь-який інший відповідний вираз.
[28] Це було спокусливим, бо задовольнялися потреби кожного члена церкви. І сьогодні деякі відчувають спокусу «вступити в церкву», бачачи, що церква піклується про своїх.
[29] Одні вважають, що «сторонні» – це члени церкви, які стали сторонитися апостолів. Інші ж вважають, що «сторонні» – це вороги Христові, які до часу не чіпали церкву. Що до мене, я віддаю перевагу тлумаченню, даному в тексті. Я вважаю, що існує різниця між тими, хто думав, що в церкву можна вступити, і тими, хто сприймав церкву як те, до чого потрібно було «приєднатися» (в. 14).
[30] Коментатори сперечаються про те, чи «дійсно Ананія і Сапфира були християнами» і чи «були вони загиблими або врятованими». У мене немає підстав вважати, що Ананія і Сапфира насправді не були християнами, членами церкви. Покарання в церкві стосується тільки членів церкви і не має жодного відношення до не членів (1Кор. 5:9-11). Повторюю, ми не бачимо жодних свідчень тому, щоб хтось з них покаявся, тому текст практично не залишає їм надії в плані їх загробного життя. Це, проте, не головне в оповіданні, і, як часто буває в таких випадках, ми просто кажемо: «Бог для них суддя».
