У розділі «Як були врятовані три тисячі!» ми відмітили, що в день П’ятдесятниці три тисячі почули Слово Боже і були хрещені. Але повірити і хреститися – це тільки початок наших взаємин з Христом. Після цього нам треба ходити з Ним. Останні вірші розділу (в. 42-47) говорять про те, як ці «немовлята в Христі» (1Кор. 3:1) вчилися ходити.
У цих віршах нашому погляду відкривається картина незвичайної церкви – церкви, що суцільно складається з новонавернених християн, які ревно служать Богові. Як би мені хотілося бути частиною цього братерства! Можна відмітити багато характерних рис цієї унікальної групи людей і, серед інших, те, що це дружна церква, яка перебуває у вченні, молиться, і є активною і зростаючою. Але от про які п’ять характеристик «церкви, членом якої я хочу бути», піде зараз мова.
ЦЕРКВА, ЩО ПОКЛОНЯЄТЬСЯ (2:42)
Зверніть увагу на слово «і» на початку вірша 42, що зв’язує цей вірш з попереднім[1]. Щойно три тисячі хрестилися, вони негайно ж почали діяти як християни і члени тіла. Що ж вони робили? У вірші 42 дається короткий опис: «І вони постійно перебували в ученні[2] апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах».
Коли церква була встановлена, вона не відразу отримала керівництво з інструкціями[3]. Спершу Бог дав апостолів, щоб ті особисто навчили членів церкви в що вірити і що робити[4]. Ісус напучував апостолів, щоб ті, охрестивши людей, потім учили їх дотримувати усе, що Він повелів (Мф. 28:19,20). Вони були раді виконувати це, а охрещені були раді чути їх вчення. Ці новонавернені пристрасно бажали дізнатися про новий життєвий шлях. Таким чином, вони постійно перебували в спілкуванні з Божими благовісниками[5]. Сьогодні те ж саме вчення доступне через книги Нового Завіту. Чи прагнемо ми, як ті перші християни, пізнати Божу волю? Чи дійсно ми перебуваємо в читанні і вивченні Слова? Чи робимо ми це постійно?
Слова «постійно перебували» відносяться до усіх чотирьох видів діяльності, перерахованих у вірші 42. Наступне – спілкування. Словом «спілкування» перекладене грецьке слово койноніа. Значення кореня в слові койноніа – «мати спільне»[6], але іноді його перекладають як «ділитися»[7]. Це слово може відноситися до тих, з ким ми пов’язані спільними узами. Так, ми читаємо, що маємо спілкування з Богом, Христом і Святим Духом[8], а також з іншими християнами (1Ін. 1:7). Койноніа може також означати прояв цих спільних уз. Це слово в Новому Завіті перекладається по-різному, включаючи «приєднання» [«причащання» в суч. пер.] у 1Кор. 10:16[9] і «подаяння» в Рим. 15:26. Приймаючи Господню вечерю і жертвуючи в перший день тижня, ми виражаємо нашу спільну віру[10].
Оскільки слово койноніа часто використовується в Новому Завіті для опису фінансових стосунків, і оскільки вірш 44 говорить нам про те, що перші християни «мали все спільне» (від койна, кореня койноніа), деякі учені доходять до висновку, що тут, у першу чергу, йде мова про грошові стосунки. Ймовірно, краще розуміти це слово в ширшому сенсі: воно означало спільне користування предметами першої необхідності, але воно також характеризувало повноту нового життя християн в Ісусі. І ще раз нам варто спитати себе: чи так само важливі для нас наші стосунки з братами-християнами, як це було серед перших християн? Чи так само ми прагнемо краще дізнаватися наших братів і сестер у Христі і тим виразити свою єдність?
Далі, ті новонавернені християни постійно перебували в «переломленні хліба». «Переломлення хліба» може означати Господню вечерю (20:7; 1Кор. 10:16)[11] або спільну трапезу (2:46). Контекст[12] вказує на те, що Лука говорить тут про Господню вечерю. Пізніше ми дізнаємося, що перша церква зустрічалася кожного першого дня тижня, щоб взяти участь у Господній вечері. Очевидно, що такий звичай виник відразу ж, і ці немовлята в Христі регулярно причащалися в перший день тижня. Коли я бачу сьогодні, як нерегулярно деякі приходять на богослужіння для того, щоб згадати Господню смерть, я починаю мріяти про відродження духу тих, хто постійно перебував у переломленні хліба!
Останнє, що згадується в. 42, – молитва: «І вони постійно перебували… в молитвах». Церква виникла в атмосфері молитов і продовжувала своє життя в атмосфері молитов. Перші християни могли протистояти щоденним труднощам життя, бо щодня вони зустрічалися з Господом у молитві.
Тема, яку я убачаю у вірші 42, – це тема богослужіння. Охрестившись, люди «постійно перебували» в служінні Богу! Ось урок для нас: богослужіння – це серцевина нашої відданості Господу, серцевина нашого християнського росту, серцевина нашої вірності Богу! Зауважте також, що це поклоніння було спільним. Брати і сестри в Христі поклонялися разом. Немає нічого важливішого для зближення один з одним і з Богом, ніж спільне богослужіння. Оскільки день П’ятдесятниці випадав на перший день тижня, мені здається, що в той самий день, після того, як охрестилася остання з трьох тисяч душ, нова община зібралася в Єрусалимі, щоб почути Слово Боже, разом помолитися і згадати смерть їх дорогого Спасителя! Допоможи нам Боже настільки ж сумлінно ставитися до нашого спільного богослужіння!
БЛАГОГОВІЙНА ЦЕРКВА (2:43)
Після короткого зауваження відносно трьох тисяч, що охрестилися в день П’ятдесятниці, Лука у віршах 43-47 дає стислий опис життя церкви. Він починає із слів: «Був же у кожній душі страх [або благоговіння[13]]; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі»[14] (в. 43). Саме апостоли творили ці «дива і знамення». Ісус обіцяв апостолам, що, коли вони підуть проповідувати Євангеліє, то «знамення» супроводжуватимуть їх (Мк. 16:17,18) – і ось вам початок виконання обіцянки. Пізніше ми прочитаємо про деякі здійснені ними чудеса[15]. Доки ж нам просто сказано, що це був благоговійний час!
[1] Вірш 42 є частиною того ж абзацу, що і вірш 41; іншими словами, він продовжує думку вірша 41.
[2] Слово «вчення» в грецькому оригіналі можна розуміти і як те, чому учили, і як процес навчання.
[3] Остання книга Нового Завіту була закінчена тільки через тридцять років.
[4] Мається на увазі, що учили тільки апостоли, – ще один доказ, що тільки апостоли отримали хрещення Святим Духом.
[5] Поза сумнівом, що фраза «постійно перебували в ученні апостолів» також означала, що вони були повні ентузіазму виконувати те, що їм казали апостоли. Оскільки виконання підкреслюється в другій частині розділу, я вважав за краще в цьому місці виділити вчення.
[6] Див. також 2Кор. 9:13, Филим. 17 і Євр. 13:16. Споріднене слово в 2Кор. 8:23 перекладається як «товариш».
[7] Гал. 6:6.
[8] 1Ін. 1:3; 1Кор. 1:9; 2Кор. 13:13.
[9] Це той уривок, на який ми посилаємося, кажучи про Господню вечерю.
[10] Ще одним вираженням нашого спілкування в Христі є участь у спільній трапезі (див. Діян. 2:46). Коли нам говорять «не сполучатися» з братом, це означає, нам не варто і їсти з ним разом (1Кор. 5:11). Коли ми називаємо «спілкуванням» спільну трапезу з членами церкви, це правильне вживання слова. На жаль, у деяких громадах слово «спілкування» використовується виключно в цьому сенсі, і це невірно.
[11] Той факт, що фразу «Господня вечеря» часто замінюють фразою «переломлення хліба», використовується деякими для того, щоб «довести», ніби тим, хто зібрався, слід куштувати тільки хліб (а вино п’ють священики). Ця фраза не доводить, що хліб є єдиним елементом Господньої вечері, як не свідчить вона і про те, що під час звичайної спільної трапези вони їли лише один хліб. Тут спожитий загальноприйнятий мовний зворот, де головною дією називається уся дія в цілому. Ісус заповідав, щоб ми приймали як прісний хліб, так і плід виноградної лози (1Кор. 11:23-26).
[12] Про обстановку богослужіння свідчать слова «в ученні апостолів… і в молитвах».
[13] У суч. пер. «почуття благоговійного трепету». Слово «страх» тут – буквальний переклад оригінального тексту, але використане воно в сенсі глибокої поваги, обожнювання або пошани.
[14] У цей період тільки про апостолів говориться, що вони здійснювали чудеса; ніхто інший ще не мав чудодійної сили.
[15] Зцілення хворих (розділи 3 і 5) і одержимих нечистими духами (5:16), навіть воскресіння з мертвих (9:36-41)!
