УТВЕРДЖЕННЯ ЗАМІНИ (1:15-26)
В апостолів та інших було ще одне завдання, яке треба було виконати в період очікування: їм треба було знайти заміну Іуді. У в. 1:21,22 Петро говорить: «Отже, треба, щоб один … був разом з нами свідком воскресіння Його». Ця заміна була важливою частиною підготовки до дня П’ятдесятниці.
Навіщо потрібна була ця заміна? Зовсім не для того, щоб створити прецедент заміни кожного апостола після його смерті. Після вбивства Якова, брата Іоаннового (Діян. 12:2), ми ніде не зустрічаємо свідоцтва його заміни. Петро, проте, сказав, що місце Іуди слід заповнити, бо він «відпав» від «служіння і апостольства» (в. 25). Іуду потрібно було замінити не тому, що він помер, а тому, що він «відпав».
Вони відчували термінову потребу поставити когось на місце Іудине для того, щоб, коли прийде Святий Дух, група апостолів знову була в повній силі і налічувала усіх дванадцять чоловік. Нам може бути незрозуміло, чому саме дванадцять апостолів було потрібно в день П’ятдесятниці. А ще краще буде запитати, чому Ісус взагалі вибрав дванадцять апостолів, а не десять, п’ятнадцять або двадцять? Швидше за все, Ісус вибрав дванадцять апостолів, бо це число відповідає числу колін Ізраїлевих. Під час Свого земного служіння Ісус так говорив про винагороду Своїх учнів: «Істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19:28; виділено мною). І знову, під час Тайної вечері, Ісус каже Своїм учням: «Але ви були зі Мною в напастях Моїх, і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Лк. 22:28-30; виділено мною).
Коли ви читаєте ці вірші, не грузніть у суперечках про те, як судили апостоли. (В основі своїй, вони судили Словом, яке проповідували[1].) Краще зверніть увагу на дванадцять апостолів на дванадцяти престолах, які судять дванадцять колін. Оскільки час встановлення Царства підійшов зовсім близько, дуже настійно вимагалося відновити число апостолів до дванадцяти[2]. Отже, ми читаємо: «У ті дні Петро, ставши посеред учеників, сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: “Мужі-браття![3] Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими[4] про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього» (1:15-17).
Петро знову був у ролі керівника. Після свого жахливого падіння він був відновлений Ісусом на березі Галилейського моря (Ін. 21:15-17).
Петро підкреслив, що Іуда був справжнім апостолом: «Він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього». Подібно до апостолів, Іуда був обраний завдяки своїм здібностям і можливостям[5] і отримав усі права і привілеї, якими були удостоєні інші апостоли. Нарівні з іншими йому була дана влада виганяти бісів і зціляти від усіх хвороб (Мф. 10:1). Проблема Іуди крилася не в тому, що він був «диявол… із самого початку»[6]. Він не почав з підлості і не залишався підлим. Швидше, він почав з високого, а потім низько пав! Це попередження для кожного Ісусового послідовника! (див. 1Кор. 10:13)
У цьому місці Лука перериває мову Петра, щоб пояснити своїм язичницьким читачам, що ж сталося з Іудою[7]: «Але придбав землю неправедною мздою і, коли звалився додолу, розпалося черево його і випали всі нутрощі його; і це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою “Акелдама”[8], тобто “Земля крови”» (в. 18,19).
Ця розповідь про Іудину смерть дещо відрізняється від наведеній у Мф. 27:3-9, але вони не суперечать одна одній[9]. Швидше, взаємно доповнюють одна одну. Зведені разом, вони розповідають про трагічний кінець життя, в якого були великі потенційні можливості: мучений докорами сумління, Іуда кинув тридцять срібняків[10] у святилищі, вийшов звідти і повісився. Його ганебне тіло висіло, забуте, до тих пір, поки не розклалося або не згнив мотузок[11]. Труп впав, ударившись об кам’янисту землю поля гончаря і розвалившись на частини[12]. Картина, зображена Лукою, огидна – ймовірно, це зроблено навмисно. Лука хотів, щоб християни знали, як погано зраджувати Господа, і уявляли собі наслідки такої зради!
У вірші 20 ми повертаємося до Петрових слів. У вірші 16 Петро говорить, що «належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду». У вірші 20 він вказує, які саме місця з Писання має на увазі: «У книзі ж Псалмів написано: “Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому»; і: «гідність його нехай прийме інший»». Петро цитував Давидові слова з Пс. 68:26 і 108:8. Обидва псалми говорять про могутніх Давидових ворогів, людей, які займали керівні посади. Ці люди повстали проти Давида і спробували скинути його з трону. Давид молився, щоб Бог прибрав їх замість нього і замінив їх праведними вождями, які б корилися Богові. Петро ж, по суті, сказав, що, оскільки Давид був прообразом Месії, ці уривки передбачали зраду Ісуса Іудою і необхідність замінити Іуду[13].
Оскільки ця подія сталася до того, як Святий Дух зійшов на апостолів, звідки Петро знав, що Іуду слід було замінити, і звідки йому стало відомо, що ці уривки говорили про заміну Іуди? Петро міг отримати особливе одкровення, про яке Писання не згадують. Не виключено, що він дізнався це впродовж сорока днів, що були за воскресінням Христовим, коли Він «розкрив їм розум до розуміння Писання» (Лк. 24:45). Яким би шляхом не поступила до Петра інформація, він також дізнався, які вимоги потрібно було застосувати до того, кому належало замінити Іуду: «Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував і ходив із нами Господь Ісус, починаючи від хрещення Іоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його» (в. 21,22).
Петро висуває три вимоги[14]: (1) Іуду має замінити один з чоловіків, які були разом з апостолами; його не можна було замінити жінкою[15]. Із самого початку особливо підкреслювалося чоловіче керівництво церквою. (2) Місце Іуди мав зайняти той, хто багато мандрував з Ісусом і апостолами під час Його особистого служіння. Дванадцять апостолів не були єдиними, хто подорожував з Ісусом; одного разу Він послав проповідувати сімдесят чоловік (Лк. 10:1). Ця вимога, мабуть, була потрібна для того, щоб свідоцтву про те, що саме Ісус повстав з мертвих, а не якийсь самозванець, можна було довіряти. Ті, хто краще за інших знав Ісуса, краще за усіх могли сказати, чи дійсно той, кого вони бачили, був Ісус, а не хтось інший. (3) Той, хто замінить Іуду, мав бути очевидцем Його воскресіння[16]. Іншими словами, він мав бачити Ісуса після того, як Він повстав з мертвих. Багато хто бачив воскреслого Господа (1Кор. 15:6).
Схоже, проте, що тільки двоє відповідали усім вимогам: «І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою[17], якого прозвали Юстом[18], та Матфея» (в. 23). У Писаннях нічого більше не сказано про цих людей[19], але обидва, видно, були видатними учнями!
І оскільки на заміну Іуді потрібна була тільки одна людина, а обоє вони відповідали вимогам, то було вирішено передати справу до Божих рук: «І, помолившись, сказали: “Ти, Господи, Серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє місце”» (в. 24,25).
Це другий випадок згадки молитви в книзі і перший, коли наводяться слова молитви. Бог іменується тут кардіогностом, знавцем сердець. «Бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1Цар. 16:7).
Зверніть увагу, з якою делікатністю говориться про Іудину долю: «Відпав Іуда, щоб іти у своє місце». «Йти у своє місце» означає «йти туди, куди він заслуговує в результаті своїх вчинків». У сучасному перекладі сказано: «…відправився туди, де йому належить бути». Раз Іуда «відпав» (дослівно – «впав») від свого апостольського служіння, то немає жодних підстав сумніватися, яке тепер «його місце»[20]. Який сумний кінець життя, що обіцяло так багато!
Який з двох мав зайняти місце пропащого Іуди? Оскільки Святий Дух ще не зійшов на апостолів, то звідки ним було знати Божий вибір? Використаний метод не цілком ясний: «І кинули про них жереб» (в. 26а; виділено мною). Ми не знаємо, як це відбувалося в них[21], але сучасне уявлення про процедуру жеребкування підказує, що вони могли або тягнути соломинки, або кидати монету.
Хоча ми і не можемо бути упевненими в деталях процедури, але слід підкреслити два моменти. (1) Фраза «кинули про них жереб» не означала, що присутні голосували за одного з двох кандидатів. Тільки Бог знав серця цих людей, учні ж – ні. (2) «Кинули про них жереб» не означало, що присутні віддавали справу на відкуп долі або випадку. Ні, вони віддали вирішення цього питання в Божі руки.
Я вже висував припущення, що заміна Іуди могла здійснитися частково завдяки тому, що Ісус «розкрив їм (апостолам) розум до розуміння Писання» (Лк. 24:45). Не виключено, що Ісус підказав їм і процедуру обрання, або ж апостоли скористалися цим способом, бо він був для них знайомий. Кидок жереба був звичайною справою за часів Старого Завіту[22]. Цей спосіб ще застосовувався в дні апостолів для того, щоб встановлювати, які обов’язки виконувати священикам (Лк. 1:9). У Старому Завіті сказано: «У полу кидається жереб, але всі рішення його – від Господа» (Пр. 16:33).
Багато чого з того, що стосується жеребкування в Діян. 1, я не знаю, але одне мені відоме: після зішестя Святого Духа цей спосіб більше не застосовувався християнами для визначення Божої волі! Старійшин і дияконів у ранній церкві так вже не вибирали (Діян. 6; 1Тим. 3; Тит. 1). Питання віровчення теж не вирішувалися подібним чином (15:1-31). Це нормально, якщо діти тягнуть соломинку, щоб вирішити, кому з’їхати першим з гірки або кому дістанеться перший шматок пирога, але це зовсім не спосіб пізнання Божої волі. Щоб дізнатися Божу волю, ми звертаємося до богонатхненного Слова. У Діян. 1 кидання жеребу з метою з’ясування Божої волі було тимчасовим, схваленим Богом заходом, сьогодні це було б забобоном![23]
Кого ж з двох обрав Бог? «…І впав жереб на Матфея, і зарахували його до одинадцятьох апостолів» (в. 26б). Бог зробив Свій вибір[24]. Матфей став дванадцятим апостолом. Ім’я Матфея більше не з’являється в Новому Завіті, але кожного разу, коли ми читаємо про апостолів, в їх числі мається на увазі і Матфей. За переказами, він вирушив благовістити в Ефіопію, де помер мученицькою смертю[25]. Так це чи ні, але, як і усі апостоли, він став свідком Ісуса «в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (1:8).
Число дванадцять в апостольстві було відновлене, що і відбите в Діяннях, починаючи з 6:2. Підготовка була завершена. Усе було готово. Святий Дух ось-ось мав зійти!
ВИСНОВОК
Як для настання грандіозних подій, описаних у Діян. 2, потрібна була підготовка, так і нам треба готувати наше серце, розум і життя для того, щоб Бог міг скористатися нами. Нам треба побачити, що світ загинув у гріху. Нам треба, щоб усвідомлення цього лягло важким тягарем на наші душі. Нам потрібне палке бажання побачити загиблих врятованими. Ми не можемо почати підготовку раніше; ми не сміємо скількись відкладати її.
Найважливіше в нашій підготовці – це привести своє життя у відповідність з Божою волею. Чи треба вам коритися Євангелію? Чи треба вам, чаду Божому, що заблукало, відновити свої стосунки з Богом? Не відкладайте це на потім!
[1] Ісус підкреслював, що ті, хто відкидає Його, будуть судимі Його Словом (Ін. 12:48). Це Слово Істини, яке Він відкрив Своїм апостолам (пор. Ін. 16:13).
[2] Щойно було встановлено Царство/Церква, апостоли після своєї смерті, у певному значенні, зайняли свої престоли і стали правити разом з Ісусом – почали судити дванадцять колін, які відкинули Господа. В їх заміні не було необхідності.
[3] Це перше вживання слова «браття» в книзі.
[4] Це дуже вражаючий уривок, що доводить богонатхненність Писань.
[5] Деякі стверджують, що Іуда був обраний спеціально для того, щоб зрадити Ісуса. Хіба Петро був обраний для того, щоб відректися від Христа? Хіба інші були обрані для того, щоб сперечатися про те, хто з них має бути найголовнішим? Усі вони були обрані не за те, ким вони були, але унаслідок того, якими вони могли стати. Ісус знав їх слабкості, але Він також бачив їх можливості. Це відноситься до Іуди в не меншій мірі, ніж до інших. У нас є усі підстави вважати, що в Іуди були великі можливості. Будучи родом з Юдеї, він, ймовірно, був більше освічений, ніж уродженці Галилеї (1:11). Повага, яку відчував Ісус до нього, підтверджується тим фактом, що Іуда був призначений скарбником Ісуса і Його учнів (Ін. 12:6; 13:29).
[6] Так полюбляють говорити ті, хто вважає, що Боже чадо не може відпасти від благодаті. Ісус назвав Іуду «дияволом» (Ін. 6:70,71), але Він також називав Петра «сатаною» (Мк. 8:33); обидва вирази означають тільки те, що вони дозволили дияволові використовувати себе. Біблія каже, що диявол вклав у серце Іуди зрадити Ісуса і що «увійшов у нього сатана» (Ін. 13:2,27), але в ній немає ні слова про те, що Іуда був «диявол із самого початку».
[7] У більшості сучасних перекладів на це вказують дужки, в які узяті вірші 18 і 19. В англійському перекладі короля Якова дужок немає, але те, як сформульовано ці два вірші, свідчить, що це не слова Петра. Петру не було необхідності пояснювати присутнім, що сталося з Іудою. Петро ніколи б не назвав арамейську мову «їхньою мовою». Петру не треба було пояснювати своїм слухачам значення слова «Акелдама».
[8] Це арамейське слово.
[9] Ті, хто не вірить, що Біблія від Бога, часто використовують ці два описи, щоб «довести», що «Біблія суперечить сама собі». Кожен опис, проте, просто дає подробиці, яких немає в іншому. Наприклад, у Мф. 27:6,7 говориться, що землю купили первосвященики, тоді як у Діян. 1 стверджується, що її придбав Іуда. Зводячи разом обидва уривки, ми виявляємо наступне: первосвященики купили землю на Іудині гроші; таким чином, юридично земля належала Іуді. У Мф. 27:8 говориться, що поле називалося «Землею крові», бо воно було куплене на криваві гроші, тоді як у Діян. 1 говориться, що воно було назване «земля крові», бо ввібрало в себе Іудину кров. Зводячи разом обидва уривки, ми встановлюємо наступне: були дві причини для того, щоб назвати це місце «землею крові»; Матфей подає одну, тоді як Лука – другу.
[10] Ці гроші були дані Іуді за зраду Ісуса (Мф. 26:15).
[11] Іуда, щоб повіситися, міг скористатися мотузком або якимсь іншим засобом.
[12] 3емля гончаря належала людині, яка добувала глину з цієї землі для виготовлення горщиків. Коли такий гончар виснажував своє виробництво, вона ставала ні на що вже не придатною. (Порівняйте це з видобутком корисних копалин варварським способом.) Цей факт плюс те, що останки Іуди були розкидані по землі, знижувало ціну цієї землі, і її можна було придбати за тридцять срібняків. Нині кладовища, де ховають жебраків, часто називають «землею гончаря». Назва йде від Мф. 27:7.
[13] Деякі пророцтва просто говорили про майбутні події (див. 2:16). Інші передбачали майбутнє образами і тінями (пор. Євр. 8:5; 10:1). Слід підкреслити, що не у вас, ні в мене немає права давати тлумачення тому, що є, а що не є пророцтвом, як і тому, що є виконання пророцтва. З іншого боку, «Святий Дух може тлумачити Себе так, як Йому заманеться» (Anthony Lee Ash, The Acts of the Apostles).
[14] У багатьох релігійних групах нині знаходяться ті, які проголошують себе наступниками Дванадцяти. Проте вони не відповідають вимогам, що висуваються до них!
[15] Слова, перекладені в 1:21 як «один із тих…», в оригіналі виражені не загальною формою антропос (людина), а визначальним словом анер (чоловік, на відміну від жінки).
[16] Що стосується цієї вимоги, то ніяк не можна знайти «наступника» свідкові! Це ще раз підтверджує, що немає сьогодні нікого, хто б відповідав цим вимогам!
[17] «Варсава» буквально означає «син Сави [Саби]». Це ім’я могло означати «син Суботи». Людині могли дати таке ім’я, бо вона народилася в суботу. Ще одна людина з таким ім’ям згадується в 15:22. Це прізвисько, видно, було поширеним (як «Коротун», «Рудий» і багато інших), і немає підстав вважати, що ці дві людини були ріднею.
[18] «Йосиф» було його єврейське ім’я, а «Юст» – грецьке. Тоді було прийнято мати два імені і більше.
[19] Відносно Йосифа Варсави існує декілька переказів. Один свідчить, що він випив отруту змії без жодної шкоди для себе. Другий розповідає, що Нерон запроторив його до темниці, але через певний час звільнив. У Писаннях, проте, нічого більшого про нього не говориться. З детального опису Луки ми можемо дійти до висновку, що він був дуже відомий у ранній церкві, хоча і не був зарахований до Дванадцяти. Ось урок усім нам: коли Йосифа Варсаву не обрали апостолом, він не розсердився і не пішов, «грюкнувши дверима»!
[20] Останніми роками мені зустрічалися прибічники теорії порятунку Іуди. Один навіть наполягав на тому, що, оскільки його зрада була передбачена, Іуда не мав відповідати за скоєне. У розділі 2, проте, Петро сказав юдеям, що, хоча смерть Ісуса була передбачена, вони все ж були у відповіді за те, що сталося. Висловлювання Ісуса про Іуду не залишають сумнівів відносно його долі. Див. Мф. 26:24; Ін. 17:12.
[21] У коментарях дається безліч припущень про те, як це відбувалося. Одні припускають, що це робилося за допомогою білих і чорних камінчиків. Другі проводять паралель з урим і тумим старозавітного первосвященика. Усе це лише домисли. Проте, оскільки в тексті сказано, що «вони кинули жереб», ми, ймовірно, можемо виключити усі способи, при яких одна людина тягне або кидає жереб.
[22] Лев. 16:8; Чис. 26:56. Також в Іс. Н. 7, ймовірно, розповідається якраз про такий випадок. Можна також навести приклад використання урим і тумим первосвящеником.
[23] Навіть коли нам доводиться приймати рішення, згідно яких немає чітких вказівок у Божому Слові, є інші Божі способи дізнатися Його волю: бесіда із зрілими християнами або пошук «відкритих великих і широких дверей» (див. 1Кор. 16:9). Залишати важливі рішення на волю випадку – все одно, що намагатися уникнути відповідальності за свої рішення.
[24] Досить дивно, але деякі вважають, що апостоли допустили помилку, вибравши Матфея. Вони наполягають на тому, що Бог призначив Павлу бути дванадцятим апостолом. Проте Павло не відповідав вимогам, висуненим Петром. (Він не ходив разом з Ісусом і Його учнями.) Павло був апостолом (як він сам підкреслював у вступному слові до більшості своїх послань), але апостолом особливим – апостолом для язичників. Оскільки Діян. 1 були написані, щонайменше, через тридцять років після цієї події і набагато пізніше за те, як Павло став апостолом, то для Луки не склало б труднощів відмітити, що припустилися помилки. Помилки не було. Матфей був «зарахований до одинадцяти Апостолів», він став «одним з їх числа», одним з Дванадцяти.
[25] Ще одне передання свідчить, що він був одним із Сімдесяти (Лк. 10:1). Можливо, це правда, бо обраний мав мандрувати разом з Ісусом упродовж усього Його служіння.
