Останні приготування (1:1-11)

Відомий голлівудський продюсер якось сказав, що будь-який кінофільм має розпочинатися із землетрусу, а потім дія в ньому має йти з наростаючою. При такому підході початком книги Діянь має б бути другий розділ – із зішестям Святого Духа, вогненними язиками і шумом сильного вітру! Проте перший розділ починається спокійно і без всяких потрясінь. Він відкривається розмовою Ісуса зі Своїми апостолами і завершується діловою зустріччю! Ділові зустрічі (у цьому місці треба позіхнути) зазвичай не викликають особливого хвилювання.

Чому книга Діянь починається саме так і не інакше? Причина в наступному: до великого дня на кшталт того, що описаний у Діян. 2, необхідно підготуватися. Бог почав готуватися до подій Діян. 2 ще до початку часів (Еф. 3:10,11), але тепер настав час останніх приготувань. Зокрема, настав час підготувати апостолів.

У цьому розділі нам підноситься багато уроків. Особливо, нам треба навчитися розуміти, наскільки важливо як слід підготуватися до виконання Божої роботи.

ПОВТОРЕННЯ ПРОЙДЕНОГО (1:1-5)

Лука починає Діяння з нагадування читачам про те, що він писав раніше: «Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив[1] від початку до того дня, коли Він вознісся» (в. 1, 2а). «Перша книга» – це Євангеліє від Луки. Раз Лука в Діяннях нагадує про свою «першу книгу», значить, він припускає, що читач вже знайомий з його Євангелієм, особливо, з останніми розділами.

Завершальна картина Євангелія від Луки – вознесіння Ісуса і повернення апостолів в Єрусалим (Лк. 24:50-53). У Діян. 1 ми читаємо, що вознесіння сталося після того, як Він дав «через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав» (в. 2б). У Євангелії ми бачимо, що ці «веління» призначалися апостолам, щоб вони стали «свідками», які сповіщають «покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима» (24:47). Інакше, «веління» – це Велике доручення (Мф. 28:18-20; Мк. 16:15,16).

У Діян. 1:3 Лука відмічає, що Ісус, явившись апостолам після воскресіння, визначив їм бути Йому свідками: «Перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже». У своєму Євангелії Лука наводить переконливий доказ, представлений Ісусом: Його учні торкалися до Нього; Він приймав їжу, щоб показати, що не є духом (Лк. 24:36-43; пор. Діян. 10:40,41).

Більшість явлень Ісуса народу, про які є письмові свідчення, сталася в день Його воскресіння. У вірші 3 ми читаємо, що Ісус являвся безліч разів[2]багато днів» – Діян. 13:31), а точніше – впродовж сорока днів.

Метою перебування Ісуса на землі впродовж сорока днів було не просто спілкування з друзями. Він відкладав Свій відхід для того, щоб підготувати Своїх учнів. Ісус говорив їм «про Царство Боже» (в. 3б) «Царство» було головною темою Ісуса із самого початку Його земного служіння (див. Мф. 4:17). Багато зі Своїх чудових притч Він розпочинав так: «Царство Небесне подібне…» (Мф. 13:31,33,44,45,47). Тепер же Ісус освіжав у пам’яті послідовників Своє вчення про Царство. Крім того, Він неодноразово нагадував про Свою обіцянку, що Царство прийде в силі: «Деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9:1).

Під час підготовки до більшого служіння нам з вами корисно нагадати самим собі вчення Господнє і те, що «Господь явив над нами велике» (Пс. 125:3).

ОБІЦЯНКА ЦАРСТВА (1:4-8)

Ісусу було дуже важко пояснити Своїм учням, що ж таке Царство. Вживаючи слово «царство», Він мав на увазі одне, коли ж Його апостоли чули слово «царство», у них складалося абсолютно інше уявлення. Ісус мав на увазі духовне утворення, де Бог царюватиме в серцях і в житті Свого народу. Учні ж Ісуса уявляли собі земне царство, коли Месія переможе ворогів Ізраїлю і зійде на Свій трон в Єрусалимі[3]. Ісус підкреслював, що Його Царство «не від світу цього» (Ін. 18:36; виділено мною), але Його апостолам було неймовірно важко зрозуміти це.

Цим нерозумінням з боку апостолів і пояснюються вірші 1:4-8. Тут Ісус дає їм дивовижну обіцянку, що склала суттєву частину їх підготовки. Апостоли чекали політичної установи, в якій вони обіймуть почесні посади. Ісус же хотів, щоб вони знали, що в Бога є кращий задум для них, найкраще, що вони могли собі уявити. Вони прагнули до становища, Ісус же сказав, що вони отримають силу.

«І, зібравши їх[4], Він звелів їм: “Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим”» (в. 4, 5).

Отець ще раніше віщав через Ісуса і пророків, що Царство «наблизилося» (Мф. 4:17); обіцянка встановити Царство ось-ось повинна була виконатися. Більше того, Отець вустами Іоанна Хрестителя обіцяв, що Месія хреститиме Своїх учнів Святим Духом: «Я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Лк. 3:16)[5]. Вони також чули, як Сам Ісус підкреслював, що Дух буде посланий, щоб наставити їх (Ін. 14:26; пор. 15:26,27; 16:12,13; Лк. 12:12). Тепер Ісус говорив, що обіцянка послати Духа буде виконана «через кілька днів».

Два обіцяння – встановлення Царства і зішестя Святого Духа – були нерозривно пов’язані. Щоб обіцянка встановити Царство виконалася, потрібне було виконання обіцянки послати Святого Духа.

Виявилось, що апостоли слухали неуважно. Вчення Ісуса про Царство оживило їх політичні надії. «Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: “Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?”» (в. 6). Слова «відновлюєш» і «Ізраїлеві» є ключовими для розуміння образу мислення апостолів: вони все ще думали про відновлення Ісусом фізичної слави, яку мав Ізраїль у дні Давидові і Соломонові, коли Ізраїль був найбільшим царством на усій землі[6]. Ф. Ф. Брюс пише стосовно цього: «Їх питання стало останнім відблиском їх минулого палкого очікування неминучого встановлення теократії, де вони бачили себе на головних посадах».

Фраза «питали Його» вказує на те, що вони знову і знову ставили це питання Ісусу. Вони настійно вимагали від Нього відповіді: «Коли, Господи? Коли?»

Я уявляю собі, як Ісус хитає головою, відповідаючи: «Не ваша справа знати часи й строки[7], які поклав Отець у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий» (в. 7, 8а). Ісус не докоряє їм у нерозумінні суті Царства; дуже скоро духовна природа Царства стане для них зрозумілою[8]. Ісус відносить це питання на Божий розсуд. Він підкреслює, що не так важливе, коли; важливо, яким чином. По суті, Він сказав наступне: «Я не збираюся розкривати перед вами Божий календар, але ось, як ви дізнаєтеся, що прийшло Царство: ви отримаєте силу, коли Святий Дух зійде на вас».

Не забувайте: Ісус говорив, що Царство прийде в силі (Мк. 9:1). Тепер Ісус каже, що сила прийде, коли зійде Святий Дух. Таким чином, коли зійде Святий Дух, прийде і сила, і в цей же час виконається Боже обіцяння встановити Царство.

Голови апостолів, мабуть, крутилися від таких слів: «Ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим» (в. 5); «Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий» (в. 8). Вони, мабуть, дивувалися тому, що означали ці слова.

Але Ісус продовжував дивувати. Апостолам було також неймовірно важко зрозуміти вселенську природу Царства Христового[9]; їх мрії про велич не виходили за межі крихітної країни Палестини. Ісус сказав: «І будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (в. 8б)! Напевно, жоден з апостолів не бував на північ від південної околиці Сирії, далі східного узбережжя моря Галилейського, на південь від кордонів Єгипту або на захід від берегів Середземного моря. А тут Ісус каже їм, що вони підуть по всьому світу, розносячи всюди Благу звістку про Його воскресіння![10]

Стратегія, змальована Ісусом, відноситься до усіх поколінь: почати вдома (в Єрусалимі), перекинути свою діяльність на довколишні області (Юдея і Самарія) і, нарешті, розповсюдити Євангеліє по всьому світу («до краю землі»)!

Ісус говорив, що, мандруючи аж до найвіддаленіших точок земної кулі, апостоли мають бути Йому «свідками» (в. 8; див. також Лк. 24:48). Слово «свідок» є ключовим у Діяннях. Грецьке слово, що часто перекладається як «свідок», «свідоцтво», «свідчити», спожите в книзі двадцять дев’ять разів у різних формах – як іменній, так і дієслівній. Один раз воно перекладене «проповідувати». Від нього ж походить грецьке слово мартір (мученик): той, хто свідчить про Христа своєю смертю.

Перше значення слова «свідок» – «очевидець», тобто той, хто може засвідчити щось побачене або почуте ним (Діян. 4:20). Апостоли були свідками в особливому сенсі: вони могли свідчити про воскресіння Христове, бо бачили Спасителя після Його воскресіння (1:22). Лука, як правило, користувався в Діяннях словом «свідок» саме в такому значенні. Оскільки ми з вами не бачили воскресіння Господнє, ми не можемо бути свідками в тому ж сенсі, що і апостоли[11].

З іншого боку, Лука іноді користувався дієслівними і іменними формами слова «свідок» у дещо іншому значенні, ніж свідоцтво апостолів про воскресіння Христове[12]. Приміром, Стефан, перший християнський мученик, називається Христовим «свідком» (22:20). Ми теж можемо бути такими свідками, яким був Стефан: ми можемо розповідати про те, що створив Бог[13] (особливо, що Він зробив у нашому житті), і бути готовими померти, якщо потрібно, за нашу віру! У наші дні існує велика нужда в тому, щоб християни сміливо заявляли про свою віру – і вдома, і зовні дому!

Суттєвою частиною підготовки до виконання такого завдання є визнання, що воно існує, і розуміння, що Бог дасть нам сили зробити те, про що Він просить. Ми можемо не мати тієї чудотворної сили, яку мали апостоли, але все таки ми можемо багато що зробити «силою, що діє в нас» (Еф. 3:20)!

ОГОЛОШЕННЯ ПРО ПОВЕРНЕННЯ (1:9-11)

Через сорок днів Ісус виконав те, для чого Він залишився, і Йому пора було повертатися на небеса. Лк. 24:50,51 відмічає: «І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо». У Діян. 1 вознесіння описується такими словами: «Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх» (в. 9)[14].

Вознесіння Ісуса було кульмінацією Його перебування на землі. Він виконав Свою роботу і повертався додому до слави![15] Учні ж розгубилися. У приголомшенні «вони дивилися на небо». Вони не уперше з часу воскресіння Ісуса бачили Його таємниче зникнення (Лк. 24:31). Мабуть, у цей момент вони міркували, чи дійсно Він пішов назовсім або з’явиться знову, як часто робив в останні сорок днів (Ін. 20:16,19).

Апостолам не довелося довго гадати, бо «раптом перед ними стали два мужі в білому одязі» (в. 10б). Це були ангели, послані Богом[16]. І вони сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитеся на небо?[17] Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (в. 11).

Слова ангелів складали важливу частину розумової і емоційної підготовки апостолів. У першій частині послання містилася відповідь на їх німе питання: «Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо». Ісус пішов. Більше Він не буде з’являтися ним, як робив останні сорок днів. Він вирушив на небеса, так що Його справу віднині продовжувати їм! У другій частині послання містилася розрада: «Ісус… прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо». Нехай Ісус зараз на небесах – одного разу Він повернеться! Що б не сталося на цій землі, врешті-решт Господь прийде знову і усе влаштує![18] Недивно тоді, що у своєму Євангелії Лука помітив, що учні «повернулися до Єрусалима з великою радістю» (Лк. 24:52; виділено мною). Перемога була забезпечена!

Обіцянка Другого пришестя була цінним джерелом розради для перших християн. Вони постійно молилися: «Маранафа» (1Кор. 16:22) – «Гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Ми можемо бути упевнені, як ангели запевнили апостолів, що Ісус прийде, і що прийде Він «так само», як і вознісся на небеса: несподівано, видимо, у хмарах і в силі[19]. Якби ми вірили в Друге пришестя так, як християни першого століття, як би змінилося наше життя! (див. 2Пет. 3:10,11).

ВИСНОВОК

Коли Вільяму Буту, засновникові Армії спасіння, було за 80, він практично осліпнув. Його найулюбленішою книгою в Біблії були Діяння, і він просив, щоб йому знову і знову перечитували цю книгу. Коли хвороба прикувала його до ліжка, він просив, щоб йому приносили його Біблію. Він торкався пальцями витертих сторінок тієї частини, в якій містилися Діяння, і бурмотав: «Створи це знову, Господи. Створи це знову».

Господь не створить нам ще одну П’ятдесятницю з хрещенням апостолів Святим Духом, як не дасть нам ще однієї Пасхи з хрещенням Христа стражданням. І те, і друге – одноразові явлення. Проте Бог може і зараз діяти через нас, здійснюючи Свій план поширення Євангелія в ті землі, де ми живемо, потім у довколишні землі і, нарешті, по всьому світу! У цьому сенсі ми як і раніше можемо молитися: «Створи це знову, Господи. Створи це знову – і зроби це через нас!»


[1] Ісус спочатку робив, а потім учив. Якщо ми хочемо, щоб наші уроки були ефективними, то ми спочатку повинні прожити те, чому учимо (1Тим. 4:16).

[2] Найповніший список з’явлень Ісуса після Його воскресіння наводиться в 1Кор. 15:5-8, але є з’явлення, описані в Євангеліях, яких немає в 1Кор. 15. Очевидно, багато інших з’явлень не було зареєстровано.

[3] Це загальне для юдеїв уявлення про обіцяне царство є головною причиною того, що багато хто з них не прийняв Ісуса як Месію. Поведінка учнів, як це виявляється з Євангелій, вказує на те, що вони розділяли такий самий погляд.

[4] У Суч. пер. читаємо: «І одного разу, коли Він їв з ними…» Учені розходяться в думках в питанні про значенні дієслова у цій фразі. Нам відомо, що Ісус їв зі Своїми учнями (Лк. 24:41-43) не через потребу в тамуванні голоду, а просто для них на благо. Можливо, саме цю сцену мав на увазі Лука в цих віршах.

[5] Примітно, що Іоанн згадав і Святого Духа, і вогонь, тоді як Ісус говорив тільки про Святого Духа. Іоанн звертався до змішаної групи людей, куди входили ті, що розкаялися, так і нерозкаяні. Згадка «вогню» в контексті означає покарання нерозкаяних (Лк. 3:9,17). «Хрещення вогнем» відноситься не до «вогненних язиків» у день П’ятдесятниці, а до вічного покарання нечестивих у пекельному вогні (Одкр. 20:14,15).

[6] Деякі вважають, що апостоли все ж розуміли природу Царства, але просто запитували, коли воно буде встановлене. Таке можливе, хоча я гадаю, що слова «відновлюєш» і «Ізраїлеві» вказують на те, що ним все ще було неясне вчення Ісуса про Царство.

[7] Грецькі слова, перекладені як «часи» і «строки», близькі за значенням. Ісус, швидше за все, спожив обидва слова, щоб підкреслити одну думку: їм не дано було знати точного часу встановлення Богом Свого Царства.

[8] Події на П’ятдесятницю прояснили їм Ісусове вчення. Після цього дня апостоли ніколи більше не думали про Царство як про фізичне або політичне утворення.

[9] Ця трудність є видимою в ряді їх наступних вчинків, описаних у Книзі Діянь: Богу довелося їм дати сильні «стусани», щоб змусити їх піти з Єрусалима, змусити прийняти язичників і т. ін..

[10] Діяння, в основному, оповідають про мандри Павла у віддалені місця, але нам не слід забувати той факт, що ця обіцянка була дана усім дванадцяти апостолам. Передання ранньої церкви говорять про їх місіонерські подорожі. Ці перекази можуть бути не точні в кожній деталі, але не викликає сумніву той факт, що апостоли мандрували всюди, несучи звістку про Ісуса!

[11] Оскільки ми не можемо бути свідками в тому сенсі, в якому були апостоли, деякі сумніваються, чи можна християнам застосовувати слово «свідчити» у наш час. Оскільки Лука, головним чином, користувався цим словом відносно діянь апостолів, то нам, напевно, не варто вживати його занадто часто для опису нашого з вами благовістя про Христа. Але оскільки Лука також іноді використовував це слово в інших значеннях, то і нам не слід заперечувати проти його вживання у зв’язку з сучасними християнами.

[12] Діян. 6:13; 13:22; 14:3,17; 16:2; 22:12; 26:5.

[13] Можна звернутися за прикладом Стефана в Діян. 7.

[14] Декого бентежить той факт, що Ісус «піднявся»; вони вважають, що це залишає враження, ніби небеса «вгорі» (а пекло «внизу»). Але давайте подумаємо: як ще міг Бог донести до людської свідомості, що Ісус дійсно покинув землю? В якому іншому напрямі Йому було вирушати, окрім як вгору, іншими словами, геть від землі?

[15] Еф. 4:10; 1Тим. 3:16; 1Пет. 3:22.

[16] Саме таким чином Лука описував ангелів (Лк. 24:4). Можливо, що було послано саме два ангели, щоб вони могли виступати в ролі двох «свідків» (Втор. 19:15).

[17] Проповідники в цьому місці часто помічають, що замість того, щоб гаяти час, дивлячись на небо, учні мали поспішити в Єрусалим, щоб підготуватися до роботи. Вони кажуть: «Деякі так багато думають про небеса, що від них немає жодної користі на землі».

[18] Це можна порівняти з невеликою армією, що воює проти грізного ворога, але воює з усвідомленням того, що на підході численне підкріплення!

[19] Деякі сповіщають час повернення Господа, але тільки ставлять себе в незручне становище, коли це не відбувається. В одному такому випадку вони придумали, що Господь з’явився невидимо, щоб забрати із Собою небагатьох, а потім вирішив знову повернутися на небеса, щоб пізніше зробити ще одну спробу. Діян. 1:11 та інші уривки, що стосуються Другого Христового пришестя, викривають цю самокорисливу вигадку (1Сол. 4:16).

Попередній запис

Про що ця книга? (1:8)

Найпростіший план Книги Діянь знаходиться в 1:8: (1) свідки в Єрусалимі (1-7), (2) свідки в іншій частині Палестини (8-12), (3) ... Читати далі

Наступний запис

Очікування в Єрусалимі (1:12-26)

У попередньому розділі ми підкреслили, що в Діян. 1 говориться про підготовку, яка була потрібна перед встановленням церкви. Ми відмітили ... Читати далі