МОЛИТВА ІСУСА НА ОЛИВНІЙ ГОРІ У ПОСЛАННІ ДО ЄВРЕЇВ

Христос у Гетсиманському саду (фрагмент), Карл Генріх Блох

Спочатку ми мусимо ще звернутися до молитви на Оливній горі у Посланні до Євреїв. Там знаходимо таке: «Він за днів Свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, Який міг Його спасти від смерти, і Він був вислуханий за богобоязність» (5:7). У цьому тексті пізнаємо самобутнє передання про подію в Гетсиманії, адже в Євангеліях відсутня розповідь про велике голосіння і сльози.

Однак нам потрібно зважити на те, що редактор, очевидно, не просто посилається на Гетсиманську ніч, а на цілий Страсний шлях Ісуса аж до Розп’яття, тобто до хвилини, про яку Матей і Марко кажуть, що Ісус «сильним голосом» вигукнув початкові слова псалма (22); обидва також твердять, що голосне взивання Ісуса звучить по-різному; Матей чітко використовує слово «крик» (27:50). Йоан розповідає про сльози Ісуса, коли помирає Лазар, і коли Ісус переживає «стривоженість», описану тим самим словом, що і Його страх у переданні про подію на Оливній горі, розказану в контексті «Вербної неділі».

Постійно йдеться про зустріч Ісуса зі силами смерті, провалля якої Він як Святий Божий відчуває у всій глибині та безмірності жаху. Послання до Євреїв бачить усі страждання Ісуса на Оливній горі аж до останнього стогону на Хресті, пронизаного молитвою, як єдине пристрасне уповання на Бога задля життя проти властей смерті.

Коли Послання до Євреїв розглядає всі страждання Ісуса як молитовне боріння з Богом Отцем і водночас із людською природою, то по-новому відкриває богословську глибину молитви на Оливній горі. Це волання і прохання є звершенням архієрейства Ісуса. Саме в Його воланні, плачі та молінні Ісус чинить те, що має чинити архієрей: Він несе горе і нужденність людського буття вгору до Бога. Він заносить людину до Бога.

Двома словами автор Послання до Євреїв увиразнив цю вимірність моління Ісуса. Слово «приносити» (prospherein: заносити до Бога, підносити вгору – Пор. Євр. 5:1) – це поняття з термінології культу жертви. Ісус чинить те, що відбувається в самій глибині жертвоприношення: «Він прийшов чинити волю Отця», – коментує Альберт Вануа (Accogliamo, С. 74). Друге слово, про яке тут ідеться, оповідає, що Ісус через страждання навчився послуху і таким способом «осягнув завершення» (Євр. 5:8 н.). Вануа звертає увагу на те, що вираз «осягнути завершення» (teleioun) у П’ятикнижжі Мойсея вживається в значенні «висвятити на священика» (С. 75). Послання до Євреїв привласнює собі цю термінологію (Пор. 7:11,19,28). Отож на цьому місці виявляється, що послух Христа, останнє виборене на Оливній горі “Так” Отцеві відповідно висвячує Його «на священика», що саме в тому, у відданні Себе Самого, у занесенні людського буття до Бога, Він справді став священиком «за чином Мелхиседека» (Євр. 5:9 н.; пор. Вануа, С. 74 н.).

Утім ми мусимо ще осмислити головне висловлювання Послання до Євреїв щодо прохання страждаючого Господа. На думку Текса, Ісус прибігав до Того, Хто міг вирятувати Його від смерті та в Якого «буде вислуханий за богобоязність» (5:7). Але чи був Він вислуханий? Він помер на Хресті! Гарнак стверджує, що тут «ніщо» не могло затратитись, і Бультман теж поділяє його думку. Однак пояснення, що перемінює текст на протилежність, не є поясненням. Нам радше треба намагатися зрозуміти це сповнене таємничості «вислухання», щоб завдяки цьому наблизитися до таємниці нашого спасіння.

Можна визначити різні виміри цього вислуховування. Можливий переклад тексту звучить: «Він був вислуханий і звільнений від свого страху» (22:43). Це відповідало б тексту Луки, де довідуємось, що ангел з’явився Йому і зміцнював Його. Тоді йшлося б про внутрішню силу, що сповнила Ісуса під час моління, тож Він спромігся вийти назустріч арешту і стражданню. Проте у тексті, очевидно, йшлося радше про те, що Отець вирвав Його з темряви ночі та обіймів смерті, у Воскресінні остаточно і назавжди врятував Його від смерті: Ісус більше не помре (Пор. Вануа, Є. 71 н.). Проте текст розкриває ще більші глибини: Воскресіння є не лише особистим порятунком Ісуса від смерті. Бо у цій смерті Він вступився не тільки за Себе Самого. Це було помирання «за інших»; ішлося про подолання смерті взагалі.

Тож таке розуміння вислуховування можна отримати і з паралельного тексту Йоана (12:27 н.), де на прохання Ісуса «Отче, прослав Своє Ім’я!» голос із неба відповідає: «Я вже прославив його і прославлю». Сам Хрест став прославленням Бога, виявом Божої слави у любові Сина. Ця слава переходить межі тієї хвилини і сягає далеких обріїв історії. Ця слава є життям. На самому Хресті – приховано і все ж проникливо – являється Божа слава, переміна від смерті до життя.

З позиції Хреста до людей приходить нове життя. На Хресті Ісус стає джерелом життя для Себе й усіх. На Хресті переможено смерть. Учення Ісуса стосується людства: Його послух стає життям для усіх. Отож Послання до Євреїв змістовно завершує цей уривок: «І, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які Йому слухняні, і Бог назвав Його архієреєм за чином Мелхиседека» (5:9 н.; Пс. 110:4).

Попередній запис

ВОЛЯ ІСУСА І ВОЛЯ ОТЦЯ

Христос у Гефсиманському саду, Ежен Делакруа Утім що це означає? Чим є «Моя» воля на противагу ... Читати далі

Наступний запис

ПОПЕРЕДНЯ РАДА В СИНЕДРІОНІ

Заговор юдеїв, Джеймс Тіссо Нічне моління Ісуса згідно з повідомленнями усіх чотирьох Євангелій завершується тим, що ... Читати далі