Людина, яка боїться Бога, тремтить перед Ним і Його словом
«О, якби серце їх було у них таке, щоб боятися Мене і дотримувати всіх заповідей Моїх у всі дні, щоб добре було їм і синам їхнім повік!» – Втор. 5:29.
Ми часто чуємо проповіді, засновані на Першому посланні до Коринф’ян апостола Павла. На цю книгу Біблії часто посилаються, особливо сповнені Духом християни. Церква в Коринфі була заснована приблизно в 51-му році після Р. Х. (через багато років після П’ятидесятниці), була дуже відкритою до прийняття духовних дарів, і була цим дуже благословлена. Сильне помазання Святого Духа перебувало на цих християнах, так само, як і на деяких сучасних церквах.
До другого послання Павла до церкви в Коринфі звертаються не так часто як до першого. Основні теми цього послання – Божий порядок, страх Господній і повернення Його слави, що йде за ними. Якщо читати в контексті, це послання важливе і цікаве для вірних нашого часу. Коли ми вивчатимемо уривок з 2-го послання до Коринф’ян, пам’ятайте, що воно було написане до людей, яким було прекрасно відомо, що таке помазання, і які часто користувалися духовними дарами.
Слава Старого Завіту порівняно із славою Нового Завіту
В обох Посланнях до Коринф’ян Павло часто звертається до втечі синів Ізраїлевих з Єгипту і до одкровення Божої слави, даного їм у пустелі. Те, що вони переживали, відноситься також і до нас, бо усе, що відбувалося з Ізраїлем у матеріальному світі, було тінню і прообразом того, що переживаємо ми в духовній сфері. Павло казав про це: «Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» – 1Кор. 10:11.
Перше послання Павла закладає основи Божого порядку в серці Божого народу. Друге послання ще глибше. Павло переходить до міркування про те, чи бажає Бог відкривати Свою славу і перебувати в серцях Свого народу. Павло починає розмову з порівняння Божої слави в пустелі з Його славою, явленою в Новому Завіті. Підкреслюючи цю різницю, він пише: «Якщо ж служіння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлеві не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслідок минущої слави обличчя його, – то чи не значно славнішим має бути служіння духа?» – 2Кор. 3:7-8.
На горі Синай Мойсей бачив образ Господа і говорив з Ним, як людина говорить зі своїм другом. Коли Мойсей спустився з гори, він покрив обличчя, бо воно так сяяло, що люди боялися підійти до Мойсея. Обличчя Мойсеєве відбивало те, у присутності чого він знаходився – Божу славу.
Задум Божий для людей Нового Завіту полягає не в тому, щоб ми відбивали Його славу, але в тому, щоб Його слава перебувала в нас!
Одна справа, коли ми відбиваємо щось, і зовсім інша – перебувати в чомусь і випромінювати щось! Це найважливіша Божа мета! Ось чому Павло міг сказати: «Та прославлене навіть не є славним із цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає» – 2Кор. 3:10.
Попри те, що славу Старого Завіту не можна навіть порівнювати із славою Нового, слава Старого Завіту була такою величною, що Павло каже, що Мойсей приховував обличчя своє «…щоб не бачив народ Ізраїльський кінець слави, що минає» (2Кор. 3:14.– Суч. пер.). Але услід за цим Павло засмучено каже: «Та їхній розум засліпився…» – 2Кор. 3:14.
На жаль, вони не змогли побачити саме те, чого так відчайдушно потребували. Павло попереджає нас, щоб і ми не виявилися сліпими, як народ ізраїльський.
Ми можемо запитати: «Як можуть бути засліплені розуми?» Щоб відповісти на це питання, потрібні знання і мудрість, яких нам так бракує. Те, чого нам бракує, потрібне нам, щоб ходити в Божій славі! Щоб отримати відповідь на це питання, ми повинні повернутися в часовий контекст, про який говорить Павло.
Страх Божий порівняно з боязню Бога
Ізраїль щойно вийшов з Єгипту і був приведений Мойсеєм до гори Синай, де Бог відкрив Свою славу.
«І сказав Господь Мойсею: піди до народу, оголоси й освяти його сьогодні і завтра; нехай вимиють одяг свій, щоб бути готовими до третього дня: тому що в третій день зійде Господь перед очима всього народу на гору Синай» – Вих. 19:10-11.
Це – пророче слово, бо воно говорить також і про наш час. Перш, ніж Бог явив Свою славу, люди мали освятитися. Освячення включало обмивання одягу. Пам’ятайте, що для Господа день як тисяча років. Минули вже майже дві тисячі років (два дні) з моменту воскресіння Господа Ісуса Христа. Бог сказав, що за ці дві тисячі років (два дні) Його церква повинна була освятитися, тобто відокремитися від світу, готуючись таким чином до Його слави. Наш одяг мав бути очищений від бруду світу (див. 2Кор. 6:16; 7:1). Ми мали стати Його непорочною нареченою. Через дві тисячі років Він знову явить славу Свою.
Прочитайте тепер, що сталося ранком третього дня: «На третій день, коли настав ранок, були громи і блискавки, і густа хмара над горою Синайською, і трубний звук дуже сильний; і затремтів увесь народ, що був у стані. І вивів Мойсей народ зі стану назустріч Богу, і стали біля підошви гори. Гора ж Синай уся димілася від того, що Господь зійшов на неї у вогні; і піднімався від неї дим, як дим з печі, і вся гора сильно коливалася» – Вих. 19:16-18.
Бог явив Себе не лише в зоровому образі, але також у голосі і звуці. Коли Мойсей заговорив, Бог відповів йому привселюдно. Сьогодні дуже часто Бог сприймається нами як друг, з яким можна просто поговорити як з приятелем. Але якби ми краєм ока поглянули на те, що бачив Мойсей і сини Ізраїлеві, наші уявлення про Бога істотно б змінилися. Він – Господь, і Він не змінюється! Уважно прочитайте, як реагували люди, коли прийшов Бог: «Весь народ бачив громи і полум’я і звук трубний, і гору, що диміла, і побачивши те, весь народ відступив і став віддалік. І сказали Мойсею: говори ти з нами, і ми будемо слухати, але щоб не говорив з нами Бог, щоб нам не померти. І сказав Мойсей народу: не бійтеся; Бог до вас прийшов, щоб випробувати вас і щоб страх Його був перед лицем вашим, щоб ви не грішили» – Вих. 20:18-20.
Зверніть увагу, що народ затремтів від страху і відступив. Вони більше не хотіли чути Божого голосу. Також вони не хотіли дивитися на Його славу і бути в Його присутності – вони не могли цього витримати.
Мойсей відразу ж сказав їм: «Не бійтеся…» – і призвав їх повернутися в Божу присутність, пояснивши їм, що Бог прийшов, щоб випробувати їх. Навіщо Богові їх випробовувати? Щоб побачити, що в них у серцях? Абсолютно ні. Йому і без того відоме сокровенне наших сердець. Він випробовує нас для того, щоб ми самі знали, що в наших серцях. Яка була мета випробування, посланого ізраїльтянам? Воно потрібне було, щоб їм самим перевірити, чи дійсно вони бояться Бога. Якби вони боялися Його, вони б не грішили. Гріх – це завжди слідство того, що ми віддалилися від Господа.
Мойсей сказав: «Не бійтеся…». Потім він сказав, що Бог прийшов «…щоб страх Його був перед лицем вашим». У цьому вірші підкреслюється різниця між боязню Бога і благоговійним страхом перед Ним. У Мойсея був страх Божий, але в народу його не було. Непогрішна істина полягає в тому, що якщо в нас немає істинного Божого страху, ми злякаємося Його в момент одкровення Його слави, бо кожне коліно схилиться перед Ним, якщо не через благочестивий страх, то від жаху (див. 2Кор. 5:10-11).
«І стояв весь народ віддалік, а Мойсей вступив у морок, де Бог» – Вих. 20:21.
Подивіться, як по-різному було сприйняте явлення Божої слави: Ізраїль відступив, а Мойсей наблизився. Це втілює різну реакцію, яку можна бачити сьогодні серед вірних.
