Чим більше Божа слава, явлена нам, тим більшим буде засудження за неповагу і тим швидше відбудеться Його суд!
«…Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» – 2Кор. 5:10.
Поки я пишу цю книгу, ми все ближче підходимо до ювілею двотисячоліття з дня воскресіння нашого Господа Ісуса[1]. Ми живемо, можливо, в останні тижні, дні і миті перед Його поверненням на землю. Ісус сказав, що ми знатимемо прикмети часу Його повернення, але не день або годину (див. Мф. 24:32-36). І ми живемо в цей час.
Ранній і пізній дощ
У пророчих писаннях передбачено, як Бог явить Свою могутню славу на початку часу існування Церкви, а також наприкінці століття Церкви, безпосередньо перед Своїм другим пришестям. Яків так описує це: «Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній» – Як. 5:7.
Зверніть увагу, що Яків говорить як про ранній, так і про пізній дощ. В Ізраїлі ранній дощ зрошував ґрунт на початку сезону посадки. Розм’якшена дощем земля могла приймати насіння, яке могло добре укоренитися. Пізній дощ проходив прямо перед жнивами, і його чекали ще більше, бо він сприяв примноженню і дозріванню плодів. Через порівняння з природним дощем Яків пояснював, як виливається Божа слава. Ранній дощ пролився в день П’ятидесятниці, як підтвердив це Петро: «Але це те, що провіщав пророк Іоїль: “І буде в останні дні, говорить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати. І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму. Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний» – Діян. 2:16-20.
Петро використовував слово «виллю». Сильний дощ називається проливним. Петро міг сказати «покроплю», але він сказав, як про сильну зливу. Хто ж краще за Петра міг описати виявлення Божої слави, яке він пережив у день П’ятидесятниці? Проте цей опис відноситься не лише до того, що щойно пережив Петро, але і до виявлення Божої слави, попереднього великого і славного дня Господнього. Господній великий і славний день не відноситься до часу, в який жив Петро, але до другого пришестя Христового.
Дух Божий через Петра зробив те ж саме, що Він робив багато разів до цього: Він зв’язав два періоду часу відмінні один від одного в одному пророчому слові або посланні. Велике виявлення Божого Духа почалося в день П’ятидесятниці. Яків називає це раннім дощем. Божа слава являлася і поширювалася скрізь, куди Господь посилав Своїх учнів проповідувати Євангеліє.
Не залишилося жодної країни, якої не торкнулися б ці події. Проте це велике виявлення не множилося миттєво. Воно поступово скорочувалося. Воно зменшилося, коли люди втратили жадання Божої присутності і слави. На місці, де палко розгорілися одного разу любов і страх, тепер стояв холодний безживний жертовник егоїстичних бажань. Багато хто, зійшовши з правильного шляху, зайнявся релігійною діяльністю і вченнями, що знову затулили мету, з якою Бог створив нас, – перебувати з Ним.
Час, коли егоїстичні навіть вожді
Наш час, коли зблякнуло і померкнуло сяйво Божої присутності і Його слави, можна порівняти з періодом між Мойсеєм і царем Давидом. У дні Мойсеєві сини Божі багато років бродили пустелею в явленій Божій славі. Нешанобливі до Бога люди були засуджені і знайшли смерть у пустелі.
Проте молоде покоління боялося Господа і наслідувало Його усім своїм серцем. Під проводом Ісуса Навина вони пішли завойовувати Обітовану Землю. Проте «…весь народ той відійшов до батьків своїх, і постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю» (Суд. 2:10).
Непослух цього нового покоління повернув його назад до рабства і поневірянь. Час від часу Бог піднімав чоловіка або жінку, роблячи їх суддями, які ведуть народ. Через цих вождів били струмені пробудження і відновлення для Божого народу. Але, попри це, що Бог піднімав цих сильних вождів, щоб вести Його народ, стан Ізраїлю в цілому ставав все гірше. Ізраїль йшов за суддями, а не за Богом, бо сказано, що «…як тільки помирав суддя, вони знову робили гірше за батьків своїх» (Суд. 2:19).
З кожним наступним поколінням серця Божого обраного народу ставали все холоднішими, поки не стали просто крижаними. Таким був їх стан, коли Ілій був священиком і суддею. Він управляв Ізраїлем впродовж сорока років, і серце його стало байдужим, а зір був майже повністю втрачений.
При Ілії священиками і вождями були двоє його синів, Офні і Финеєс. Їх розтління перевершило розтління їх батька. Ця сім’я вождів була настільки огидна для Бога, що Він проголосив: «Тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік» (1Цар. 3:14).
Такі огидні вожді стали причиною того, що народ відійшов від Бога так далеко, як ніколи раніше. У минулі часи, коли цей народ збивався зі шляху, вожді навертали його до Бога, але ці вожді, навпаки, відштовхували народ від Бога тим, що постійно зловживали статусом і перекрутили владу.
Сини Ілія спали з жінками, що збиралися біля входу в скинію зібрання. Не лише самі вони чинили аморально, але і використовували своє високе становище, змушуючи до аморальних вчинків жінок, які приходили шукати лиця Господнього (див. 1Цар. 2:22). Вони зловжили владою і становищем, які Бог дав їм для служіння Своєму народу, а вони замість цього використовували їх як засіб виконання своїх власних бажань. Їх дії сильно засмутили Господа. Ілій знав про жадність і аморальність своїх синів, проте не намагався приборкати їх гріх або позбавити їх статусу вождів.
Другий їх злочин стосувався приношень Богові. Вони знову використовували Богом дану владу для задоволення власної жадності, збагачуючись, привласнюючи за допомогою обману і погроз приношення.
Відкладений суд
Порівняйте гріх синів Ілія з гріхом синів Аарона – Надава і Авиуда (людей, які померли, принісши перед Господом чужий вогонь). Складно не задатися питанням, чому сини Ілія не були так само швидко засуджені на смерть. Їх волаючий гріх свідчив про повну неповагу до Бога, Його народу і приношень. Чому ж вони тоді не були засуджені так само – не померли негайно в скинії? Відповідь міститься в наступному вірші: «Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рідкісним у ті дні, видіння були не часто. І було в той час, коли Ілій лежав на своєму місці, – очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, – і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий» – 1Цар. 3:1-3.
Зауважте наступне:
- Слово Господнє було рідкісним – Бог не говорив, як при Мойсеєві. А де рідкісне Його Слово, там буде рідкісним і Його присутність.
- Видіння (чи одкровення) були не частими – одкровення приходить у Господній присутності (див. Мф. 16:17). Народ не знав Божих шляхів, тому що було мало Його присутності.
Погляд вождів настільки затуманився, що вони, врешті-решт, осліпнули. У книзі Второзаконня 34:7 сказане: «Мойсеєві було сто двадцять років, коли він помер; але зір його не притупився, і міцність у ньому не виснажилася». Мойсей ніколи не втрачав зору, бо він ходив у Божій славі. Його тіло було надійно захищене.
Світильник Божий ще не погас – він почав гаснути, бо в ньому не було масла. Божа слава була настільки віддалена, що від Його присутності залишилося тільки слабке мерехтіння.
У випадку із синами Аароновими могутня слава була щойно явлена людям. Прийшов вогонь від Господа і пожер їх, і вони померли перед Ним. Божа присутність і Його слава були тоді дуже сильними. Сини ж Ілія були занурені в пітьму майже сліпого вождя, в якій мерехтіли слабкі відблиски від гаснучого світильника. Божий світильник майже повністю згас. Залишався лише ледве помітний слід Божої присутності. Його слава майже розсіялася. Миттєвий суд приходить тільки в присутності Божої слави. Тому суд над ними здійснився не миттєво, але був відкладений.
[1] Книга написана в 1997 році
