Петро, який ходив з Ісусом і був свідком цього суду, пізніше за натхненням написав це сердечне напучення: «…За прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”. І якщо ви називаєте Отцем того, Який, не зважаючи на особу, судить кожного по ділах, то зі страхом проводьте час мандрування вашого» – 1Пет. 1:15-17.
Зверніть увагу, що він не каже: «Проводьте час у любові». Так, ми повинні ходити в любові, бо без неї ми – ніщо! Без Його любові ми навіть не можемо пізнати серце Отче. У цьому ж посланні Петро говорить про любов, яка має палати в наших серцях до Господа, «…Якого, не бачивши, любите» (1Пет. 1:8). Ми покликані до того, щоб стосунки кожного з нас з нашим Отцем були засновані на любові, проте Петро поспішає урівноважити любов страхом Божим. Наші серця повинні нести світло і тепло як одного полум’я, так і другого.
Ви можете здивуватися: як ця любов може бути чимось обмежена? Ви можете любити людину настільки, наскільки ви знаєте її. Якщо ви уявляєте Бога зовсім не таким, який Він, тоді ви тільки поверхнево знаєте Того, Кого любите. Істинна любов ґрунтується на істинному уявленні про Бога. Чи не думаєте ви, що Він може відкрити Своє серце тим, хто несерйозно ставиться до Нього? Насправді Бог вирішив ховатися від людей (див. Іс. 45:15). Псаломщик називає Його укриття «покровом Всевишнього» (Пс. 90:1).
Саме тут, у потаємному місці, ми відкриваємо для себе Його святість і Його велич. Але тільки ті, що бояться Його, зможуть знайти цей таємний притулок. Бо сказано: «Сила Господня – тим, що бояться Його, і завіт Свій відкриває їм» – Пс. 24:14.
Тепер ви можете глибше зрозуміти Петрові слова. Павло, який не говорив з Ісусом на землі, але зустрів Його на дорозі в Дамаск, підкріплює це слово напучення, додаючи поняття «трепет». Він звертається до вірних: «…зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння» (Флп. 2:12). І ця фраза три рази використовується в Новому Завіті для опису правильних взаємин між вірним і Христом.
Павло прийшов до пізнання Христа через одкровення Божого Духа. Саме так і ми повинні приходити до Нього. «Тому ми віднині нікого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо» (2Кор. 5:16). Якщо ми хочемо мати можливість пізнати Бога і ходити з Ним, як ми ходимо із звичайними тлінними людьми, то з часом ми вважатимемо Його присутність само собою зрозумілою, як дехто в ранній церкві.
Я упевнений, що Ананія і Сапфира переживали ті ж здивування і захоплення, що і уся Церква, описана в книзі Діянь. Усі були здивовані безліччю знамень і чудес. Але навіть чудеса і знамення можуть приїдатися, якщо в серцях у людей бракує Божого страху. Страх Божий міг би запобігти безрозсудному вчинку, здійсненому цією нещасною парою (див. Пс. 33:11-13). Цей страх би показав їм Божу святість.
Ми повинні пам’ятати і одну, і другу незмінну Божу властивість: «Бог є любов» і «…Бог наш – вогонь‚ що поїдає» (1Ін. 4:8; Євр. 12:29). Павло говорить про вогонь, через який проходять вірні, коли стають перед святим Богом на престолі суду. Там ми дамо звіт за наші справи, здійснені в тілі Христовому, як за хороші, так і за погані (див. 2 Кор. 5:10). Павло також попереджає: «…знаючи страх Господній, ми наставляємо людей» (2Кор. 5:11).
Завдяки Божій любові ми можемо мати відвагу наближатися до Нього. Біблія каже також, що ми повинні служити так, як благоугодне Богові. Як? З побожністю і страхом (див. Євр. 12:28).
Народжені згори люди знають Бога як Авва Отче (улюбленого Татуся). Але це не зменшує Його ролі судді всякої плоті (див. Гал. 4:6-7; Євр. 12:23). Бог ясно каже: «Господь буде судити народ Свій» (Євр. 10:30).
Уявіть собі земного царя, в якого є сини і дочки. У сім’ї він – чоловік і тато. Але в тронному залі він – цар, і його повинні шанувати як царя навіть його дружина і діти. Так, бувають часи, коли я чую, як Батько кличе мене зі Своїх відокремлених царських палат, простягаючи до мене руки, і цей жест означає: «Приходь, стрибай до Мене на коліна, обнімемося, і розмовлятимемо». Я люблю такий час. Він для мене такий особливий! Але бувають часи, коли в молитві або на служінні я в страху і трепеті стою перед Його святістю.
Одне таке служіння було в серпні 1995 року наприкінці тижня, упродовж якого ми проводили служіння в місті Куала-Лумпур у Малайзії. Атмосфера була дуже важкою, і того дня я відчув, що в нас, нарешті, буде прорив. Божа присутність наповнила будівлю, і, коли потекла Його свята радість, декілька людей почало сміятися. Це тривало від десяти до п’ятнадцяти хвилин. Потім була пауза, за якою відбулася нова хвиля Божої присутності. Вона торкнулася ще більшої кількості людей. Знову настало затишшя, а потім увірвалася нова хвиля Божої присутності і радості, що заповнила усе приміщення настільки, що майже кожна людина відчула внутрішнє оновлення і радість. Потім знову настало затишшя.
І тоді я почув, як Господь сказав: «Я йду з останньою хвилею, але вона відрізнятиметься від інших». Я мовчки чекав. Через декілька хвилин абсолютно інший прояв Божої присутності наповнив будівлю. Вона була приголомшливою і ледь не страхітливою. Але я уважно спостерігав. Здавалося, що ось-ось почнеться гроза. Ті ж люди, які сміялися лише кілька хвилин тому, почали плакати, стогнати і волати. Деякі навіть істерично кричали, неначе горіли у вогні. Але не так, як кричать люди, коли їх мучать біси.
Коли я крокував сценою, мені спала така думка: «Джоне, не роби зайвих дій і не кажи зайвих слів… якщо ти це зробиш, то помреш». Я не впевнений, що так би усе і сталося, але ця думка передавала напругу, яку я відчував. Я знав, що в цій величній присутності не було місця нешанобливому ставленню. Того дня я побачив дві різні реакції людей – або їм було страшно, і вони йшли з Його присутності, або вони були в страху Божому і приходили в Його величну присутність. Ясно, це був не той час, коли Бог шепоче: «Приходь і стрибай до Мене на коліна!»
Ми покидали служіння з почуттям благоговіння. Багато хто йшов звідти повністю преображеним величною Божою присутністю. Один чоловік, якого особливо сильно торкнулася Божа присутність, згодом сказав мені: «Я відчуваю, що очистився». Я погодився з ним, оскільки я також відчував внутрішнє очищення. Згодом я знайшов таке місце Писання: «Страх Господній чистий і перебуває вічно» (Пс. 18:10).
