Приношення в неповазі

Якщо ви шукаєте похвали від людини, ви боятиметеся людини. Якщо ви боїтеся людини, ви служитимете їй, бо ви служитимете тому, кого боїтеся «…За прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”». – 1Пет. 1:15-16.

Минув певний час з дня П’ятидесятниці. Церква була облагодіяна Божою присутністю і Його силою. Натовпи отримували спасіння, багато хто отримував зцілення і звільнення. Ніхто нічого не потребував, бо усі ділилися тим, що мали. Ті, у кого був маєток, продавали його і приносили гроші апостолам, щоб сума була розподілена між тими, хто мав потребу.

Приношення від чужоземця

«Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить “син утіхи”, левит, родом кіпрянин, у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів» – Діян. 4:36.

Природа Кіпру славилася достатком, знаменитими квітами і фруктами. Там у надлишку вироблялося вино і оливкова олія. Там були родовища різного коштовного каміння. Але основним джерелом добробуту острова були копальні і ліси. Там було багато срібних, мідних і залізорудних копалень. Це була країна з надмірними природними багатствами. Якщо ви володіли землею на Кіпрі, ви, ймовірно, були багатими.

Уявіть собі картину: багатий левит на ім’я Варнава, чужоземець, приносить усі гроші, які він отримав від продажу своєї землі, і це, ймовірно, було немало, і віддає їх усі в розпорядження апостолів. Прочитайте тепер уважно наступний вірш.

«Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток» – Діян. 5:1.

Зверніть увагу, це речення – не нова думка. Пам’ятайте, що перекладачі Біблії розбили кожну книгу Біблії на розділи і вірші. Спочатку книга Діянь була єдиним великим текстом, написаним лікарем на ім’я Лука.

Початок речення ясно вказує на те, що події, які щойно сталися, описані в четвертому розділі книги Діянь, пов’язані з розповіддю про Ананію і Сапфиру з п’ятого розділу. Дійсно, я з повною упевненістю можу сказати, що ви не зможете повністю розібратися в тому, що станеться далі, якщо не візьмете до уваги те, що сталося раніше. Тому і сполучені ці речення часткою «же», що вказує на зв’язок з попередньою думкою.

Поміркуємо про це. Нова і дуже багата людина приходить у церкву і приносить дуже велике пожертвування, продавши свою ділянку землі. Приношення цієї людини спонукало Ананію і Сапфіру продати дещо зі свого володіння.

Уважно обдумайте декілька наступних віршів: «…[Ананія] затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. А Петро сказав: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові”» – Діян. 5:2-4.

До цього моменту Ананія зі своєю дружиною, ймовірно, славилися в церкві тим, що приносили найбільші пожертвування. На них, мабуть, звертали багато уваги завдяки їх щедрості. Судячи з їх реакції, їм цілком подобалася та повага і та вдячність, які вони приймали за своє служіння дару.

Тепер їх хтось перевершив. Загальна увага була миттєво звернена на цю нову людину, левита з Кіпру. Усі звеличували чесноти цієї щедрої людини. Люди без кінця обговорювали, як цей великий дар допоможе багатьом тим, хто має потребу. Про це говорила церква. Коли увага відволіклася від Ананії і Сапфири, утворилася певна порожнеча, з якою вони не могли примиритися.

Вони негайно відреагували продажем ділянки. Вона теж коштувала дорого, і вони отримали велику суму грошей. Можливо, це володіння було для них дуже дорогим. Разом вони вирішили: «Це занадто великі гроші, щоб з ними розстатися. Ми не можемо віддати їх усі. Але ми вдамо, що віддаємо усе. Тому віддамо частину грошей і скажемо, що це усе, що ми отримали».

Вони змовилися залишити собі певну долю прибутку. Але їм як і раніше хотілося, щоб здавалося, що вони віддають усе без залишку. Їх гріх полягав у брехні, а не в тому, що вони залишили собі частину прибутку. Гроші належали їм, і вони могли розпорядитися ними на власний розсуд. Але не можна було говорити, що вони віддають усе, якщо це неправда. Вони жадали похвали людської більше, ніж істини і вірності. Для них важлива була їх репутація. Вони, мабуть, заспокоювали себе словами: «Ну кому це пошкодить? Ми жертвуємо і допомагаємо нужденним, менш успішним людям. От і все тут».

Якщо ви шукаєте похвали від людини, ви боятиметеся людини. Якщо ви боїтеся людини, ви служитимете їй, бо ви служитимете тому, кого боїтеся. Вони боялися людини більше, ніж Бога. Це примушувало їх шукати виправдання своїм діям і перебувати в Божій присутності, не маючи святого страху. Якби вони боялися Бога, вони б ніколи не збрехали в Його присутності.

«Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це. Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали» – Діян. 5:5-6.

Ця людина принесла пожертвування для тих, хто має потребу, і звалилася намертво! Неначе відбувся суд! Великий страх напав на усіх, що бачили це або чули про це. Далі написано: «Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося. Петро ж спитав її: “Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?” Вона відповіла: “Так, за стільки”. А Петро сказав їй: “Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть”. Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її. І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це» – Діян. 5:7-11.

Цілком можливо, що Ананія зі своєю дружиною був у колі перших, хто отримав спасіння по благодаті. Можливо, вони більше за інших жертвували в церкві. Заради служіння Богові вони могли пожертвувати своїм соціальним становищем і матеріальною забезпеченістю. Але жертви даремні, якщо в людини, що їх приносить, немає в серці любові і страху Божого.

Зверніть увагу на останній вірш цього уривка з Писання: «І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це». Згадайте, про що Бог застерігав Аарона, коли два його сини померли в Божій присутності, принісши Йому пожертвування без належного благоговіння: «У тих, хто наближається до Мене, освячусь і перед усім народом прославлюсь». – Лев. 10:3.

За віки Бог не змінився. Його Слово і велич Його святості не стали іншими. Його Слово не похитнулося відколи вийшло з Його вуст дві тисячі років тому. Бог був, є і завжди буде великим Царем, і ми повинні шанувати Його як Царя. Ми не можемо безтурботно поводитися з тим, що Він називає святинею.

У Біблії не сказано, що великий страх охопив місто, а сказано, що страх охопив церкву. Церква насолоджувалася присутністю Господньою і Його благословеннями. Коли люди сповнювалися Духа Святого, вони поводилися як п’яні. Я упевнений, що деякі сміялися від радості і дивувалися тому, що усі говорять різними мовами. А що ще могло бути причиною того, що їх визнали п’яними о дев’ятій годині ранку (див. Діян. 2:15)?

Очевидно, з часом церква занадто звикла до Божої присутності. Для деяких вона стало буденною. Можливо, вони пам’ятали, яким простим був Ісус з людьми, і вирішили, що їх стосунки з Духом Святим будуть подібні до цих. Хоча Ісус – Син Божий, відбиваючий образ Отця в плоті, ми не повинні забувати, що Він був Сином Людським і посередником, оскільки сама людина не може наблизитися до Божої святості.

Хоча Вони одне ціле, існує різниця між Богом Отцем, Богом Сином і Богом Святим Духом. Навіть Ісус говорив, що люди можуть говорити проти Нього, і це проститься їм, але тільки не проти Духа Святого. Ісус дозволив їм дізнатися заздалегідь, що буде час, коли святий Божий порядок буде відновлений. До приходу Сина Божого люди боялися або побоювалися Бога, але в цьому страху не було поваги. Тепер людина була повернена до Бога, і Божий порядок мав бути утверджений знову.

Церква починає розуміти Божу святість, коли Ананія і Сапфира падають намертво біля ніг Петра, «Можливо, нам варто переглянути дещо у своєму житті», – подумали одні. Другі могли подумати: «Ми могли виявитися на їхньому місці». Треті були приголомшені, їх уявлення про Бога змінилося: «Я вважаю, що знаю Його не так добре, як гадав. Я і не підозрював, що Його суд може бути таким швидким і суворим». І усі вигукнули в подиві: «Він святий і всезнаючий!» Великий страх обійняв церкву, коли вони досліджували свої серця, дивуючись Богу благоговійного страху і чудес. Не було жодного, кого б не торкнулася ця страшна подія.

Попередній запис

Одностайність і спільна мета

Зішесття Духа Святого,Роберт Ляйнвебер Прочитайте тепер, що сталося незабаром після Ісусового воскресіння: «Коли настав день П’ятдесятниці, ... Читати далі

Наступний запис

Зі страхом проводьте час мандрування вашого

Петро, який ходив з Ісусом і був свідком цього суду, пізніше за натхненням написав це сердечне напучення: «...За прикладом Святого, ... Читати далі