Роберт Ляйнвебер
Прочитайте тепер, що сталося незабаром після Ісусового воскресіння: «Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі. І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них». – Діян. 2:1-3.
Знову-таки, з’явилася Божа слава. Зверніть увагу, що «усі вони були однодушно вкупі». Божественний порядок. Як зробити так, щоб 120 людей були однодушно вкупі? Відповідь проста. Вони усі померли для себе. У них не було власних планів. Єдине, що мало для них значення – це послух Ісусовим словам.
Ми знаємо, що Ісус послужив десяткам тисяч людей за той час, поки був на землі, тобто за три з половиною роки. Безліч людей йшла за Ним. Після розп’яття і воскресіння Ісуса Його бачили більше п’ятиста Його послідовників (див. 1Кор. 15:6). Проте, як ми знаємо, у день П’ятидесятниці в будинку було тільки сто двадцять людей, коли Дух Божий зійшов на них (див. Діян. 1:15).
Цікаво зауважити, що людей ставало менше, а не більше. Де були після розп’яття тисячі людей? Чому Бог з’явився тільки п’ятистам? А де були ці п’ятсот людей у день П’ятидесятниці? Божа слава з’явилася тільки ста двадцяти.
Після Свого воскресіння Ісус велів учням не відлучатися з Єрусалиму, але чекати обіцяного від Отця (див. Діян. 1:4). Я вважаю, що спочатку усі п’ятсот людей чекали обіцяння. Проте час йшов, і людей ставало менше. У нетерпінні деякі могли вирішити: «Ми можемо продовжувати жити своїм життям; Його більше немає». Інші могли піти і поклонятися Богові в синагогах у звичній для себе формі. Треті могли цитувати слова Ісуса: «Ми повинні йти всім світом і проповідувати Євангеліє. Краще нам піти і зайнятися цим!»
Я гадаю, що Господь чекав, поки ті, що залишилися, не приймуть рішення і не скажуть собі: «Будь що буде, але ми звідси не підемо, бо Господь велів чекати». Тільки той, хто був цілком слухняний Господові, був здатен на таке посвячення. Жодна людина, жодна діяльність – ніщо не було так важливе, як послух Його словам. Ці люди з трепетом ставилися до Його Слова (див. Іс. 66:2). Вони боялися Бога!
Люди, які залишилися чекати, уважно слухали, коли Ісус говорив, звертаючись до величезного натовпу: «…І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником. Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити … Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником». – Лк. 14:27-30,33.
Ісус ясно показав нам, що перш, ніж йти за Ним, ми повинні підрахувати ціну цього. Є певна ціна слідування за Ісусом, і Він показав, яка вона. Ціна ця – ніщо інше, як саме наше життя!
«Ви можете заперечити: «Я гадав, що спасіння – це безкоштовний дар, який неможливо заробити». Так, спасіння – це дар, який неможливо ні купити, ні заробити. Проте ми не можемо його утримати, якщо не віддаємо натомість усе своє життя! Навіть дар треба берегти від втрати або крадіжки.
Ісус перестерігає нас: «…Хто витерпить до кінця, той спасенний буде» (Мф. 10:22). Ми отримуємо силу зазнавати труднощі, коли безоплатно віддаємо Господу своє життя.
Істинний вірний, учень Ісусів, цілком покладає своє життя за Господа. Його учні стоять за своє до кінця. Новонавернені і сторонні спостерігачі можуть жадати вигоди і благословень, але їм бракує завзятості, щоб стояти до кінця. З часом вони розсіються. Ісус дав велике доручення; «Йдіть, навчайте всі народи». (Мф. 28:19). Він дав нам доручення робити учнів, а не просто навертати людей у нову віру.
Люди, які залишилися до дня П’ятидесятниці, відклали власні мрії, амбіції, цілі і плани. Це створило атмосферу, в якій вони могли бути вкупі і мати одне серце.
Таку єдність Бог бажає сьогодні бачити серед нас. Окремі лідери і церкви в наших містах рухалися до єдності. Ми збираємося разом і шукаємо єдності. Але ми повинні пам’ятати, що тільки Бог може зробити нас дійсно єдиними. Якщо ми не відкладемо усе інше, врешті-решт те, що ми приховували, спливе. Коли існують приховані мотиви, взаємини з Богом розвиваються на поверхневому рівні. Результат буде неглибоким і не принесе плоду. У нас може бути єдина мета, але позбавлена послуху серцю нашого Господа. Тоді уся наша діяльність буде марною. Бо «коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126:1). Бог продовжує шукати людей, які тремтять перед Його Словом! Це основа істинної єдності.
Явлення слави Господньої
Люди, які перебували разом у день П’ятидесятниці, були дійсно єдині. Вони були одним у меті свого Господа. В їх серцях панував порядок. Підготовче Іоаннове служіння, сполучене з Ісусовим служінням, народило Божий порядок. Божий порядок прийшов у людські серця. Згідно Божої закономірності після приходу Божого порядку з’являється слава Божа. Прочитайте ще раз, що сталося того дня: «І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них». – Діян. 2:2-3.
Певна доля Божої слави з’явилася на цих 120-и чоловіках і жінках. Зверніть увагу, що вогненні язики спочили на кожному з них. Забудьте картинки, які ви бачили в книжках у недільній школі, – маленькі язички полум’я, що пливуть над головами учнів Христових. Кожна присутня там людина була хрещена (чи занурена) у вогонь славної Божої присутності (див. Мф. 3:11).
Це, звичайно, не була неприкрита Божа слава, бо ніхто не може побачити її або витримати зустріч з Божою славою, відкритою в усій її повноті (див. 1Тим. 6:16). Проте це її з’явлення виявилося досить сильним, щоб привернути увагу безлічі посвячених, богобоязливих євреїв, які прийшли в Єрусалим з усіх країн світу (див. Діян. 2:6-7).
У цей момент Петро встав і проповідував їм Євангеліє. Того дня три тисячі людей отримали спасіння і приєдналися до Церкви. Це зібрання не намічалося заздалегідь, про нього ніхто не оголошував. Але от результат: «Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі». – Діян. 2:43.
Бог явив частинку Своєї слави, і люди вже були в трепеті від Його присутності і сили. Він продовжував здійснювати великі справи. Щодня чулися свідоцтва про неймовірні чудеса і зцілення.
Ніхто не заперечував діянь Божої могутньої руки. Чоловіки і жінки натовпами приходили в Боже Царство. Ті, хто раніше вже віддав своє життя Ісусу, оновилися у своєму посвяченні Йому в присутності Його Духа.
Але як ми вже бачили, якщо Бог виявляє Свою славу, а люди знову втрачають страх перед Ним, то на них приходить певне засудження. Насправді, чим більше слава, тим більше і швидше буде суд. У наступному розділі ми уважно розглянемо трагічну подію, що сталася незабаром після одкровення Божої слави.
