Порядок, Слава і Суд. Частина 2

Не маючи поваги, ми не можемо сподіватися на те, що будемо допущені в Його присутність.

«Через цю хмару священики не могли продовжувати свою службу, бо слава Господа заповнила Божий храм». – 2Хр. 5:14 (суч. переклад)

Щойно скинія була споруджена, встановився Божий порядок. І ось, коли усе було на своєму місці: «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію; і не міг Мойсей увійти у скинію зібрання, тому що осіняла її хмара, і слава Господня наповнювала скинію». – Вих. 40:34,35.

Після обговорення того, що таке слава Господня, можна зрозуміти, чому навіть Мойсей, друг Божий, не міг увійти до неї. Скинія була просякнута Господньою славою!

Явлена і перебуваюча в Ізраїлі Божа слава приносила величезні благословення. У Його славі люди знаходили забезпечення, настанову, зцілення і захист. Жоден ворог не міг встояти перед Ізраїлем. Одкровення Божого Слова рясніли в Ізраїлі. Була ще одна перевага в хмарі Божої слави: вона укривало синів Ізраїльських від спеки пустелі вдень, а також давало їм тепло і світло вночі. У них не було браку ні в чому.

Суд

Бог заздалегідь повелів Мойсеєві: «І візьми до себе Аарона, брата твого, і синів його з ним, від середовища синів Ізраїлевих, щоб він був священиком Мені, Аарона і Надава, Авиуда, Єлеазара й Іфамара, синів Ааронових» (Вих. 28:1).

Ці люди були відокремлені і навчені служити Господу і стояти в проломі за народ. Їх обов’язки і вимоги до їх поклоніння Богові були визначені у вигляді дуже конкретних вказівок, отриманих Мойсеєм від Бога. Їх підготовка була частиною Божого порядку. Після того, як ці люди були навчені, вони були освячені. Їх служіння почалося тоді, коли усе вже було на належних місцях.

Уважно прочитайте, що робили двоє цих священиків після того, як слава Господня була явлена в скинії: «Надав і Авиуд, сини Ааронові, узяли кожен свою кадильницю, і поклали в них вогню, і вклали в нього куріння, і принесли перед Господом вогонь чужий, якого Він не велів їм». – Лев. 10:1 (Замість слова «чужий» в англійському перекладі стоїть слово «нечестивий». – Прим. перекладача).

Зверніть увагу, що Надав і Авиуд принесли нечестивий вогонь у Господню присутність. Одне з визначень для слова «нечестивий» свідчить: «Те, що виявляє неповагу або презирство до святинь; нешанобливий».

Це означає ставлення до того, що Бог називає святим або священним, як до простих речей.

Ці двоє людей взяли кадильниці, відокремлені для поклоніння Господу, і наповнили їх вогнем і ладаном на власний розсуд, а не так, як було наказано Богом. Вони безтурботно поводилися з Божими святинями і проявляли неповагу. Вони без поваги увійшли в Господню присутність, вони принесли таку жертву, яку не приймає Бог. Вони ставилися до святинь як до чогось буденного. Дивіться, що сталося в результаті: «І вийшов вогонь від Господа і спалив їх, і померли вони перед лицем Господнім» – Лев. 10:2.

Ці двоє були миттєво засуджені за свою нешанобливість. Вони були відразу ж убиті. Їх нешанобливість мала місце вже після явлення Божої слави. Хоча вони були священиками, вони не були звільнені від обов’язку віддавати Богові честь. Вони згрішили в тому, що наблизилися до святого Бога як до простої людини! Вони занадто звикли до Його присутності! Послухайте тепер слова Мойсеєві, звернені до Аарона відразу після цього смертного суду.

«І сказав Мойсей Аарону: ось про що говорив Господь, коли сказав: у тих, хто наближається до Мене, освячусь і перед усім народом прославлюсь. Аарон мовчав» – Лев. 10:3.

Бог вже ясно дав зрозуміти, що в присутності святого Бога немає місця нешанобливості. Бог зневаженим не буває. Сьогодні нічого не змінилося: Він – той же святий Бог. Не маючи поваги, ми не можемо сподіватися на те, що будемо допущені в Його присутність.

Надав і Авиуд були племінниками Мойсея. Але Мойсей знав, що краще не оспорювати Божого суду, бо він знав, що Бог справедливий. Адже Мойсей навіть велів Аарону і двом його синам, що залишилися, не горювати за померлими, щоб і самим не загинути. Це б ще більше ганьбило Господа, тому тіла Надава і Авиуда були винесені за стан і поховані.

Знову ми бачимо ту ж саму закономірність: Божий порядок, явлення Божої слави і суд за неповагу.

Нове святилище

Майже п’ять століть потому, син царя Давида Соломон почав будівництво храму – обителі Божої присутності. Це був грандіозний захід. Склади будівельних матеріалів, більшість з яких були зібрані ще в період Давидового правління, були величезні.

Перед смертю Давид дав наказ Соломону: «І ось, я за убогости моєї приготував для дому Господнього сто тисяч талантів золота і тисячу тисяч талантів срібла, а міді і залізу немає ваги, тому що їх безліч; і дерева і камені я також заготував, а ти ще додай до цього. У тебе багато робітників і каменотесів, різьбярів і теслярів, і всяких здібних до всякої справи; золоту, сріблу і міді та залізу немає ліку: почни і роби; Господь буде з тобою» – 1Хр. 22:14-16.

Соломон додав ще матеріалів до вже заготовлених і почав будівництво храму в четвертий рік свого правління. Згідно з проектом це мала бути велична, надзвичайно прикрашена споруда. Спеціально для цієї справи було виділено десятки тисяч будівельників, але збір матеріалів і будівельні роботи зайняли цілих сім років. Потім написано: «І закінчилася вся робота, яку виконував Соломон для дому Господнього». – 2Хр. 5:1.

Потім Соломон зібрав увесь Ізраїль в Єрусалимі, де стояв храм. «І принесли священики ковчег завіту Господнього на місце його» (2Хр. 5:7). Усі священики освятилися. У присутності Божій не мало бути жодної неповаги. Вони пам’ятали долю своїх далеких родичів Надава і Авиуда.

Потім одягнені у виссон левити, що були співаками і музикантами, стали зі східної частини жертовника, а з ними було сто двадцять священиків, що сурмлять у труби. І знову особлива турбота, час, приділений підготовці, і величезна кількість справ і приготувань створила Божий порядок. А що прийшло услід за Божим порядком? Давайте прочитаємо про це: «І були, як один, які сурмили і співали, видаючи один голос на хваління і славослів’я Господа; і коли загримів звук труб і кимвалів і музичних інструментів, і хвалили Господа, бо Він благий, бо повік милість Його; тоді дім, дім Господній, наповнила хмара, і не могли священики стояти на служінні через хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий» – 2Хр. 5:13-14.

Коли був досягнутий Божий порядок, прийшла Божа слава. Вона була такою безмежною, що священики не могли служити унаслідок слави Господньої, що наповнила храм.

Суд

Одкровення Божої слави, як ми бачимо, знову змінилося неповагою до Його присутності і Його Слова. Хоча ізраїльтяни знали Божу волю, в їх серцях виросла недбалість до того, що Бог називає священним і святим.

«Та й усі начальники над священиками і над народом багато грішили, наслідуючи всі мерзоти язичників, і осквернили дім Господа, який Він освятив у Єрусалимі. І посилав до них Господь Бог батьків їхніх, посланців Своїх від раннього ранку, бо Він жалів Свій народ і Свою оселю. Але вони знущалися з посланого від Бога і зневажали слова Його, і ганьбили пророків Його, доки не зійшов гнів Господа на народ Його, так що не було йому порятунку». – 2Хр. 36:14-16.

Вони глузували з Божих посланців і нехтували їх попередженнями. Народ сміявся над Його пророками. Сьогодні я бачу той же самий великий брак страху перед Богом.

Нещодавно я служив в одній великій церкві і проповідував суворе послання про послух і панування Ісуса. Дружина одного із співробітників мого служіння вийшла зі своєю маленькою дитиною у фойє, де це служіння транслювалося по внутрішньому кабельному телебаченню. Вона послухала розмову двох жінок з цієї церкви, що обговорювали мою проповідь: «Та що він про себе думає? Вимкніть його!» – з презирством говорили вони. Де ж страх Господній?

Ізраїль і Іуда страждали від постійних судів, бо в них не було страху і поваги до священної Божої присутності і Його Слова. Суд над ними досяг найвищої точки, коли нащадки Авраамові були відведені у вавилонський полон. Прочитаємо, що сказано про це:

«Але вони знущалися з посланого від Бога і зневажали слова Його, і ганьбили пророків Його, доки не зійшов гнів Господа на народ Його, так що не було йому порятунку. І Він навів на них царя Халдейського, – і той умертвив юнаків їхніх мечем у домі святині їх і не пощадив [ні Седекії,] ні юнака, ні дівчини, ні старця, ні сивоволосого: все віддав Бог у руку його. І всі сосуди дому Божого, великі і малі, і скарби дому Господнього, і скарби царя і князів його, усе приніс він у Вавилон. І спалили дім Божий, і зруйнували стіну Єрусалима, і всі палаци його спалили вогнем, і всі коштовності його знищили». 2Хр. 36:16-19

Я хочу, щоб ви поміркували про те, що я збираюся вам сказати. Ви розглянули три місця з Писання – подія в Едемському саду, скинія і храм. У кожному випадку засудження було суворим. Результатом кожного була смерть і руйнування.

Найбільшим витверезним у цих історіях є той факт, що ми говоримо не про тих людей, які ніколи не переживали Божої слави або Його присутності. Ці суди були спрямовані проти тих, хто не лише чув Його Слово, але і ходив у Його присутності і переживав Його славу!

Тепер, коли ми заклали основу зі Старого Завіту, перенесемося в час Нового Завіту. Ми знову відкриємо для себе деякі витверезні істини і отримаємо певні чудові одкровення!

Попередній запис

Порядок, Слава і Суд. Частина 1 (Закінчення)

Слава Господня Передусім, Господня слава – це не хмара. Дехто може поставити питання: «Чому ж тоді хмара згадується щоразу в ... Читати далі

Наступний запис

Нове святилище

Іоанн Хреститель бачить Ісуса здалека, Джеймс Тіссо Ісус ясно показав нам, що перш, ніж йти за ... Читати далі