Слава Господня
Передусім, Господня слава – це не хмара. Дехто може поставити питання: «Чому ж тоді хмара згадується щоразу в Писанні, коли з’являється Божа слава?» Ось чому: Бог приховує Себе в цій хмарі. Він занадто величний, щоб люди могли бачити Його. Якби хмара не приховувала Його обличчя, усе навколо Нього згоріло і негайно померло.
«Мойсей сказав: покажи мені славу Твою. І сказав Господь Мойсею: лиця Мого не можна тобі побачити, тому що людина не може побачити Мене і залишитися в живих» (Вих. 33:18,20).
Смертна плоть не може встояти в присутності Святого Господа в Його Славі. Павло каже: «…блаженний і єдиний сильний Цар царюючих і Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя і живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може. Йому честь і держава вічна! Амінь». (1Тим. 6:15-16).
У Посланні до Євреїв 12:29 сказано, що Бог – вогонь‚ що поїдає. Коли ви думаєте про це, не намагайтеся уявити собі дрова, що горять. Вогонь‚ що поїдає, не зможе уміщатися у вашому каміні. «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви». Вогонь, що горить у вашому каміні, не робить досконалого світла. У ньому є темрява. До нього можна наблизитися, і ви можете на нього дивитися.
Давайте звернемося до сильнішого світла. Уявіть собі промінь лазера. Це світло дуже яскраве, бо спрямоване в одну точку, але це все одно ще не досконале світло. Попри те, що світло лазера сильне і яскраве, у ньому також є темні місця.
Уявіть собі Сонце. Сонце величезне, і до нього неможливо наблизитися, воно яскраве і потужне, але у світлі його вогню також є темні місця.
Павло каже Тимофію, що Божа слава – це неприступне світло, «Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може».
Павло міг вільно говорити про це, оскільки він бачив певну частку цього світла дорогою в Дамаск. От як він каже про нього царю Агриппі: «Серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене» (Діян. 26:13).
Павло сказав, що це світло було яскравіше, ніж полуденне сонце! Приділіть хвилину тому, щоб спробувати подивитися прямо на сонце опівдні. На сонце важко дивитися, якщо воно не закрите хмарами. Бог же у Своїй славі перевершує це сяйво в багато разів.
Павло не бачив Господнє обличчя; він бачив тільки світло, що виходило від Нього, тому йому довелося запитати: «Хто Ти, Господи?» Йому не видно були Його контури або риси Його обличчя, настільки він був засліплений світлом, що виходило від Його слави, яке перевершувало за силою навіть сяйво сонця на Близькому Сході!
Це, напевно, пояснює, чому пророкі Іоїль і Ісая стверджували, що в останні дні, коли слава Господня буде явлена, сонце обернеться в пітьму. «Ось, приходить день Господа лютий, з гнівом і палаючою люттю, щоб зробити землю пустелею і знищити з неї грішників її. Зірки небесні і світила не дають від себе світла; сонце меркне при сході своєму, і місяць не сяє світлом своїм» (Іс. 13:9,10).
Слава Господня буде сильніша за всяке інше світло. «І ввійдуть люди в ущелини скель і у прірви землі від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю» (Іс. 2:19).
Божа слава настільки велика, що коли Він проходив перед синами Ізраїлевими в хмарі на горі Синай, люди в жаху кричали і відверталися. Мойсей так описав це: «Слова ці проголосив Господь до всього зібрання вашого на горі із середовища вогню, хмари і мороку і бурі гучноголосо, і більше не говорив, і написав їх на двох кам’яних скрижалях, і дав їх мені. І коли ви почули голос із середовища мороку, і гора горіла вогнем, то ви підійшли до мене, усі начальники колін ваших і старійшини ваші, і сказали: ось, показав нам Господь, Бог наш, славу Свою і велич Свою, і голос Його ми чули із середовища вогню; сьогодні бачили ми, що Бог говорить з людиною, і вона залишається живою; але тепер для чого нам помирати? бо цей великий вогонь спалить нас; якщо ми ще почуємо глас Господа, Бога нашого, то помремо». (Втор. 5:22-25).
Хоча вони бачили Його за щільною пеленою хмари, навіть вона не змогла приховати сяйва Його слави.
Усе це робить Бога Богом
Тепер давайте задамося питанням: що таке Господня слава? Щоб відповісти, повернемося до прохання Мойсея на Божій горі. Мойсей сказав: «Покажи мені славу Твою» (Вих. 33:18).
Єврейське слово для позначення слави, яке використовував у цьому випадку Мойсей, – це слово КАВОД. У Біблійному словнику Стронга воно пояснюється так: «Вага будь-чого, але тільки в переносному значенні і в хорошому сенсі; ваговитість». У це поняття також входить поняття величі, достатку і честі. Мойсей просив Бога: «Покажися мені в усій Своїй величі». Зверніть увагу на Божу відповідь: «І сказав Господь Мойсею: Я проведу перед тобою всю славу Мою і проголошу ім’я Ієгови перед тобою, і кого помилувати – помилую, кого пожаліти – пожалію». – Вих. 33:19 (В англ. перекладі замість слова «слава» в цьому вірші стоїть слово «великодушність» – Прим. пер.).
Мойсей попросив показати усю славу Божу, а Бог назвав цю «усю Мою великодушність». Єврейське слово, перекладене, як «великодушність» – ТУВБ. Воно означає «благо в широкому значенні цього слова». Іншими словами, поняття «слава» дуже широке.
Потім Бог сказав: «І проголошу ім’я Ієгови перед тобою». Перш ніж земний цар входить у тронний зал, проголошується його ім’я. Потім він велично входить. Велич царя явна, і при дворі ніхто не помилиться, хто цар. Якби цей монарх ходив у своїй країні вулицями міста у звичайному одязі і без свити, повз нього могли б проходити люди, навіть не усвідомлюючи того, хто він. По суті, Бог те ж саме зробив для Мойсея. Він говорить: «І проголошу ім’я Ієгови перед тобою… Я проведу перед тобою всю славу Мою».
Ми бачимо, що Слава Господня – це усе, що робить Бога Богом. Усі Його риси, влада, сила, мудрість – буквально безмірна вага і велич Божа – усе це перебуває в Його славі. Ніщо не приховане і не втаєне!
Його слава явлена в Христі
Сказано, що слава Господня явлена нам в особі Ісуса Христа (2Кор. 4:6). Багато хто стверджує, що бачили у видінні Ісуса і дивилися в Його обличчя. Таке цілком можливо. Павло описував це так: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч» (1Кор. 13:12). Його слава покрита тьмяним склом, бо жодна людина не може поглянути на Його славу, якщо вона абсолютно нічим не покрита, і залишитися в живих.
Хтось може запитати: «Але ж апостоли дивилися в обличчя Ісусові вже після того, як Він воскрес з мертвих!» Це теж правда. Так було тому, що Він не виявляв відкрито Своєї слави. Навіть деякі старозавітні люди бачили Господа, але Він не являвся ним у Своїй славі. Господь з’явився Аврааму біля діброви Мамре (див. Бут. 18:1-2). Ісус Навин поглянув в обличчя Господові перед вторгненням в Єрихон (див. Іс. Нав. 5:13-14). Господь сказав Йому: «Зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, святе» (в. 15).
Подібне траплялося і після воскресіння Господнього. Учні їли з Ісусом рибу на сніданок на Тиверіадському морі (див. Ін. 21:9-10). Двоє учнів йшли з Ісусом по дорозі в Еммаус «…але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його» (Лк. 24:16). Усі ці люди бачили Його обличчя, бо Він не відкривав Своєї слави.
Апостол Іоанн, навпаки, побачив Господа в Дусі, і ця несподівана зустріч зовсім не була схожа на сніданок з Ісусом на березі моря, бо Іоанн побачив Його в Його славі: «Я був у дусі в день воскресний і чув позаду себе голос гучний, ніби трубний… Я обернувся, щоб побачити, чий голос, що говорив зі мною; і, обернувшись, побачив сім золотих світильників і, посеред семи світильників, подібного до Сина Людського, одягненого в довгі ризи і підперезаного попід груди золотим поясом: голова Його і волосся білі, як біла вовна, як сніг; і очі Його, як полум’я вогняне; і ноги Його подібні до бронзи, ніби в печі розжарені, і голос Його, як шум вод великих. Він тримав у правиці Своїй сім зірок, і з уст Його виходив гострий з обох боків меч; і лице Його, як сонце, що сяє в силі своїй. І коли я побачив Його, то впав до ніг Його, як мертвий» (Одкр. 1:10,12-17)
Зверніть увагу на те, що обличчя Його було подібно до сонця, що сяє в силі своїй. Як тоді міг Іоанн бачити Його? А от як: він був у Дусі, так само, як Ісая був у Дусі, коли побачив престол і серафимів навколо того, Хто сидів на престолі (див. Іс. 6:1-4). Мойсей не міг подивитися на Боже обличчя, тому що Мойсей був у своєму матеріальному тілі.
Він утримував Свою славу, щоб випробувати нас
Слава Господня – це усе, що представляє Бога. Вона значно перевершує нашу здатність осягнути і зрозуміти її, бо навіть могутні серафими не переставали говорити «святий, святий, святий…» у трепеті і нескінченному здивуванні.
Четверо тварин перед Його престолом волали: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, Який був, є і гряде» (Одкр. 4:8).
«І коли тварини воздають славу і честь і подяку Тому, Хто сидить на престолі, Хто живе повік віку, тоді двадцять чотири старці падають перед Тим, Хто сидить на престолі, і поклоняються Тому, Хто живе у віки віків, і покладають вінці свої перед престолом, кажучи: достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь і силу: бо Ти створив усе, і все з Твоєї волі існує і створено» (Одкр. 4:9-11).
Він заслуговує більшої слави, ніж будь-яка жива істота може віддати Йому за цілу вічність!
Ми повинні пам’ятати, що служимо Тому, Хто створив всесвіт і землю. Він вічно був і вічно буде! Немає подібного до Нього. За мудрістю Своєю Він навмисно утримує одкровення Своєї слави, щоб побачити, чи будемо ми служити Йому з усією любов’ю і повагою або звернемося до того, що приносить земну славу, але блякне порівняно з Ним.
