Це ще не усе – ви можете втратити своє життя.
Павло каже: «Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає. Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі» (1Кор. 11:30,31). Дитя Боже може втратити своє життя. У Рим. 8:13 Павло говорить, що якщо ви живете за плоттю (тобто християнин), – «бо коли живете за плоттю, то помрете». Дитя Боже може втратити своє життя. Кілька років тому в цьому місті жив один хлопець, його звали Оудем. Я розповідав вам випадок з одним Оудемом, якого застрелили з дробовика, але це не той Оудем. Так от, цей Оудем вважав себе християнином. Але він не жив так, як мав жити християнин. Він не намагався жити так. Він грав у різних гуртах, частенько пропадав у барах і всяке таке. І одного разу на розі Ферфілд Драйв і бульвару Пейс сталася серйозна сутичка, в якій було убито декілька чоловік. Один з них позбувся своєї голови. Я хочу сказати, що його голова, буквальним чином, відлетіла. Його зачепило склом, і його голова відвалилася.
Одного разу в Південній Кароліні я побачив, як таке ж ледь не сталося з одним хлопцем. Я зі своєю сім’єю повертався зі служіння. Тоді Девід був ще хлопченям, йому було вісім або дев’ять років. Присціла тоді також була зі мною, а Піт ще не народився. Ми проїздили повз це місце, і раптом машини зупинилися, почали стикатися одна з одною і крутитися на місці. Один з водіїв висунув голову у вікно – і його голова виявилася затиснута склом, і це скло врізалося йому в горло, і він залишався в такому положенні. Варто було йому ворухнутися, кров починала хльостати на всі боки, так що ніхто і ніщо не могло допомогти йому. Я під’їхав туди, зупинив машину і змусив дітей дивитися на це. Моя дружина ледь не втратила свідомість! Я хотів, щоб мої діти побачили це. Я хотів, щоб вони побачили, що машина – це метал і скло, і що це таїть у собі смерть. Це вбиває. Вбиває.
Отже, повертаюся до того, що я розповідав: його голова покотилася там, на розі Ферфілд Драйв і бульвару Гейс, а цей хлопець, Оудем, бачив усе це. Він обернувся до одного з наших братів, думаю, що це був брат Кліпер або ще хтось, і сказав: «Хіба не дивно? Подивіться, вони просто думали, що їдуть додому, і подивіться. Що з ними сталося». Через чотири роки цей хлопець потонув у затоці Мобайл, так і не доживши навіть до сорока років. Він просто був неслухняним християнином, і Бог вирішив, що він досить пожив і забрав його додому. Бог сказав, «якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1Кор. 3:17). Це гріх до смерті. Павло каже: «Гріх не повинен над вами панувати». Гріх не повинен царювати над вами. Гріх візьме вас у полон. Колись під час Громадянської війни один мешканець півночі кликнув зі свого укриття в кущах свого друга: «У мене тут у кущах є полонений». – «Тягни його сюди». – «Але він не піде». – «Тоді ти сам йди сюди». – «Він не дозволить мені цього зробити».
Не можна говорити, що у вас є полонений, якщо ви не можете змусити його рухатися, і він не дає рухатися і вам. Так і ви гадаєте, що здобули перемогу над гріхом. Ви цим хвалитеся, хоча насправді ви не здобули над ним перемоги. Колись був один хлопець, Ричард Сірінкс. Насправді, я завжди дуже любив його. Він був дещо чудним чоловіком. Але я завжди любив його: він був оригінал. Він був вуличним проповідником, десь на північ звідси. Просто вуличним проповідником. У нього був характер і сильні нерви. Зазвичай він проповідував у діловій частині міста, позаду свого пікапа, і іноді навколо нього збирався цілий натовп. А одного разу група хіпі вирішила вижити нас звідти; вони узяли гітари і почали там співати і танцювати. Міська влада прислала пожежні машини, щоб розсіювати натовп, якщо ситуація вийде з-під контролю. Коли це усе почалося, це було одне з найзабавніших видовищ, які ви колись бачили.
Щойно усі ці патлаті збоченці, гомосексуалісти і наркомани зібралися зі свого боку вулиці, ми відразу помітили цілий натовп чоловіків (яких ми спочатку не помітили), що рухався до нашої сторони вулиці. Це круті хлопці-мешканці півдня в сталевих шоломах і формених черевиках. Готуйся, народе, зачиняйте двері! Знаєте, що зробив Ричард? Він пішов туди і пройшов прямо через натовп хіпі. Прямо повз них. Впритул через їх натовп, сам, наспівуючи цю дитячу пісеньку: «Ісус любить мене, я це знаю, бо Біблія каже так». Я сказав собі: «Цей хлопець колись зробить щось для Бога». Але він не зробив. Він почав наслідувати веління плоті і почав втрачати здоровий глузд. Я намагався говорити з ним і вкласти в його голову хоч крупинку розуму. Того розуму, якого йому бракувало.
Одного разу увечері я узяв його із собою на риболовлю до моста. Я уявив, що цьому чоловікові потрібно побувати на природі, посидіти при світлі місяця і зірок і хоч трохи повернутися до дійсності: аж надто багато в ньому було чогось звинуваченого. Я розумію цю проблему. Я покликав його, ми сіли під тим містком, при світлі місяця, і я сказав йому: «Прекрасна ніч, правда, Сірінксе?» – «Я не розумію». – «Що?» – «Цієї маленької розмови». – «Якої?» – «Прекрасна ніч». Я сказав: «Так, поглянь – це прекрасна ніч! Чоловіче, бачиш, як відбивається цей місяць у воді? Прекрасно!». Тоді він сказав: «Ну, це не має жодного значення». Я сказав: «Це зупинить тебе у твоїх дурницях». Ви знаєте, що він сказав мені? Він сказав, що починає бачити в грецькому алфавіті символи сексу. Він вивчав грецьку, і в грецькому алфавіті бачив те, що асоціювалося в нього з сексом. Приятелю, якщо ти можеш знайти символи сексу в грецькій граматиці, то у вас проблеми, і причому чималі.
Але цей чолов’яга продовжував гнути свою лінію і дурнішав на очах; дуже скоро він кинув школу, поїхав на північ, відшукав собі роботу маляра-підрядника. А одного разу він стояв на великих алюмінієвих сходах, фарбував дах однієї церкви, – і отримав удар струмом у 220 вольт. Ці двісті двадцять просто підсмажили його до вуглинок, і на цьому закінчилося його життя. Йому тоді не було і тридцяти. Ви можете втратити життя. Але це ще не усе.
