Минуло ще декілька тижнів, і я знову побачив його. У моєму серці продовжувало залишатися неприємне відчуття. Я як і раніше боровся проти спонукання бути критичним.
– Тобі варто піти до нього, Джоне, – казала мені моя дружина.
– Ні, нема чого, – завіряв я її. – Я і так вже зцілений.
Але я відчував, що Святий Дух не підтверджував мої слова. Тому я запитав Господа, чи треба мені йти до нього. Він відповів: «Так».
Я домовився про зустріч з тим чоловіком і приніс йому подарунок. Я гамував себе, зізнався у своєму неправильному ставленні до нього і вибачився в нього. Ми примирилися, прощення і зцілення увійшли до мого серця. Я вийшов з його офісу зцілений і укріплений. Мені не треба було більше боротися з болем і мені не хотілося більше його критикувати. З того часу наші стосунки стали міцними, і між нами більше не виникало проблем. До речі, зараз ми часто підтримуємо один одного.
«Коли я уперше зустрів цього чоловіка, – розповідав я Лізі, – він у моїх очах не робив нічого неправильного. Я не бачив у ньому жодних недоліків. Я любив його, бо вважав його досконалим. Але коли я був ним зранений, мені стало важко любити його. Для цього знадобилася уся віра, яка в мене була. Тепер, пройшовши через цей процес відновлення і зцілення, я люблю його так само сильно, як і тоді, коли уперше зустрів, попри всі його недоліки. Це зріла любов».
«Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» – (1Пет. 4:8).
Легко любити тих людей, які не роблять вам нічого поганого. Це любов медового місяця. Але зовсім інша справа любити людину, коли стають видимими її недоліки і помилки, особливо, якщо ми самі стали жертвою цих недоліків. Любов Божа удосконалювала мене, зміцнювала моє серце.
З того часу я не раз стикався з подібними випадками, але мені нічого не вартувало прощати людей і залишатися вільним від образ. І ось чому: моє серце було натреноване не ображатися і залишатися вільним від всяких образ.
Декілька місяців минуло з моменту, коли Бог промовив до мене вдома, до часу, коли я вийшов з офісу того чоловіка зціленим. Це був тренувальний підготовчий процес, під час якого моє серце вправлялося і зміцнювалося, хоча іноді мені і здавалося, що в мене нічого не виходить. Зізнатися, я навіть гадав, чи не став я ще гірше, ніж був. Але я перебував на вірному шляху, що веде до відновлення. Дух Господній вів мене таким кроком, яким я міг йти. Це було частиною процесу мого вдосконалення. Я ні на що б не проміняв це переживання, і я вдячний за той плід, який воно принесло в моє життя.
Досягнення зрілості через труднощі
Ми духовно зростаємо саме в скрутні, а не легкі часи. У своїй подорожі з Господом ми завжди стикатимемося з труднощами. Ми не можемо уникнути їх, бо вони входять у процес нашого вдосконалення в Богу. Якщо ви вирішите уникати їх, це серйозно перешкодить вашому зростанню.
Перемагаючи різні перешкоди, ви станете сильнішими і жалісливішими. Ви ще більше закохуватиметеся в Ісуса. Якщо ви вийшли з труднощів, але не відчуваєте збільшення любові до Ісуса, ви, ймовірно, не відновилися і не зцілилися від образи. Зцілення – це ваш вибір. Деякі люди, отримавши рани, так ніколи і не зціляються. Як би жорстоко це не звучало: але це їх особистий вибір.
Ісус навчився послуху через перенесені Ним страждання. Петро навчився послуху через перенесені ним страждання. Павло навчився послуху через перенесені ним страждання. А ви? Чи навчилися ви цьому? Або ж ви груба, жорстокосерда, черства, наповнена гіркотою, непрощенням і образою людина? Якщо це про вас, тоді ви не навчилися послуху.
Так, є деякі образи, які не підуть так швидко як «з гусака вода». Вам доведеться попрацювати над ними, напружитися, щоб звільнитися від них. Але в цьому процесі ви зростатимете і ставатимете духовно зрілими.
Духовна зрілість не дістається легко, інакше усі люди мали б її. Небагато досягають такого рівня життя через опір, з яким вони зустрічаються. Опір же існує, бо спосіб життя нашого суспільства не благочестивий, а егоїстичний. Світом править «князь піднебесний» (Еф. 2:2). У результаті цього, для входження в досконалість Христову доведеться перенести труднощі, що приходять через протистояння потоку егоїзму.
Павло знову побував у трьох містах, де він насадив церкви. Його метою було утвердити учнівські душі. Проте цікаво подивитися на те, як саме він це робив. Він підбадьорював їх: «благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діяння 14:21-22).
Він не обіцяв їм легкого життя. Він не обіцяв їм досягнення успіху і успіх згідно зі світськими стандартами. Він показав їм, якщо вони збираються з радістю пройти увесь призначений для них шлях, то доведеться зустрітися з великим опором, який Павло назвав «багатьма скорботами».
Якщо ви пливете звичайним човном річкою проти течії, то для того, щоб просуватися вперед, вам необхідно постійно гребти веслами. Якщо ви припините гребти і розслабитеся, ви в кінцевому підсумку, пливтимете за течією. Так само і ми, прийнявши рішення слідувати Божим шляхом, зіткнемося з багатьма скорботами. Усі ці випробування виявлять вашу відповідь на головне питання. Чи будете ви шукати свого, як це робить весь світ, або ж житимете самовідданим життям? Пам’ятайте, якщо ми втрачаємо наше життя заради Ісуса, ми знайдемо Його життя. Навчіться сконцентровувати свій погляд на кінцевому результаті, а не на боротьбі.
Петро добре це виразив: «Улюблені! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої, оскільки ви берете участь у стражданнях Христових, радійте, щоб і в з’явлення слави Його ви зраділи і звеселились» – (1Пет. 4:12-13). Зверніть увагу, що він зіставляє міру страждання з мірою радості. Як можна досягти цієї радості? Коли слава Христова відкриється, ви будете прославлені разом з Ним. Це станеться в тій мірі, в який Ісусів характер відобразиться у вас. Отже не дивіться на образу. Дивіться на прийдешню славу. Алілуя!
