Людина, яка не бажає прощати, забула, який величезний борг простив їй Бог.
«Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших» – Мк. 11:24-26.
У цій частині книги я хочу звернути вашу увагу на наслідки непрощення, а також на шлях звільнення від нього.
Ісус завжди мав на увазі те, що говорив: «А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших». Ми виховані в такій культурі, де кажуть одне, а роблять інше. Внаслідок цього люди не ставляться серйозно до слів один одного.
Це починається з дитинства. Батьки кажуть дитині: «Якщо ти ще раз це зробиш, будеш покараний». Але дитина не лише робить це знову, а ще і кілька разів повторює. І після кожного вчинку чує те ж саме попередження від батьків. Зазвичай, за цим жодне виправне покарання не йде. Якщо ж і слідує, то воно легше, ніж обіцялося, або ж суворіше, тому що батьки роздратовані.
Обидві реакції батьків свідчать дитині наступне: ми не маємо на увазі те, що говоримо, або ж: те, що ми говоримо, – неправда. Дитина вчиться думати, що не усе, що вимовляється людьми, які при владі, є правдою. Тому вона заплутується і гадає, чи варто взагалі їй ставитися серйозно до влади. Таке ж ставлення проектується і на інші сфери її життя. Дитина починає дивитися на своїх учителів, друзів, керівників так само. До часу її дорослішання таке ставлення стає нормою. Її розмови тепер складаються з обіцянок і тверджень, того що вона зовсім не має на увазі.
Дозвольте мені запропонувати вам приклад типової розмови. Джім зустрічає свого знайомого Тома, з яким не спілкувався певний час. Джім поспішає, і тому думає: «О, здається це Том. Треба ж, адже в мене зовсім немає часу для розмови».
Обидва дивляться один на одного. Джім починає: «Слава Господу, брате. Я радий тебе бачити». Вони трохи говорять. Джім поспішає і закінчує розмову словами; «Нам треба якось з тобою зустрітися: посидіти разом, пообідати».
По-перше, Джім поспішав і не був радий зустрічі з Томом. По-друге, він не думав тоді про Господа, проте вітав Тома словами «Слава Господу». По-третє, у нього не було жодних намірів зустрічатися з Томом для спільного обіду. Він зовсім не збирався виконувати свою пропозицію. Він сказав це тільки для того, щоб скоріше з ним розпрощатися, заспокоївши свою совість належним чином. Отже Джім насправді не мав на увазі нічого з того, що він сказав у розмові. Але ситуації, подібні до цієї, трапляються в реальному житті щодня. Сьогодні люди не мають на увазі і чверті того, що вони кажуть. У такому випадку, чи є щось дивне в тому, що нам дуже важко сьогодні розібратися, коли можна покластися на чиєсь слово, а коли ні?
Але коли щось говорить Ісус, Він хоче, щоб ми ставилися до Його слів з усією серйозністю. Ми не повинні дивитися на Його слова так, як ми дивимося на слова людей. Коли Ісус говорить про щось, Він відповідає за Свої слова. Він вірний, навіть коли ми невірні. Він живе на такому рівні істини, правдивості і чесності, який перевершує культуру нашого суспільства. Коли Ісус сказав: «Коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших», – він мав на увазі саме це.
Якщо зробити ще один крок, то ми побачимо, що Він повторює це в Євангелії не один, а багато разів. Ісус ставив наголос на важливості цих попереджень. Давайте подивимося на деякі з них. «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» – (Мф. 6:14,15).
- І знову: «Прощайте, то й вас прощатимуть» – (Лк. 6:37).
- Також у молитві «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» – (Мф. 6:12).
Цікаво, скільки християн хотіли б, щоб Бог простив їх так само, як і вони простили своїх кривдників? Проте саме так вони і прощають. Через те, що непрощення настільки сильно лютує в наших церквах, ми не хочемо ставитися до цих слів Ісуса серйозно. Але як би сильно непрощення не було поширене серед нас, істина незмінна. Те, як ми прощаємо, відпускаємо і відновлюємо в наших серцях інших людей, відіб’ється на тому, як ми самі будемо прощені.
Я чув незвичайне свідоцтво про одного служителя на Філіппінах. Мої друзі, що знали його раніше, показали мені статтю, в якій описувалися його переживання.
Цей чоловік опирався Божому покликанню впродовж декількох років через те, що його бізнес процвітав. Він заробляв дуже багато грошей. Але, зрештою, його непослух наздогнав його, і він потрапив у лікарню з хворобою серця.
Він помер на операційному столі і виявив себе що перебуває за райськими воротами. Поряд стояв Ісус і говорив про його непослух. Той чоловік благав Господа, обіцяючи у випадку продовження його життя, служити Ісусу. Господь погодився.
Перш ніж повернути його назад у тіло, Господь показав йому видіння пекла. Він побачив, як у пекельному полум’ї горіла мати його дружини.
Він був сильно здивований. Вона вимовляла «молитву грішника», сповідувала те, що є християнкою, і відвідувала церкву. «Чому вона в пеклі?» – запитав він Господа.
Господь сказав йому, що вона відмовилася простити одного свого родича, і тому не може бути прощена сама.
