Страсна п’ятниця. Про що варто говорити в цей день? – Ясна річ, що про хресну смерть Спасителя. Так і зробимо, але для початку поділимося не вельми приємними новинами із сучасності: Українки, які виїхали за кордон, розлучаються з чоловіками: запитали в адвокатки, що відбувається
Понад 8 млн. українців через війну зараз знаходяться за межами України. Переважно це жінки з дітьми. І деякі з них вже почали подавати на розлучення з чоловіками, які залишились вдома. Фокус спитав в адвокатки та партнерки юридичної компанії Arzinger Наталії Горбаль про причини такої тенденції.
Ви помічаєте зі своєї практики, що жінки, які виїхали за кордон, стали частіше розлучатись з чоловіками, які залишились в Україні?
Дійсно, загалом відсоток таких розлучень зростає майже з кожним тижнем. Я якраз була у відрядженні в Німеччині, і до мене миттєво звернулась жінка з таким запитом. До того ж вона ладна була проїхати 80 км. зі свого міста, щоб проконсультуватись щодо цього питання. Її чоловік залишився в Харкові, а вона з дітьми виїхала за кордон і тепер хоче розлучитись.
Не можна казати, що такі розлучення відбуваються саме через війну, це буде некоректно. Кожен такий кейс – це окрема історія, завжди є якісь особисті причини. От якщо говорити саме про цю жінку з Німеччини, то в них із чоловіком проблеми в шлюбі почались ще роки за три до повномасштабного вторгнення, але вони не наважувались визнати це. Війна стала каталізатором, що запустив певні процеси. Коли жінка опинилась за кордоном, то вирішила, що в неї починається нове життя і є необхідність закрити всі старі питання, щоб залишити минуле в минулому.
Є ще й інша категорія жінок. В їхньому шлюбі в Україні наче все було добре, але коли вони виїхали за кордон, то побачили інше життя. Вони зрозуміли, що не залежать від чоловіка, що можуть брати відповідальність за себе і за дітей, можуть на “відмінно” впоратись з будь-якими викликами. У них з’явилось зовсім інше бачення свого життя за межами України.
… Хочу зазначити: за кордоном у тих жінок, які виїхали, не таке солодке життя, як може здатись, вони вирішують купу проблем, і може насправді в них і немає особливо часу на саморефлексію, але вони почали ставити собі ці питання щодо шлюбу, і цей процес вже не зупинити.
Втім, ініціаторами розлучень, звісно, стають не тільки жінки, але й чоловіки, які залишились в Україні… (Повний текст статті можна передивитись за посиланням).
Ця новина ілюструє з ще одного ракурсу трагедію, ба більше, катастрофу, що спіткала наше суспільство в лютому 2022-го. Втім, проблема масових розлучень стояла перед українським суспільством і раніше, але нині вона вийшла на новий рівень, просто активна фаза бойових дій не дає суспільству побачити її в повній мірі.
А куди на це дивилась і дивиться Церква, адже не секрет, що саме Церква є основним охоронцем сімейних цінностей? І що, врешті-решт, робить із цим сам Господь? Не тільки в питанні «пандемії» розлучень, але і загалом війни? – Певно, багатьом вірним доводилося стикатися з подібними питаннями: як з боку вірних, так і з боку власних сумнівів. Що можна сказати з цього приводу?
Розпочнімо з першого запитання, з Церкви. Звинувачувати Церкву в тому, що вона не може нічого зробити з масовими розлученнями, це та саме, що звинувачувати лікарів у смерті людини, яка замість того, щоб звернутися до них за медичною допомогою, вважала за краще займатися самолікуванням. Хто винен у смерті цієї людини? – Цілком логічна відповідь: сама людина. Та сама картина спостерігається стосовно розлучень: як Церква може допомогти людям у плані збереження сім’ї, якщо вони не звертаються до неї за допомогою? А ніяк.
Стосовно ж «бездіяльності» Бога: «Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух» (Ін. 19:28-30). Господь наш Ісус Христос виконав покладену на Нього місію: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін.3:16,17). І питання спасіння стосується не тільки загробного життя, але й життя нинішнього, зокрема питання збереження сім’ї. І тут ми знову повертаємося до попередньої аналогії: як Бог, шануючи волю людини, може їй допомогти, якщо вона не бажає мати стосунків з Ним?
«Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15), навіть ціною Власного життя.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Божа «бездіяльність»
