Ісус став спокусою для жителів Свого міста
Ісус прийшов у місто, де Він виріс, щоб служити там. Але не зміг принести їм свободу і зцілення, яке Він приносив іншим. Подивіться, що вони сказали: «Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все? І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм» – (Мф. 13:55-57).
Почуйте, як говорять жителі Назарету: «За кого Він себе видає, що учить нас з владою? Ми знаємо, хто Він. Він тут виріс. Ми Його старійшини. Він лише син теслі. У Нього немає навіть офіційної освіти».
І знову Ісус не пішов на компроміс з істиною заради того, щоб не дати їм спокуситися. Жителі Назарету настільки розсердилися на Нього, що намагалися убити Його, зіштовхнувши із скелі (Лк. 4:28-30). Навіть коли Його життя було в небезпеці, Він продовжував казати істину. Як ми потребуємо таких людей!
Ісус став спокусою для членів Своєї власної сім’ї
Навіть члени Ісусової сім’ї спокушалися про Нього. Їм не сподобався той тиск, який вони відчували через Його справу. Їм було важко повірити в Нього. Давайте подивимося на це: «І, почувши, ті, хто був у Нього, (чи «сім’я», дивіться Біблію NІV) пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі (в англійській Біблії: «Поза своїм розумом»)… Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя» (Мк. 3:21,31-35).
Його сім’я вважала, що Він позбувся розуму. Зверніть увагу, Писання каже, що сім’я Ісуса пішла за Ним, щоб «взяти Його». Марко говорить про те, хто з ближніх Ісуса був там – Його мати і брати, які пізніше знайшли Його, коли Він проповідував в одному будинку. Навіть у Євангелії від Іоанна сказано: «Бо і брати Його не вірували в Нього» (Ін. 7:5).
Багато хто не замислюється, що Ісус був відкинутий Своїми ближніми. Але Він не шукав тільки прийняття домашніх. Він не дозволив Себе контролювати. Його бажанням було виконати Божий план незалежно від того, схвалювали Його рідні чи ні.
Я бачив багатьох людей, особливо подружні пари, які відмовилися йти за Ісусом через страх образити своє подружжя або членів сім’ї. У результаті цього вони ставали відступниками або не могли повністю виконати своє покликання.
Коли я народився згори, усі члени моєї сім’ї були римо-католиками, і вони не розділяли мого захвату. Особливо моя мати була сильно роздратована моїм рішенням піти з тієї церкви, в якій вона мене виховувала. Поза сумнівом, є католики, що люблять Бога, але я знав, що Бог кличе мене вийти звідти.
Другий удар обрушився на мене, коли я оголосив у сім’ї про рішення стати служителем. Я щойно отримав в Університеті свій диплом механіка-інженера, і мої батьки покладали на мене великі надії. Я ж знав, що хоче від мене Господь, і знав, що це образить моїх ближніх. Роками я відчував незручності. Було багато нерозуміння. Але я вирішив: як би не гнівалися на мене мої рідні, я все одно йтиму за Ісусом.
На початку я намагався атакувати їх Євангелієм. Я говорив їм, що вони не врятуються тим, що відвідують месу. Будучи немудрим, доводив їх до крайнощів. Потім Бог став учити мене жити християнським життям перед ними, щоб вони побачили мої добрі справи. Я як і раніше не йшов на компроміс заради догоджання сім’ї.
Сьогодні мої батьки підтримують мене, і мій дідусь, який більше за всіх мені опирався, був врятований у віці вісімдесяти дев’яти років, за два роки до своєї смерті.
Мати і брати Ісуса гадали, що Він втратив здоровий глузд. Але завдяки Його послуху Небесному Отцю, вони усі в результаті врятувалися, і в день П’ятидесятниці перебували у світлиці разом з апостолами. Яків, брат Ісуса по матері, став провідним апостолом церкви в Єрусалимі.
Якщо заради догоджання членам нашої сім’ї, ми підемо на компроміс з тим, що нам каже Бог, ми позбудемося свіжого єлею у своєму житті і перешкодимо нашим близьким звільнитися і врятуватися.
Ісус спокусив Своїх учнів
Раніше ми детально обговорювали думки ображених Ісусом учнів. Давайте знову повторимо це, але подивимося на них Ісусовими очима.
«Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати? Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас? … Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили» (Ін. 6:60-61,66). Обстановка була підвішеною. Релігійні лідери замишляли як убити Ісуса. Його місто відкинуло Його. Його власна сім’я вважала, що Він з’їхав з глузду. На додаток до усього цього багато хто з Його учнів пішов від Нього скривдженим. Але Ісус все одно не йшов на компроміс. Він сказав тим, хто залишився, що і вони можуть йти, якщо хочуть.
Єдине, що було важливим для Ісуса, це виконання Отчого плану. Якби того дня Він залишився один, то навіть це не змінило б Його серце. Він твердо вирішив слухатися Свого Отця. Ісус образив деяких зі Своїх найближчих друзів: «Був один недужий – Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи. Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм. Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає» – (Ін. 11:1-3).
Ісус любив Марфу, Марію і Лазаря. Вони були близькі Йому. Він не раз проводив з ними час. Зверніть увагу на те, як Ісус відреагував, коли Йому сказали, що Лазар хворий: «Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився» – (Ін. 11:6).
Ісус знав, що Лазарева хвороба приведе до смерті. Але Він залишався там, де був, ще два дні. Коли ж Він, нарешті, прибув у Вифанію, Лазар був вже мертвий.
І Марфа, і Марія сказали Йому: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ін. 11:21,32). Іншими словами: «Чому Ти не прийшов негайно, після того, як Тебе покликали? Ти зміг би врятувати його!»
Швидше за все, обидві сестри були дещо скривджені на Нього. Вони сповістили про хворобу брата через посланця, але Ісус затримався ще на два дні. Ісус не відреагував так, як вони на це чекали. Він вчинив інакше. Він не кинув усе, щоб йти туди; замість цього довірився водійству Святого Духа. І це було кращим варіантом для кожного. Проте в той момент усе виглядало так, як ніби Ісусу було байдуже, і Його це зовсім не хвилює.
Так часто служителі перебувають під контролем своїх підопічних. Вони гадають, що повинні робити усе, про що їх просять люди.
Один з членів церковної ради церкви, яка позбулася свого пастора, сказав мені; «Ми хочемо такого пастора, який задовольнятиме наші потреби, який просто зможе приходити до мене о восьмій ранку на каву».
Я подумав: «Таким чином вам вдасться знайти товариську людину, яку ви зможете контролювати, але не того, хто керований Духом Святим». Пізніше я дізнався, що ця церква за наступні півтора роки змінила чотирьох пасторів.
Коли я був молодіжним пастором вже шість місяців, до мене підійшов один хлопчина. «Будеш моїм другом? – запитав він. Наш останній молодіжний пастор був моїм другом».
Мій попередник був дуже товариським і доброзичливим з молоддю. Вони захоплювалися всілякими рухливими іграми і заняттями. Я зрозумів, про що він просив. У принципі це було те саме, що хотів від свого пастора член церковної ради.
Я процитував йому з Мф. 10:41, де Ісус каже: «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника».
– У тебе багато товаришів чи не так? – запитав я.
– Так, – відповів він.
– Але в тебе тільки один молодіжний пастор, чи не так?
– Так.
– Яку нагороду ти хочеш, молодіжного пастора або товариша? Бо від того, як ти приймаєш мене, залежатиме, що ти отримаєш від Бога.
Він зрозумів, що я мав на увазі: «Я хочу нагороду молодіжного пастора».
Багато християнських служителів бояться обдурити очікування своїх підопічних, ранити їх почуття і втратити їх підтримку. Вони уловлені в пастку страху, що образять інших. Ними управляють люди, а не Бог. У результаті цього в їх церквах або громадах здійснюється дуже мало того, що має реальну вічну цінність.
