Ісус не йшов на компроміс з істиною заради того, щоб люди не спокушалися.
«Ось Я кладу в Сионі камінь наріжний, обраний, дорогоцінний; і віруючий у Нього не осоромиться”. Отже, Він для вас, віруючих, коштовність, а для невіруючих камінь, який відкинули будівничі, але який став наріжним каменем, каменем спотикання і каменем спокуси, об який вони спотикаються, не підкоряючись слову, на що вони й призначені були» – 1Пет. 2:6-8 (узгоджене з англійським текстом).
Сьогодні значення слово «вірити» втратило свою силу. Для більшості людей воно означає лише просте визнання певного факту. Для багатьох слово «вірити» не має нічого спільного із послухом. Але в Писанні слово «вірний» є протилежністю слова «непослух». «Він для вас, віруючих, коштовність, а для невіруючих камінь».
Писання учить: «…щоб усякий, хто вірує в Нього (Ісуса Христа), не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Через наше ставлення до слова «вірити» багато хто вважає, що усе, що від них потрібно, це вірити, що Ісус існував і помер на Голгофі, і тоді вони перебувають у правильному положенні перед Богом. Але якби це було єдиною вимогою, то біси також перебували б у правильному положенні перед Богом. Писання говорить: «Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять» (Як. 2:19). Але для бісів немає спасіння.
Слово «вірити» (чи вірувати) має в Писанні глибше значення, ніж просте визнання існування чогось або розумова згода з якимсь фактом. Дотримуючись контексту попереднього вірша, можна сказати, що основним елементом вірування є послух. Ми можемо прочитати по-іншому: «Отже, Він для вас, слухняних, коштовність; а для неслухняних (чи непокірних) – камінь, який відкинули будівничі, але який став наріжним каменем, каменем спотикання».
Не важко бути слухняним, коли ви знаєте характер і любов того, кому ви покірні. Любов є основою наших взаємин з Христом – не любов до принципів або вчень, але любов до Самого Ісуса Христа. Якщо ця любов не утверджена в нас, ми будемо схильні до спокус, образ і спотикань.
Ізраїльтяни, яких Бог призвав бути будівничими, відкинули Божий наріжний камінь – Ісуса. Вони любили свої вчення Старого Завіту, були задоволені своїми тлумаченнями Закону, бо ними можна було оперувати задля власної вигоди і використовувати їх для контролю над іншими людьми. Але Ісус кинув виклик легалізму, за який вони так міцно трималися. Він казав їм: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39).
У них не вміщувалася ідея, що від початку Бог бажав мати синів і дочок, з якими Він міг би мати близькі взаємини. Вони ж хотіли володарювати і управляти. В їхніх очах закон став вищий за взаємини з Богом. Вони відкинули те, що було дароване Богом. Їм швидше хотілося заробити це. Тому дар Божий, Ісус Христос, їх надія життя і спасіння став для них «каменем спотикання і каменем спокуси».
Симеон пророкував, коли узяв на руки немовля Ісуса в храмі: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі» (Лк. 2:34). Зверніть увагу, «на падіння» і «на піднесення». Той, Який прийшов, щоб принести мир на землю, приніс, зрештою, меч розподілу тим, для кого Він був посланий (Мф. 10:34) і життя тим, які були жертвами будівничих (служителів того часу).
Ісус і спокуси
У Недільній школі Ісуса часто малюють як пастуха, що несе втрачену овечку на Своїх плечах назад в отару. Чи, можливо, Його показують, коли Він обіймає маленьких дітей: Він покладає Свої руки на них, щоб благословити, і при цьому посміхається і каже: «Я люблю тебе». Усе це правильно, але це не повний Його портрет.
Той же самий Ісус звинувачував фарисеїв в їх самоправедності: «Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського?» (Мф. 23:33). Він перевертав столи міняльників грошей у ХРАМІ і виганяв їх (Ін. 2:13-22). Він сказав людині, яка хотіла піти поховати свого батька перш, ніж йти за Ним: «Залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже» (Лк. 9:59-60). І це ще не все.
Уважний розгляд Ісусового служіння відкриває нам Людину, яка багатьох образила і спокусила під час Свого служіння. Давайте розглянемо декілька прикладів.
Ісус спокусив фарисеїв
У багатьох ситуаціях Ісус йшов на конфронтацію з релігійними лідерами, стаючи для них спокусою. Через те, що вони спокусилися і образилися на Нього, вони в ненависті послали Його на хрест.
Але Ісус люблячи їх, казав їм правду: «Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи: наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене» (Мф. 15:7-9). Це твердження Ісуса образило їх. Вони спокусилися.
Зверніть увагу, що сказали Його учні відразу ж після цього: «Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?» – (Мф. 15:12).
Дослідіть Його відповідь: «Усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться. Облиште їх: вони – сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму» – (Мф. 15:13-14).
Ісус показав, що спокуси очищають Боже Царство від тих, хто не по-справжньому насаджений Його Отцем. Деякі люди можуть приєднатися до церкви або до служінь, не будучи при цьому посланими Богом або будучи не від Бога. Образа (спокуса), що виникає у відповідь на істину, відкриває їх справжні мотиви, і вони йдуть.
При відвідуванні церков я бачив багато разів, як пастори засмучувалися через людей, що пішли або з церковного штату, або із самої общини. Люди, що в більшості випадків пішли, були засмучені тим, що проповідувалася істина, яка викривала їх спосіб життя. Після цього вони починали критикувати кожну сферу служіння в церкві і йшли з неї.
Якщо пастори прагнутимуть щоб то не було утримувати усіх, хто проходить через їх двері, зрештою, їм доведеться піти на компроміс з істиною. Якщо ви проповідуєте істину, ви обов’язково спокушатимете і кривдитимете деяких людей, і вони підуть. Не засмучуйтеся через них, але краще продовжуйте живити і виховувати тих, кого Бог вам послав.
Деякі лідери уникають конфронтації через страх втратити людей. Особливо пастори бояться цього через те, що ті люди, яких необхідно викривати, жертвують великі суми грошей або є впливовими особами в церкві і в суспільстві. Інші бояться якось зачепити почуття тих, хто пробув з ними тривалий час. У результаті цього пастори втрачають дану їм Богом владу захищати і живити овець, довірених їм.
Коли я уперше став пастором, одна мудра людина попередила мене: «Твердо перебувай у своїй владі, інакше хтось інший забере її і споживе проти тебе».
Самуїл був чоловіком Божим, що не йшов на компроміс з істиною не перед ким, включаючи царя. Коли Саул не послухався Бога, Господь сказав Самуїлу викрити його. Так він і зробив. На жаль, Саул не відреагував на слово Господнє істинним покаянням. Він був більш заклопотаний тим, як він виглядав в очах інших людей. Коли Самуїл йшов від нього, Саул схопився за його одяг і відірвав від нього край. Самуїл уразив його наступними словами: «Нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе» (1Царств 15:28).
Не цього бажав Самуїл для Саула. Він засмутився через нього. Самуїл помазав Саула в царя, здійснив його коронацію і учив його управляти. Він був особистим другом Саула. Але, послухайте, як Бог відреагував на сум Самуїла через Саула: «Доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе …» – (1Царств 16:1).
Бог сказав Самуїлу продовжувати рухатися у свіжому єлеї помазання, йому необхідно було усвідомити, що Божа любов і Божий суд є бездоганними і досконалими. Якби Самуїл повернувся до Саула в той час, коли Бог вже відкинув його, у нього не було б свіжого єлею. Якби він продовжував засмучуватися і плакати, він не міг би рухатися далі.
Пастори, які засмучуються і плачуть через людей, які покинули церкву, відмовляються викривати і протистояти їм через те, що вони їх друзі, врешті-решт виявляться з висохлим єлеєм помазання. Деякі християнські служіння помирають, а інші лише прикидаються живими. Навіть не усвідомлюючи, вони віддали перевагу своїм взаєминам з людьми – взаєминам з Богом.
Біблія не свідчить про те, що Ісус якось реагував на тих, хто залишив Його. Його серце прагнуло лише виконати волю Отчу. Роблячи це, Він приніс користь найбільшій кількості людей.
Я ніколи не забуду, як одного разу проповідував в одній сповненій Духом Святим церкві. Їй було близько року. У першу неділю я просто проповідував на тему покаяння і повернення до свого першого кохання. Я відчував спротив, але знав, що саме це я мав тоді проповідувати.
Після служіння пастор сказав: «Бог показав мені сьогодні вранці те, що ви проповідували, але я не думав, що мої люди будуть готові почути це».
Моя дружина відчула, що Дух Святий спонукав її поставити пасторові питання: «А хто є пастором цієї церкви, ви або Ісус?»
Той пастор, почувши це, опустив свою голову. «Саме це Господь сказав мені десь місяць тому. Він сказав мені, що Сам знає, що можуть вмістити люди». Пастор розповів нам, що третина його церкви складається з «консерваторів», які не хочуть жодних змін у тому, як ведеться служіння: у музиці або проповіді. Ми стали підбадьорювати його і закликали бути твердим і коритися Господові.
У його церкві ми провели ще чотири служіння, і вони ставали все більш і більш важкими. Коли ми поїхали з міста, я відчув усередині неначе мішок з піском. Я не міг зрозуміти, у чому справа і почував себе все гірше. Зазвичай, коли я покидаю церкви, радість наповнює моє серце. Я не знав, що ж не так.
Коли я, нарешті, залишився наодинці з Господом, я запитав: «Отче, що я зробив неправильно, у чому моя помилка? Чому в мене в дусі цей тяжкий тягар? Можливо, я узурпував пасторську владу?»
Він просто сказав: «Обтрусіть і порох з ніг ваших» (Лк. 9:5).
Я був уражений, коли почув від Нього це. Я продовжував молитися і запитувати Його, але у відповідь чув ті ж слова: «Обтрусіть і порох з ніг ваших».
Нарешті, я послухався Господа. Коли моя рука отрясла порох з моїх ніг, тяжкість залишила мене і радість наповнила моє серце. Я дивувався: «Але, Господи, навіщо було це робити, адже вони не нападали на мене і не викидали мене геть з міста?»
Він показав мені, що керівництво і багато людей у церкві відкинули Його слово до них.
«Дай їм ще час, Господи», – просив я.
«Навіть якщо Я дам їм ще п’ятдесят років, вони все одно не зміняться. Вони прийняли тверде рішення у своїх серцях».
Я зрозумів, що той лідер вирішив зберігати мир за допомогою компромісу замість того, щоб коритися Богові. Його ріг не був наповнений свіжим єлеєм. У нього був вигляд благочестя без самої суті благочестя. Іншими словами, він зовні здавався наповненим Духом, проте в нього не було ні сили Божої, ні Його присутності. Пізніше я почув, що він залишив пасторство, і що від тієї церкви залишилася лише маленька група.
Ісус не дозволяв іншим контролювати Себе. Він говорив істину навіть тоді, коли це означало конфронтацію і сильну спокусу.
Якщо ви бажаєте мати тільки людське схвалення, Боже помазання не зможе зійти на вас. Ви маєте бути націлені на те, щоб казати слово Боже і здійснювати Його волю, навіть якщо ви ризикуєте образити і спокусити інших.
