«А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11:6), – певно, це не є секретом, що стосунки з Богом Живим просто неможливі без віри-довіри в Нього. Саме довіри, бо без цієї умови стосунки з Господом позбавлені усякого сенсу: «Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять» (Як. 2:19), але попри це залишаються без зміни бісами. А сенс стосунків з Богом якраз полягає в преображенні людини, що відкриває їй доступ на небеса, повернення її на Батьківщину: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20).
Звісно, можна задатися питанням, а в чому полягає людське преображення? Але на це запитання не можна дати чіткої відповіді, бо як стосунки з Богом у кожного є індивідуальними, так само і преображення в кожного є персональним, але результати цього преображення мають проявлятися в зміні поведінки певної людини на краще, у творенні нею добрих справ. Саме це свідчитиме про те, що людина має стосунки з Богом Живим: «По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 5:16-18).
Це Христове порівняння добре ілюструє, за чим саме варто оцінювати людей: за їхніми справами, а зовсім не за словами чи побожним виглядом. Непоказні добрі справи є найкращим свідоцтвом стосунків людини з Богом, і саме до творення добра покликаний кожен: «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10). Але не треба вважати, що добрі справи є якоюсь самоціллю, що без них людина не зможе потрапити в Небесні обителі. Авжеж ні, доступ до Небесних обителей відкриває людині милосердя Боже, а зовсім не її добрі справи: «Благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9). Повторимо, добрі справи є лише свідоцтвом того, що певна людина має сталі стосунки з Богом.
Через це не треба переоцінювати важливості добрих справ (навіть непоказних) чи навіть тривалості (!) стосунків з Богом. А на таке самопіднесення хворіє чимало вірних, помилково вважаючи, що від тривалості стосунків з Богом Живим прямо залежить їх особиста глибина посвячення. Дивуватися цьому немає чому, адже на це свого часу хворіли навіть апостоли Христові. Так, наприклад, якось Яків та Іоанн, сини Зеведеєві, просили в Спасителя: «Дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10:37). Не «відставав» від них і апостол Петро, коли свого часу питав: «Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?» (Мф. 19:27). Втім, решта учнів притримувалася такої самої думки, чого варте їх невдоволення питанням Якова та Іоанна (див. Мк. 10:41), бо всі вони «сперечалися між собою, хто» з них більший (Мк. 9:34).
Ці суперечки про «більшість» тривають серед вірних і понині, хоча їм добре відомо, що «хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою… Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 9:35; 10:45). Отже, Божий шлях накреслений, залишилось лише слідувати цим шляхом і не морочити собі голову з’ясуванням: хто є більшим і що нам за все це буде? Адже в такому випадку ми покладатимемося на свої добрі справи, духовні дари, а зовсім не на Бога Живого.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Наше преображення
