Дехто вважає, що Петро був великою базікою і боягузом. Але в саду Гефсиманському, коли прийшла варта, щоб заарештувати Ісуса, він вихопив свій меч і відсік праве вухо первосвященицькому слузі (Ін. 18:10). Не багато боягузів здійснюють напад, коли ворожі солдати перевищують їх своєю чисельністю. Отже він був сильною людиною, але сила його містилася в його власній особі, а не в Божому упокорюванні, бо просіювання ще не почалося.
Сталося так, як і передбачав Ісус. Той самий сміливий Симон-Петро, готовий померти за Ісуса, махаючи мечем у саду, повному солдат, зіткнувся з маленькою дівчиною-служницею. Він був наляканий нею і відрікся навіть від того, що взагалі знає Ісуса.
Дехто вважає, що в основному великі труднощі примушують людей спотикатися. Але часто саме незначні перешкоди коливають понад усе. Це показує уразливість самовпевненості.
Потім Петро відрікся від Ісуса ще двічі. Проспівав півень, і Петро, згадавши слова Христові, заплакав. Уся його самовпевненість похитнулася, і він не сподівався, що колись зможе піднятися. Симон-Петро і Іуда Іскаріот схожі в багатьох речах, включаючи той факт, що вони обидва відвернулися від Ісуса в останні трагічні дні Його життя. Проте між цими двома людьми була суттєва різниця.
Іуда ніколи не жадав знати Ісуса так, як цього жадав Симон. Іуда не зробив Його своєю основою. Здавалося, що він любив Ісуса, бо залишив усе, щоб піти за Ним, постійно подорожував у Його товаристві і навіть залишався з Ним у важку годину гонінь. Він виганяв бісів, зціляв хворих і проповідував Євангеліє. (Згадайте, що Ісус посилав дванадцять апостолів проповідувати, зціляти і виганяти бісів – дванадцять, а не одинадцять). Але він жертвував усім не з любові до Ісуса, і не через одкровення про те, ким Він є.
В Іуди із самого початку була своя мета, свої власні плани. Він ніколи не каявся у своїх корисливих мотивах. Його характер розкривається такими виразами як: «Що хочете дати мені, – і я…» (Мф. 26:15). Він брехав і лестив для здобуття користі (Мф. 26:25). Іуда брав для свого особистого користування гроші, призначені для Ісусового служіння (Ін. 12:4-6). Цей список можна продовжувати. Він ніколи не знав Господа, хоча і провів у Його присутності три з половиною роки.
Петро і Іуда обидва жалкували за тим, що скоїли. Але в Іуди не було тієї основи, яка була в Петра. Через те, що в нього ніколи не було спраги пізнати Ісуса, Він не відкрився йому. Якби Іуда отримав одкровення про Ісуса, він ніколи не зміг би зрадити Його. Коли в його життя прийшла сильна буря, усе було розхитано і зруйновано! Дивіться, що сталося:
«Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мф. 27:3-5).
Він знав, що згрішив і жалкував за цим. Але він не знав Христа. Він абсолютно не розумів, Кого зрадив. Він лише сказав: «Я пролив Кров невинну». Якби він знав Христа так, як Симон-Петро, він би повернувся до Нього і покаявся, знаючи добрість Господню. Самогубство було ще одним його вчинком поза благодаттю Божою. Коливання відкрило, що в Іуди не з’явилося жодної основи навіть після того, як він йшов за Учителем три роки.
Незліченна кількість людей, навернених у християнство, молилася «молитвою грішника», відвідувала церкву, ставала активними членами і вивчала Біблію. Проте усе це відбувалося без отримання одкровення про те, ким насправді є Ісус, хоча вони і сповідували Його своїми вустами. Коли до них приходило суворе випробування, вони спокушалися, ображалися на Бога і не хотіли більше мати з Ним нічого спільного.
Я особисто чув, як такі люди казали: «Бог нічого для мене не зробив! Я намагався бути християнином, але моє життя тільки стало від цього ще жахливішим». Чи: «Я молився і просив Бога зробити те і те, але Він цього не зробив!» Вони ніколи не покладали свої життя до ніг Ісусових, але намагалися стати Його союзниками заради своєї особистої вигоди. Вони служили Йому заради того, що Він може дати їм, і легко спокусилися. Запросто образилися на Нього. От як Ісус описує їх: «Які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються» (Марка 4:16-17).
Зверніть увагу, Він сказав, що вони негайно спокушаються через те, що не мають жодної основи. У чому ми маємо бути вкорінені? Ми знаходимо відповідь на це питання в Ефесян 3:16-18: ми маємо бути вкорінені і утверджені в любові. Любов до Бога є нашою основою.
Ісус сказав: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Ми не можемо покладати свої душі за того, кому ми не довіряємо. Ми не можемо покладати свої душі за Бога, якщо ми не знаємо Його досить добре, щоб довіряти Йому. Ми повинні знати і розуміти природу і характер Божий. У нас має бути упевненість у тому, що Він ніколи не зробить чогось з метою зашкодити нам.
Господь завжди шукає для нас те, що послужить для нашої користі. Те, що нам може здатися поразкою, завжди обернеться нам на благо, якщо ми не втратимо віру. Бог є любов; у Ньому немає жодного егоїзму або зла. Це сатана бажає знищити нас.
Дуже часто ми дивимося на свої життєві ситуації через призму сьогодення і це спотворює реальну картину. Бог же дивиться на наші випробування у світлі вічності. Якщо ми дивимося обмежено на наші обставини, то можуть статися дві речі.
По-перше, проходячи через Боже очищення, ми можемо легко образитися або на Бога, або на одного з Його служителів. По-друге, ми можемо легко виявитися обдуреними ворогом. Сатана підштовхне нас до того, що здасться правильним на даний момент, але його кінцевий план – використовувати усе для нашого падіння або смерті. Коли ми твердо сподіваємося на Бога, ми не позбудемося Його турботи. Ми не піддамося спокусі самим піклуватися про себе.
