Зазвичай виправданням самозбереження, здійснюваного через непослух, є образа. Таїти образу – означає мати помилкове почуття самозахисту. Вона не дає вам бачити недоліки у власному характері, бо примушує вас покладати провину на іншу людину. Вам тоді не треба розбиратися зі своєю поведінкою, незрілістю або гріхом, бо ви бачите тільки недоліки свого кривдника. Отже, Божа спроба розвивати ваш характер, долаючи конфлікт, руйнується вами. Скривджена людина уникатиме джерела образи і, зрештою, втече, ставши духовним блукачем.
Нещодавно одна жінка розповіла мені про свою подругу, яка пішла з однієї церкви і почала відвідувати іншу. Вона запросила нового пастора до себе на обід. Під час бесіди пастор запитав її, чому вона пішла зі своєї церкви. Жінка розповіла йому про усі проблеми її попередньої церкви.
Пастор вислухав і спробував утішити її. Зі власного досвіду я знаю, що було б мудре з боку того пастора призвати жінку, щоб вона, використовуючи Слово Боже, розібралася зі своєю образою і критицизмом. Можливо, йому слід було б порадити їй повернутися у свою колишню церкву, поки Бог не відпустить її звідти з миром.
Коли Бог виводить вас (з церкви) з миром, ви не відчуватимете бажання виправдовувати свій відхід. Ви не перебуватимете під тиском, що змушує вас судити або критично відкривати ті проблеми, які були у вашій колишній церкві. Я знав, що через певний час ця жінка стане сприймати цього нового пастора і його керівництво так само, як вона сприймала керівництво своєї колишньої церкви. Зберігаючи образу у своїх серцях, ми усе пропускаємо через неї. Є одна стара притча. Ще в ті дні, коли поселенці просувалися на захід Північної Америки, один мудрець став на пагорбі біля входу в одне з нових міст. Коли переселенці прийшли зі сходу, цей мудрець був першим, кого вони зустріли до свого входження в це місто. Вони почали розпитувати, які люди живуть у цьому місті.
На їх питання він відповів своїм питанням: «А які були люди в тому місті, з якого ви щойно поїхали?»
Деякі відповіли: «Місто, з якого ми поїхали, було жахливим містом. Люди в ньому – страшенні пліткарі, що підступно поводяться з безневинними людьми. Воно просто наповнене злодіями і брехунами». Мудрець відповів: «Це місто таке саме, як і те, з якого ви поїхали».
Вони подякували йому за те, що він оберіг їх від тих бід, від яких вони щойно пішли, і рушили далі на захід.
Потім прибула інша група поселенців і поставила те ж саме питання: «Які люди живуть у цьому місті?»
Мудра людина знову запитала: «А які люди були в тому місті, з якого ви приїхали?»
Ця група людей відповіла: «Це було дивовижне місто! Там дивовижні люди! У нас залишилися там близькі друзі. Кожен прагнув допомагати іншим. Ніхто нічого не потребував, бо усі піклувалися один про одного. Якщо в когось були труднощі, усе товариство збиралося для допомоги. Нам важко було від’їжджати звідти, але ми відчували, що, вирушивши піонерами на захід, повинні приготувати місце для майбутніх поколінь».
Старий мудрець сказав їм те ж саме, що він сказав попередній групі: «Це місто таке саме, як і те, з якого ви поїхали». Ці люди зраділи: «Давайте оселимося в ньому!»
Як вони дивилися на свої минулі стосунки, так само вони дивитимуться і на майбутні.
Те, як ви пішли з церкви, визначатиме і те, як ви увійдете до своєї наступної церкви. З якими взаєминами ви розсталися, у такі ж взаємини ви і увійдете. Ісус сказав в Іоанна 20:23: «Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться».
Ми залишаємо гріхи інших людей, коли допускаємо в себе образу і зберігаємо непрощення. Якщо ми розстаємося з церквою або розриваємо взаємини з кимсь з гіркотою і образою, ми підемо в іншу церкву або матимемо інші взаємини з тими самими почуттями. Потім, коли виникнуть проблеми, нам буде ще легше розірвати наші нові зв’язки. Ми матимемо справу не лише з ранами, що з’явилися в результаті нових стосунків, але і з ранами від наших колишніх стосунків.
Згідно із статистикою, 60-65 відсотків людей знову розривають свої повторні шлюби (інформація інституту Рокфорд, Центр з питань сім’ї в Америці, Рокфорд, штат Іллінойс). Як людина виходить зі свого першого шлюбу, так вона входить і в другій. Непрощення, яке вона зберігає проти свого першого подружнього партнеру, стане перешкодою в житті з другим подружнім партнером. Звинувачуючи іншого, такі люди сліпі відносно своєї ролі в цих конфліктах, сліпі до своїх недоліків. І, найгірше те, що тепер у них подвоєний страх знову пережити біль.
Цей принцип стосується не лише шлюбу і розлучення. Він застосовний для усіх взаємин. У наше служіння прийшов один чоловік, який до цього працював з іншим служителем і був скривджений ним. Але час минав, і я відчув, що Господь хоче, щоб я запросив його працювати з нами. Я вірив, що він перебуває на шляху подолання своєї образи.
Я зателефонував його колишньому працедавцеві і поділився з ним своїми планами про те, щоб узяти цього чоловіка у свій штат. Він заохотив мене, вирішивши, що це добра справа. Він вважав, що зцілення стане повним, коли той почне працювати з нами. Я ж сказав їм обом, що молюся за відновлення і зцілення їх взаємин.
Коли той чоловік приєднався до нашої команди, майже відразу ж виникли проблеми. Я розбирався з його питаннями, але здавалося, тільки для того, щоб принести йому тимчасове полегшення. Було схоже, що він не може вийти за межі своїх попередніх взаємин. Вони йшли за ним слідом. Він навіть звинувачував мене в тому, що я роблю те ж саме, що і його колишній лідер. Я був стурбований, бо благополуччя цього чоловіка було для мене важливішим, ніж те, що він міг зробити для мене як працівник. Я робив для нього виключення, яких не зробив би для жодного з моїх працівників, – так я бажав побачити його зціленим.
Минуло лише два місяці, і він подав заяву на звільнення. Він почувався так, ніби опинився в такій же ситуації, як і раніше. Йдучи, він сказав: «Джоне, я ніколи більше не працюватиму в якомусь іншому християнському служінні».
Я благословив його і дивився, як він йде. Ми любимо його і його дружину. Сумне те, що в нього було сильне покликання саме до того, що він залишив, хоча це ще не означає, що в нього не буде успіху в якійсь іншій сфері.
Я відчував занепокоєння після того, як він пішов, тому почав шукати Господа: «Чому він так швидко пішов, тоді як ми обидва вважали цю роботу правильним місцем для нього?»
Через декілька тижнів Господь використав одного мудрого пастора, мого друга, щоб відповісти на це питання. Бог багато разів дозволятиме людям уникати конфліктних ситуацій, через які вони, згідно Його волі, мали б пройти, якщо у своєму серці вони вирішили уникати їх.
Потім він навів у приклад історію Іллі, який втік від Ієзавелі (3Царств 18-19). Ілля щойно стратив нечестивих пророків Ваала і Астарти. Ці люди, що привели країну до ідолопоклонства, живилися зі столу Іезавелі. Коли Іезавель почула про це, вона погрожувала убити Іллю протягом доби.
Бог хотів, щоб Ілля протистояв їй, але замість цього він втік. Він був у такому відчаї, що просив собі смерті. Він вже не міг виконати Боже завдання, бо був сильно переляканий. Бог послав ангела нагодувати його двома хлібами і дозволив йому тікати протягом сорока днів і ночей на гору Хорив.
Коли він дістався туди, перше, що запитав Бог, було: «Що ти тут робиш, Іллє?» Дивне питання! Господь сам дав йому їжу для цієї дороги, дозволивши йому йти тільки для того, щоб на горі запитати його: «Що ти тут робиш?» Бог знав, що Ілля вирішив втекти від складної ситуації. Він дозволив йому це зробити, хоча це не було Його первинним планом.
Потім Він сказав Іллі: «Піди назад своєю дорогою через пустелю в Дамаск, і коли прийдеш, то помаж Азаїла на царя над Сирією, а Іиуя, сина Намессіїного, помаж на царя над Ізраїлем; Єлисея ж, сина Сафатового, з Авел-Мехоли, помаж на пророка замість себе» (3Царств 19:15,16). Завдяки служінню Єлисея і Іиуя, ця цариця і її беззаконна система були знищені (4Царств 9-10). Це завдання було завершене не Іллею, але його наступниками, яких Бог повелів йому помазати замість себе.
Той пастор сказав мені: «Якщо ми твердо вирішили у своїх серцях не проходити через важкі ситуації, Бог насправді звільнить нас від них, хоча це і не є Його досконалою волею». Пізніше я згадав випадок з 22-го розділу книги Чисел, де ілюструється та сама думка. Валаам хотів проклясти Ізраїль через велику нагороду, яку йому запропонували за це.
Він запитав Господа вперше, чи можна йому йти, і Бог показав йому, що Його воля для Валаама – не йти з послами Валака. Коли моавитські князі повернулися із ще більшою кількістю грошей і з ще більшими почестями, Валаам знову звернувся до Бога. Як безглуздо було вважати, що Бог змінить Своє рішення через те, що Валааму запропонували тепер більше грошей і почестей. Але цього разу Бог сказав йому йти з ними. Чому ж Бог змінив Своє рішення?
Відповідь така: Бог зовсім не змінював свого рішення. Просто Валаам так налаштувався йти, що Бог дозволив йому це. Ось чому Його гнів запалав проти Валаама, коли той, врешті-решт, пішов з князями моавитськими.
Ми можемо докучати Господові тим, про що Він вже ясно показав нам Свою волю. У результаті Він дозволить нам робити те, що ми хочемо – навіть якщо це суперечить Його первинному плану, навіть якщо це не в наших інтересах.
Часто Божий план примушує нас стикатися з образами і такими взаєминами, які нам не подобаються. Але насправді ми втікаємо від того, що принесе нам зміцнення. Відмова розбиратися з образою не звільнить нас від самої проблеми. Вона дасть нам тільки тимчасове полегшення. А сам корінь проблеми залишиться при цьому незачепленим.
Мій особистий досвід з тим чоловіком, якого я узяв на роботу, також дав мені урок.
Неможливо встановити здорові стосунки з людиною, яка розірвала попередні зв’язки з гіркотою і образою. Має статися зцілення. Той чоловік постійно казав, що простив свого колишнього керівника; але насправді це було не так.
Любов забуває усі кривди і образи, щоб зберегти надію на майбутнє. Якщо ми дійсно перемогли образу, то щиро шукаємо примирення. Можливо, ще не прийшов сприятливий час, але в наших серцях ми шукатимемо можливість для відновлення стосунків.
Один мудрий друг сказав мені пізніше: «Є одне старе прислів’я, що свідчить: «Собака, на якого був вилитий окріп, боятиметься і холодної води». Скільки людей сьогодні бояться холодної води, яка освіжить їх, через те, що вони були колись обпечені окропом і не можуть цього простити?
Ісус бажає зцілити наші рани. Але часто ми не дозволяємо Йому це зробити через труднощі цього шляху. Це стежка упокорювання і самовідкидання, що веде до зцілення і духовної зрілості. Ми повинні прийняти рішення вважати благополуччя іншої людини важливішим, ніж власне, навіть тоді, коли ця людина принесла вам багато горя.
Горді не можуть йти цією стежкою, нею підуть тільки ті, хто бажає миру, ризикуючи при цьому бути знедоленим. Це випробування, що навчає упокорюванню. Це дорога, що веде в життя.
