Я чув такий крик у серцях незліченної кількості чоловіків і жінок тіла Христового. Більшість з них – молоді люди, які мають покликання Боже. Вони кричать про батька – про людину, яка учитиме, любитиме, підтримуватиме і підбадьорюватиме їх. Ось чому Бог сказав, що Він «наверне серця батьків (лідерів) до дітей (Божого народу) і серця дітей до батьків їхніх, щоб Я, прийшовши, не вразив землю прокляттям» (Мал. 4:6).
Наша країна позбулася своїх батьків (лідерів або служителів) у 1940-х і 1950-х роках, і сьогодні наш стан погіршився. Подібно до Саула, багато лідерів у наших домах, корпораціях і церквах більше заклопотані власними потребами, ніж потомством.
Вони дивляться на Божий народ, як на ресурси, які можна використовувати для здійснення свого ведення, замість того, щоб використовувати своє ведення як засіб для служіння Божому народу. Успіхом ведення виправдовують ціну поранених людських життів і розбитих сердець. Заради досягнення успіху такі лідери йдуть на компроміс з власним сумлінням, жертвуючи справедливістю, милосердям, чесністю і любов’ю. Їх рішення ґрунтуються на грошах, а також на кількостях їх досягнень.
Це відкриває двері для такого поводження з людьми, яке пережив Давид. Адже врешті-решт, у Саула було прекрасне виправдання: йому потрібно було захищати своє царство. Такий вид поводження з людьми є прийнятним для багатьох лідерів, бо вони виправдовують це метою поширення Євангелія.
Як багато лідерів втратило своїх людей через підозри? Чому ці лідери такі підозрілі? Бо вони не служать Богові. Вони служать своєму веденню. Подібно до Саула, вони не мають упевненості відносно свого покликання, і це приносить в їх серцях ревнощі і гордість. Вони визнають в інших людях наявність благочестивих здібностей і готові використовувати таких людей до тих пір, поки їм це вигідно. Саул насолоджувався успіхом Давида, поки не побачив, що він являє для нього загрозу. Після цього він знизив Давида на посаді і шукав приводу, щоб убити його.
Я розмовляв з великим числом молодих чоловіків і жінок, які шукали того, кому довіритися. Вони хотіли вчитися, слухатися лідера, шукали когось, хто став би для них батьком. Але Бог допустив, щоб вони пройшли через відкидання і самотність. Це сталося тому, що Бог хотів зробити в них те, що Він зробив у Давиді. Слухайте уважно, що Дух каже.
Давид був заклопотаний тим, що Саул вважав його злою людиною і бунтівником. Він, мабуть, досліджував своє серце: «У чому я не правий? Чому серце Сауове обернулося так швидко проти мене?» Давид подумав, якщо йому вдасться довести Саулу свою любов до нього, то поверне його благовоління, і тоді Самуїлове пророцтво виконається. Ось чому він вигукнув: «Мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе. Я тільки відрізав край одягу твого, щоб ти міг знати і бачити, що немає в моїй руці ні зла, ні заколоту» (див. 1Царств 24:11).
Люди, які пережили відкидання від батька або лідера, схильні в усьому винити самих себе. Вони тяжко думають: «Що я зробив? Хіба моє серце було нечистим? Хто обернув лідерське серце проти мене?» Потім вони постійно намагаються довести свою невинність щоб знову бути прийнятими. Але, як це не сумно, чим старанніше вони це роблять, тим більше знедоленими почувають себе.
Хто помститься за мене?
Саул визнав Давидове благородство, коли побачив, що той міг би убити його, але не зробив цього. Тому він і його люди пішли. Давид, мабуть, подумав: «Тепер цар відновить мене. Нині пророцтво виконається. Поза сумнівом, він бачить моє серце і змінить ставлення до мене».
Не так швидко, Давиде! Через декілька днів Саулу донесли, що Давид ховається на пагорбі Гахила. Саул знову вирушив за ним, узявши із собою ті самі три тисячі солдатів. Я упевнений, це розчарувало Давида. Він усвідомив, що Саул свідомо і переконано хоче убити його. Яке відкидання він мав відчути! Саул знав серце Давидове, і все одно виступив проти нього. Разом з Авессою Давид пробрався в табір Саулів. Ніхто з вартових його не бачив, тому що Бог навів на них глибокий сон. Ці дві людини пробралися крізь усю армію до того місця, де спав Саул.
«Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару» (1Царств 26:8). Авесса вважав, що Давид дозволить йому убити Саула. По-перше, Саул холоднокровно убив вісімдесят п’ять безневинних священиків і їх сім’ї! По-друге, Саул виступив з трьохтисячною армією убити Давида і його послідовників. «Якщо ти першим не уб’єш ворога, – міркував Авесса, – він неодмінно уб’є тебе. Це самозахист. Будь-яке законодавство і будь-який міжнародний суд дозволяють це робити!» По-третє, Бог через Самуїла помазав Давида на царство Ізраїлю. Давид повинен домагатися своєї спадщини, якщо він хоче побачити виконання Самуїлового пророцтва. По-четверте, Бог навів глибокий сон на усю армію, щоб Давид і Авесса могли підійти прямо до Саула. Для чого ж ще Бог це зробив? Авессі здавалося, що це єдиний шанс відновити справедливість.
Усі ці причини виглядали переконливо. Якби Давид був хоч трохи скривджений на Саула, він, почуваючи себе правим, дозволив би Авессі убити Саула списом.
Послухайте Давидову відповідь: «Не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? …Живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього» (1Царств 26:9-10).
Давид не убив Саула, хоча той убив безневинних людей і шукав Давидової смерті. Давид не мстив за себе, але передав це в руки Божі.
Легше було б покінчити з цим прямо там – легше для Давида, і для народу ізраїльського. Давид знав, що народ був як стадо овець без пастиря. Він знав, що вовк грабує їх заради своїх власних егоїстичних бажань. Йому було важко не захистити себе, ще важче не захистити від безумного царя народ, який він любив. Давид прийняв це рішення, знаючи, що Саул не заспокоїться, поки не уб’є його.
Він довів, що в нього чисте серце, коли пощадив Саула вперше. Але навіть тоді, коли в Давида був другий шанс убити Саула, він не доторкнувся до нього. Саул був помазаником Господнім, і Давид віддав його для суду в руки Божі. Скільки людей сьогодні мають таке ж серце, як у Давида? Ми більше не вбиваємо фізичними мечами, але ми мстимо один одному мечем іншого роду – язиком. «Смерть і життя – у владі язика» (Притчі 18:22).
Церкви розділяються, сім’ї розпадаються, шлюби стрясаються, і любов помирає під натиском слів, сказаних з образою, роздратуванням і гіркотою, що виникли в результаті краху надій. Скривджені друзями, сім’єю і лідерами, ми прицілюємося своїми словами, загостреними злістю, гіркотою і гнівом. Можливо та інформація, якою ми ділимося, і є достовірною і точною – мотиви, з якими вона говориться, нечисті.
У Притчах 6:16-19 говориться, про те, що хто сіє розбрат і розподіл, є мерзотою для Господа. Коли ми говоримо правду, з наміром пошкодити взаємини або чиюсь репутацію, то все одно ми завдаємо образи Богові.
