ХРИСТОС:
Дитино, поки ти живеш на землі, не можеш бути певним щодо власної правдивої вартості. Лише після смерті дізнаєшся про себе все. Щодня дізнаватимешся більше про себе, навіть про речі, про які ти не підозрював.
Кожна людина є певною мірою таємницею для себе. У кожному людському серці багато місця для самообману. Намір, про який твердиш, може не бути справжньою причиною, яка спонукає тебе до дій. Глибоко у твоєму нутрі можуть бути інші причини, егоїзм, світові наміри. Через цю правду Я хочу, щоб ти розвинув здорову недовіру у власні сили і надприродну довіру в Мою допомогу. Яким святим ти б не почувався, ніколи не довіряй собі занадто. Відмовляйся покладатися лише на себе. Без Мене ти – ніщо, і без Моєї допомоги не можеш зробити нічого, вартого Неба.
Твоєю першою реакцією на цю правду може бути хвилювання про своє спасіння. Я не маю бажання тривожити тебе і не хочу зробити з тебе ненормальну егоцентричну людину. Лише хочу, щоб ти жив згідно з правдою. Я не вмер на хресті, аби ти був втрачений, але щоб ти досяг Неба. Ти маєш вкласти свою частку праці для здійснення цього Мого плану. Зроби щирий намір дотримуватись Моїх заповідей у щоденному житті. Доводь свою щирість чесними щоденними зусиллями. У будь-якому сумніві звергайся до Церкви за порадою. А зробивши усе це, поклади всю свою надію та довір’я на Мою любов та милосердя.
Мої святі були насправді мудрі у своїй недовірі до себе. Розуміючи, що вічність чекає їх у Небі чи в пеклі, вони були рішуче настроєні проти ризикування із самообманом. Вони перемогли самообман святою самозневагою і недовірою власним силам. Вони робили це розумним способом. Зосереджувалися на Моїй безмежній досконалості, швидкоплинності земного життя і безглуздості втрати вічної радості та слави в Небі. Таке бачення переконувало їх, що Я заслуговую на їхні найкращі почуття, які, незважаючи на це, все одно вважали замалими для Мене. Вони подвійно запевняли у своїй безкорисливості щодо Мене, уникаючи багатьох речей, яких жадає людська природа, і приймаючи з охотою те, що їй не до вподоби.
Навіть практикуючи всі ці самозречення, вони продовжували молитися, щоб в їхніх душах зовсім не залишилось самообману. Вони чинили часті акти надії, щоб їхні добрі вчинки, покути, молитви були приємні Мені. Без хвилювань, страху чи нерозумного страждання вони визнавали Мою безмежну велич, визнавали свою слабкість і дріб’язковість та зверталися до Мого милосердя і любові по допомогу в досягненні вічного життя.
РОЗВАЖ:
Як правдиво! Як часто думаючи, що роблю щось для Бога, я ставав гнівливим, злісним, немилосердним до тих, хто перешкоджав моїм планам! Той факт, що я втрачав самоконтроль, був доказом того, що я взагалі не працював для Бога! Мій найбільший ворог у мені – моє сліпе, мізерне, егоїстичне “я”! Тільки тоді, коли діятиму лише для Бога, моя діяльність буде доброю наскільки це лише можливо. Я повинен молитися щодня з покорою і надією, щоб могти долати в собі жалюгідне самолюбне “я”. Воно заслуговує на зневагу, бо протиставляється Божій мудрості та доброті. Мені слід ставитися до свого “я”, як до дитини, що потребує вишколу. Потім мені слід продовжувати щоденно вправляти “я” за допомогою актів безкорисливості та самозречення.
МОЛИСЯ:
Мій Боже, наймудріші люди усіх часів – Твої святі. Ти був об’єктом усіх їхніх бажань. Усе решта було другорядним. Я також бажаю, щоб Ти зайняв у моєму житті перше місце. Щоб зробити це, мушу контролювати своє сліпе, егоїстичне “я”. Ти хочеш добра для мене, не дочасного, а вічного і найдосконалішого. Слухаючись свого “я”, втрачу Тебе. О, нехай я докладаю зусиль, щоб бути певним, що це егоїстичне “я” ніколи не керуватиме мною. У моїй щоденній діяльності хочу більше практикувати молитву, безкорисливість, самозречення. Шукатиму більшої сили в Твоїх Тайнах. Нехай трактую своє нерозумне егоїстичне “я” із зневагою, на яку заслуговую. А це буде набагато легше, якщо споглядатиму Твою надзвичайну доброту і любов. Амінь.
