Нагорода на небесах. Частина 3: справи, гідні нагороди

Ми продовжуємо розглядати вчення Христове про нагороди. І сьогодні звернемося до третього питання цієї надихаючої теми: за які саме діла вірним обіцяна нагорода? Адже в Божих очах не всяка добра справа є доброю. Хоча для людей ця справа може бути цілком прийнятною. Як учні Ісуса і Його церква ми покликані до здійснення особливих, святих справ: «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10). От саме про такі, призначені нам діла ми і поговоримо. Ми коротко розглянемо усі тексти Нового Завіту, в яких Бог прямо обіцяє винагородити нас.

Гадаю, найбільшою для нас честю, що несе із собою нагороду, буде можливість постраждати за ім’я Христове. Якщо нас не злюбили, ненавидять або женуть за Христа, нам пощастило. Ісус каже: «Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах» (Лк. 6:22-23). Чому ми блаженні? Звичайно, не тому, що страждати приємно, а тому, що велика наша нагорода в Божому Царстві. А неприязнь цього світу стає лише інструментом для отримання нами небесних скарбів.

Проте гідне похвали не лише наше терпіння в стражданнях за віру, але будь-яка наша праведна реакція на несправедливість. Петро пише: «Бо яка похвала, якщо ви терпите, коли вас б’ють за провини? А якщо, роблячи добро і страждаючи, ви терпите, це угодно Богові» (1Пет. 2:20). На роботі, у сім’ї, у церкві ми можемо зіткнутися з грубістю, байдужістю, невдячністю, брехнею, можливо, навіть незаслуженою образою. Але якщо ми проявляємо терпіння, без нарікання, образ і помсти зустрічаємо знегоди, то Бог похвалить і нагородить нас. Ми радуємо Його, коли зустрічаємо знегоди з упокорюванням і вірою.

Кроком, що йде за терпінням, стає любов. Ісус каже: «Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика» (Лк. 6:35); «Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода?» (Мф. 5:46). Любити ворогів – це по-справжньому велика праця і боротьба. І Бог готовий винагороджувати духовні подвиги. Тут же Ісус показує, що любов до недругів завжди пов’язана з вчинками: благодійте і позичайте. Якщо наша любов знайшла вираження в справі, то ми дійсно перемагаємо зло добром і можемо розраховувати на Божу похвалу.

Але не варто шукати ворогів, щоб набути нагороди. Бог дає можливість виявити себе в мирному оточенні через добродійність. Головне – помічати нужденних людей. Ісус каже: «Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить» (Лк. 12:33). Якщо в нас немає зайвої нерухомості, то в нас завжди є можливість бути гостинними і щедрими в тому, що маємо: «Коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних» (Лк. 14:13,14).

Звичайно, варто сказати, що Ісус не просто закликає нас справно подавати милостиню. Куди важливіше наше сердечне прийняття один одного. Товариськість, дружелюбність повинні йти разом з допомогою і даром. Павло, наставляючи багатих членів церкви, чекає від них, «щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами, були щедрі і радо ділилися, збираючи собі скарб, добру основу для майбутнього» (1Тим. 6:18,19). Бог бажає винагороджувати не просто формально надану допомогу. Справжня доброчесність у Його очах – це щедрість, що виникає з привітного серця. Найглибше щире розташування і зацікавленість в іншій людині гідні похвали.

Коли апостол Павло говорить про нагороду, він згадує і турботу вірних один про одного. Зазвичай ця турбота починається із слів: один викриває, другий підбадьорює, третій утішає і т. ін.: «Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог; а тому і хто насаджує‚ і хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує. Хто ж насаджує і поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею» (1Кор. 3:6-8). Кожен отримає нагороду за працями. Усі ми, хто надихає і благословляє інших словом істини, є Божими співробітниками. Сам Бог бере участь у служінні Своїм дітям, яких любить. Тому наша увага до братів і сестер неминуче є справою, угодною Богові.

Навіть такі прості і, здавалося б, непомітні духовні дисципліни, як молитва і піст, є нагороджуваними справами. Усі ми пам’ятаємо приклад літньої жінки, «яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч» (Лк. 2:37). Апостол Павло, знаючи про силу клопотання вірних, просить церкву молитися «з повною постійністю і благанням за всіх святих» (Еф. 6:18). Він неодноразово звертається саме за молитовною підтримкою: «Моліться також і за нас, щоб Бог відчинив нам двері для слова, звіщати тайну Христову» (Кол. 4:3). Отже, молитва – це служіння, яке обов’язково буде відмічене: «Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любови, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим» (Євр. 6:10).

Але наше служіння не обмежується церквою. Ісус призвав нас нести Його вчення світу: «Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне» (Ін. 4:36). Тим, хто благовістить неврятованим душам, обіцяне високе звання в Христовому Царстві: «Хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному» (Мф. 5:19). Пророк Даниїл бачить благовісників подібними до зірок: «І розумні будуть сяяти, як світила на тверді, і ті, що навернули багатьох до правди, – як зірки, повіки, назавжди» (Дан. 12:3). Павло як апостол Ісуса Христа мав покликання проповідувати. Але навіть він бажав виконати доручення не як важкий обов’язок, а з бажанням, від щирого серця. Він знав, що тільки в цьому випадку його служіння буде гідним нагороди: «Бо коли роблю це добровільно, то матиму нагороду» (1Кор. 9:17). Кожен, хто добровільно трудиться проповідувати, буде винагороджений.

Звичайно, ми не перерахуємо усіх справ, гідних подяки. Та зате можемо виділити загальний біблійний принцип: всяка добра справа, здійснена нами в ім’я Христове і з вірними спонуканнями, буде винагороджена. Скарбів небесних можна набути служачи своєму чоловікові чи дружині, чесно виконуючи свої обов’язки на роботі, надаючи допомогу сусідам. На прикладі ставлення до керівників апостол Павло показує, що навіть у простих обставинах ми здатні догоджати Христові. Виявляється, працівник збирає нагороду, коли працює старанно і з повагою до керівника: «виконуючи волю Божу від душі. Служіть щиро, як Господу, а не як людям, знаючи, що кожен одержить від Господа в міру добра, яке він зробив, чи раб, чи вільний» (Еф. 6:6-8). Не має значення, що ми робимо, де працюємо, хто наші чоловіки і дружини, наскільки зріла наша церква. Значення має, чи здійснюємо ми нашу добру справу як для Господа. Якщо ми служимо іншим як Христу, ми маємо право розраховувати на похвалу: «Все, що робите, робіть від душі, як для Господа, а не для людей, знаючи, що в нагороду від Господа одержите спадок, бо ви служите Господу Христу» (Кол. 3:23-24).

Але не варто думати, що небесні скарби так легко зібрати. Ми знаємо, що наше служіння буде випробуване. Бог перевірить якість нашої праці: «Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5). Отже, сам факт служіння ще не гарантує нагороду. І зовсім не обов’язково, щоб наше служіння було відчутним і помітним. Ісус каже, що навіть мале служіння Його учням буде помічене: «І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди» (Мк. 9:41). Нам не варто нехтувати допомогою один одному у звичайних життєвих потребах. Можна щедро сіяти і в простих справах: «Хто сіє щедро, той щедро і пожне» (2Кор. 9:6).

Усі ми пам’ятаємо історію з пожертвуванням бідної вдови, коли Ісус сів навпроти скарбниці і дивився, скільки народ віддає. Багаті клали багато, а бідна вдова поклала дві малі монети. Ісус відразу сказав учням: «Істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій» (Мк. 12:43,44). Ісус переконує нас, що отримати велику нагороду може навіть той, чиї можливості абсолютно обмежені. Навіть християнин з дуже малими ресурсами може рясно послужити Богові і набути найвищої нагороди.

Автор: Жан Федоренко

Попередній запис

Байдужість до долі

На очі потрапила притча, яка пречудово ілюструє ставлення багатьох людей до самого Бога та Його дарів і нагород. Через те ... Читати далі

Наступний запис

Нагорода на небесах. Частина 4: якості добрих справ

Сьогодні ми завершуємо огляд біблійного вчення про небесну нагороду християнина. У попередніх трьох частинах ми розглянули три важливі аспекти цієї ... Читати далі