За два з гаком століття до Реформації розгорілася богословська полеміка, що зробила провідного богослова Тому Аквінського супротивником британця Іоанна Дунса Скота, що на ту пору швидко набував популярності. Суть полеміки була зосереджена навколо питання: «Мало б місце Різдво, якби люди не згрішили?»
Тоді як Тома Аквінський розглядав Втілення як Божі ліки для пропащої планети, його опонент вважав, що на кін було поставлене значно більше. Для Дунс Скота Слово, що сталося тілом, однозначно втілювало первинний Божий задум, а не якусь запізнілу реакцію або «план Б». Тома Аквінський вказував на біблійні фрагменти, які підкреслюють, що хрест – це спокутна Божа відповідь на зруйновані взаємини. Дунс Скот цитував уривки з послань до ефесян і колосян, що говорять про вселенського Христа, в Якому усе суще бере початок, тримається і рухається до завершення.
Врешті-решт, церква дійшла висновку, що обидва ці підходи біблійно обґрунтовані і можуть вважатися загальноприйнятими. Хоча більшість богословів схилялися до думки Томи Аквінського, останніми роками відомі католики на кшталт Карла Ранера почали уважніше приглядатися і до вчення Дунса Скота. Напевно, протестантам слід було б вчинити так само.
Використаний Павлом вираз «в Христі» вказує на реальність, яка проілюстрована його ж метафорою Тіло Христове: Церква подовжує втілення в часі.
В одній з проповідей Остін Фарер поставив питання, яке виникає в кожного, хто зіставляє піднесену метафору Павла із сумною реальністю Церкви: «Але що ж нам робити із зяючою прірвою, що виникла між нашим становищем у Христі і нашими фактичними справами: лінню, егоїзмом, нечистотою, легковажністю і тяжкою безглуздістю наших молитов? На одному боці цієї прірви – ми, такі, якими нас створив Ісус, а на другому – те, на що ми самі себе перетворили».
Як зауважив Фарер, ми робимо те ж саме, що і учні Ісусові: збираємося в перший день тижня і «знову переживаємо воскресіння Христове». Говорячи словами Павла, ми нагадуємо собі, що немає жодного засудження тим, хто в Христі Ісусі, що ми померли для гріха, але живі для Бога в Христі Ісусі, що той, хто в Христі, – нове творіння; старе минуло, тепер усе нове (див. Рим. 8:1, 6:11; 2Кор. 5:17). Іншими словами, ми стикаємося віч-на-віч з приголомшливою істиною: Бог дивиться на нас через спокутний об’єктив Свого Сина.
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», січень 2008 року
