У лауреата Пулітцерівської премії, історика Барбарі Такман є одне правило написання історичних романів: жодного передбачення подій. Наприклад, працюючи над книгою про операцію в Арденнах під час Другої світової війні, Такман боролася із спокусою включити в текст відступи на кшталт: «Звичайно ж, кожен знає, чим усе закінчилося». Але перед початком операції в Арденнах війська антигітлерівської коаліції не знали результату цієї битви. Якщо судити за зовнішніми ознаками, то вони цілком могли бути відкинуті назад до узбережжя Нормандії, звідки почали вторгнення.
Якщо історик хоче реалістично передати напругу і драматизм подій у міру їх розвитку, він не повинен забігати вперед і допускати всезнаючий ретроспективний погляд. Якщо це зробити, то всяка напруга тут же розтане. Хороший історик відтворює для читача історичні умови описуваних подій, створюючи відчуття, що «ви там побували».
Я дійшов висновку, що саме в цьому полягає проблема більшості наших книг і міркувань про Ісуса. Ми читаємо Євангелія через передбачливі окуляри церковних соборів, на кшталт Нікейського і Халкідонського, через багатовікові спроби Церкви осягнути Христа. Він був людиною, євреєм з Галілеї, у якого були ім’я, сім’я, родичі, був особою, у певному значенні подібною до всіх інших. Але в той же час Ісус чимось відрізнявся від усіх людей, що колись жили на землі.
Церкві знадобилося п’ятсот років палких суперечок, щоб дійти до згоди в гносеологічному балансі між «такий, як усі» і «чимось відрізняється». Для тих з нас, хто виріс у церкві або хоч би – у номінально християнській культурі, цей баланс неминуче схиляється до «чимось відрізняється». Як сказав Паскаль: «Церкви було так само складно переконати, що Ісус Христос був людиною, тих, хто це заперечував, як і показати, що Він був Богом; вірогідність успіху в обох випадках була однаковою».
Хотів би прояснити: я погоджуюся з символами віри, проте у своїх книгах намагаюся по можливості дивитися на життя Ісуса «від низу до верху» очима одного з безлічі очевидців, що всюди йшли за Ним. Сподіваюся, що, висловлюючись словами Лютера, мені вдається «втілити Христа, наскільки це можливо».
З книги «Ісус, Якого я не знав»
