Часто можна почути від людей їхнє розчарування в Богові. Зазвичай з вуст тих людей, яких не можна вважати віруючими в біблійному розумінні. Причин таких розчарувань – безліч, і чесно кажучи не дуже хочеться розбиратися, а тим більше наводити у свою чергу аргументи начебто на «захист» Бога, а насправді, скоріш за все, власних релігійних переконань. Все одно переважна більшість розчарованих у Богові залишиться при своїй думці, а ви лише дармо згаєте свій час, а можливо і нерви. Добре, що Бог у Свою чергу не розчаровується в нас і дає нам і дає шанси на виправлення і примирення з Ним… Страшно навіть уявити, що б сталося з цим світом, коли б у Бога нарешті увірвався терпець. Втім, щось подібне станеться наприкінці історії, як раз напередодні Другого Христового пришестя, принаймні багато хто саме так тлумачить книгу Одкровення.
А про це розчаровані в Богові люді якось не задумуються (у сенсі і Другого Христового пришестя, Божого суду і власного кінця), і можна припустити і не задумувалися, адже вони були надто зайняті, як герої Христової притчі про покликаних на вечерю, власними справами: полями, волами, власною сім’єю. І не те, щоб люди байдикували, принаймні, якщо послухати їх, але найбільша Господня заповідь заявляє: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22:37). Тобто, судячи з цієї заповіді, Бог не дуже полюбляє компроміси стосовно шанування Себе, а точніше, не приймає їх зовсім. А тут люди, більшість з яких не те, що Йому поклонялися, але навіть і не дуже згадували, виявляють невдоволення стосовно Його особи: що Господь не зробив так як вони хотіли, не оберіг їх від лиха чи ще від чогось…
От цікаво, якби таких прикростей не було б у цих людей, чи сильно вони б згадували Бога? З цього приводу чомусь виникають сильні сумніви… вже не кажучи про вдячність Богові за всі ті блага, які Він посилає кожному, і праведному і неправедному (див. Мф. 5:45). Але так вже склалося в житті багатьох, що вони помічають лише прикрості та негаразди, часто звинувачуючи в усьому Бога, проте благодіянь Його не помічають впритул, вважаючи їх чи своєю чи ще чиєюсь заслугою. Але точно не Божою. І доводити щось протилежне таким людям загалом марна затія, вони все одно будуть переконані у своєму. Навіть не намагайтеся, ви лише дармо згаєте свій час, а можливо і нерви: вдячність вона є чи її немає, словами її точно не прищепиш. Навіть біблійними.
Що можна сказати наостанок стосовно розчарування багатьма людьми в Богові? Хіба що навести наступний біблійний принцип: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8), – і додати трішки від себе: любі і шановні, шукайте Бога у своєму житті, поглиблюйте свої стосунки з Ним, цікавтесь Його волею стосовно вашого життя, і тоді вам точно не припаде розчаровуватися в Богові. А для початку вчіться дякувати Богові за все добре, що Він посилає вам у житті, а не тільки помічати в цьому житті погане.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бачити добре
