Коли заходить мова про біблійних героїв, які свого часу зазнали розчарування в житті, то передусім пригадують Іллю пророка, Мойсея, пророка Іону, Христових учнів… Загалом цей список можна продовжувати далі, адже кожен з біблійних героїв так чи інакше зазнавав невдач у житті, що спричиняло розчарування. І цей факт не має дивувати, адже лише вигадані усілякі літературні і кінематографічні персонажі можуть бути позбавлені будь-яких розчарувань, прямо таки випромінювати впевненість і силу. Але в реальних людей, якими були і герої віри, бувають свої зльоти і падіння, тому ніхто з них не зміг уникнути розчарувань у житті.
От лише на відміну від людей світу цього, герої віри шукали розради і підтримки в Богові: «Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя. Він – Бог мій і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки» (Ін. 61:6,7). Навіть того більше, для багатьох з них саме розчарування в житті давали поштовх для поглиблення стосунків з Богом. Втім, як і для багатьох вірних, які, чесно кажучи, вважають себе невдахами у вірі. От лише вся річ у тім, що як праведний відрізняється від грішного не відсутністю гріхів як таких, а тим, що він «піднімається», кається в них після їхнього скоєння (див. Пр. 24:16), так і герой віри відрізняється від невдахи тим, що він долаючи сумніви, зневіру і розчарування продовжує в усьому покладатися на Бога і таким чином, рано чи пізно, долає всі перешкоди. Якщо не в цьому земному житті, то точно в житті майбутнього віку.
Звучить все щойно написане для когось занадто оптимістично, а для когось – просто фантастично, але насправді, це короткий виклад життя у вірі будь-якого вірного. Лише долаючи сумніви і розчарування людина дійсно набуває віри, в іншому випадку – вона лише обманюватиме себе, вважаючи, що вірить у Бога. Погодьтеся, є суттєва відмінність між простим визнанням факту існування Творця і наявності особистих стосунків з Ним (див. Як. 2:19). А в стосунках з Богом, точніше на шляху слідування за Ним не уникнути сумнівів, смутку і розчарувань: «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16:33), – казав Христос Своїм учням напередодні хресних страждань. Ці Господні слова стосуються усіх нас не в меншій мірі, ніж апостолів, адже «немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9): «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20).
Але цей допис хотілося завершити на більш позитивній ноті, пригадавши одну біблійну героїню віри, про яку рідко коли згадують у контексті зневіри та подолання проблем. Про неї взагалі мало згадують, а дарма, бо ця жінка являє чудовий приклад подолання багатьох життєвих проблем. Мова йде про пророчицю Анну, яка побіжно згадується лише в другому розділі Євангелія від Луки. От що ми дізнаємося про неї: «Тут (тобто в Храмі) була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого; вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч. Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі» (Лк. 2:36-38).
Як стисло і як одночасно багато сказано про людину! Можна побачити, що вона ще в ранній молодості зазнала серйозної втрати – смерть власного чоловіка, що в ті часи фактично викреслило її із суспільного життя. Проте Анна зовсім не зневірилася, знайшовши відраду в посвяченому Богові житті, отримавши згодом (через стільки років!) щедру нагороду від Господа: побачити на власні очі довгоочікуваного Месію. І не тільки побачити, але і свідчити про Нього всім оточуючим, тим самим ставши першим Христовим апостолом! Як вам таке? Це хіба не перемога у вірі і загалом у житті? Адже це зовсім не дрібниця бути зарахованим до числа Христових апостолів, ясна річ, для людей, які люблять Господа. От так можна непомітно для себе самого стати героєм віри. Звісно, не для себе, а для наступних поколінь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Герої віри
