Я зауважив, що люди, задіяні в служінні, напевно, більше інших живуть з підсвідомою «контрактною вірою». Врешті-решт, вони віддають на Божу справу час і сили. Хіба вони не заслуговують особливого поводження у відповідь?
Мою дружину дратує, коли вона отримує штраф за порушення правил паркування, заїхавши в магазин за м’ясом для добродійної їдальні, або в лікарню, щоб відвідати лежачого хворого. Вона перевищує покладений час стоянки саме з тієї причини, що відчуває необхідність присвятити більше часу Божій справі. І от нагорода: штраф плюс півдня, витрачених на поїздку до міського суду!
Бад, один із справжніх «святих» у служінні міській бідноті Чикаго, ледь не відрізав собі руку на пилорамі, показуючи добровольцям, як будувати будинки для бездомних. Доля мого друга Дугласа багато в чому нагадувала випробування Йова: він зазнав невдачу в служінні, дружина померла від раку, а його разом з дитиною збив п’яний водій. Та все ж Дуглас радить: «Не слід плутати Бога з життям».
Коли мене долають сумніви, я часто звертаюся до великого розділу Павла, Римлян 8. «Хто нас розлучить від любови Христової? – запитує він. – Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» У цьому одному реченні апостол Павло підсумував свою автобіографію служителя. Він проходив через ці випробування заради Євангелія, з вірою в те, що всі вони – звичайно ж, не будучи добрими самі по собі, – проте, можуть бути використані Богом на благо.
Апостол Павло навчився дивитися поверх життєвих знегод на люблячого Бога, Який одного разу восторжествує. «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!», – тріумфально завершується цей розділ. Така упевненість може пройти довгий шлях до подолання розчарування в служінні, яке ніколи не йде повністю так, як нам би хотілося.
З книги «Багато галасу через церкву»
