Боже шанування людської свободи

Господь шанує людську свободу. До того ж шанує настільки, що дає можливість кожній людині потрапити до пекла. Так що коли людина потрапляє до пекла – це лише результат її власного вибору. І заразом її власні проблеми. Але чомусь у багатьох людей склалося таке враження, що Бог у жодному разі не допустить потрапляння будь-кого з нас до пекла. А якщо не допустить, тоді можна робити все, що заманеться… Втім, багато хто так і чинить, щоб у підсумку опинитися в місці, в якому опинитися не виявляли жодного наміру.

Подібні згубні думки навіює диявол, якому тільки і треба, щоб чим більше звабити людей зі шляху істинного на погибельний шлях. Хоча багато людей з цим твердженням не погоджується, переконуючи оточуючих і себе, що Бог дуже милостивий і не допустить смерті жодного з грішників… І відповідні біблійні цитати винайдуть для доведення власної правоти оточуючим і знову ж таки самим собі. Сперечатися з таким контингентом загалом марна справа і абсолютна безрезультатна трата часу. Краще розглянемо одну євангельську історію, в якій чудово проілюстрована Господнє шанування людської свободи. Мова піде про зцілення Спасителем гадаринського біснуватого.

У цій історії, яка добра відома потопленням у морі великого стада свиней, за усім цим відходить на другий план момент зустрічі гадаринських жителів з Ісусом і їх зціленим земляком: «Прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися» (Лк. 8:35). Саме вжахнулися, а не зраділи, як можна було б від них очікувати. Адже радіти було з чого, ну хоча б з того, що людина, яка спричиняла масу клопоту, зцілилася, а разом з цим зникли і проблеми, що були пов’язані із заходами безпеки, які доводилося вживати через біснування: «В’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю» (Лк. 8:29).

Звучить написане якось буденно, але насправді біснування певної людини дуже небезпечна річ як для самої людини, так і для її оточення, а тут Христос зробив таку послугу: вирішив одним махом проблему їх місцини! Здавалося б, треба радіти, а не жахатися, але чомусь люди обрали другий варіант. Чому? Багато хто здивується, але вагома більшість наших сучасників вчинили б на місці гадаринських жителів так само: злякалися і попросили Господа «відійти від них» (в. 37). Але, знову ж таки, чому?

Відповідь на це питання треба шукати в Біблії: «Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:19-21). От і все: коли в людини, як мовиться, «багато скелетів у шафі», тобто нерозкаяних гріхів, вона при зустрічі з Божою присутністю намагається сховатися разом з ними від світла, яке власне цю присутність знаменує.

Так роблять люди світу цього. Але не сильно відстоять від них і люди, які вважають себе віруючими. Насправді не так багато людей зголошується увійти в Божу присутність, щоб отримати від Бога зцілення, більшість, навіть якщо і робить це, то намагаються обійтися якимись замінниками: на кшталт, раз у півроку в церкву зайти, свічку там поставити, раз у рік перечитати Євангеліє… Список може бути довгим. Але це не змінює самої суті, люди остаються тими, ким були… лише з невеликими зовнішніми змінами. На кшталт, зміни фасону одягу та кулінарних звичок. Їх єдина відмінність від жителів Гадаринського краю лише в тому, що вони самі від Христа відійшли, а ті попросили Христа від них віддалитися.

І осторонь від усіх них стоїть колишній біснуватий: він усіма силами намагався залишатися поблизу Божого світла: благав Ісуса, «щоб бути з Ним» (в. 38). А це якраз не має дивувати: той, хто особисто зустрівся з бісівською силою, добре знає, що насправді вона собою являє, і в подальшому буде усіма силами намагатися триматися від неї якнайдалі. А найкраще сховатися від неї можна саме в присутності Божій. Що власне колишній біснуватий і хотів, проте Христос стосовно цього був іншої думки: «Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог» (в. 38,39). Можна не сумніватися, що Спаситель запевнив чоловіка, що біси не матимуть над ним жодної влади, якщо він буде свідчити оточуючим про диво, яке сотворив йому Бог.

А для решти гадаринських жителів їхні «скелети в шафі», такі рідні і приємні (принаймні, до пори, до часу) гріхи, виявилися важливішими за Божу присутність, тому вони попросили Його полишити їх. Що ж, Господь цінував їх свободу вибору, тому і відійшов, лише залишивши як нагадування зціленого земляка, якій «проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус» (в. 39).

Господь шанує свободу вибору кожного: хочеш перебувати поруч з Богом – Він дасть тобі завдання, завдяки якому ти перебуватимеш поруч з Ним; не хочеш перебувати поруч з Богом – залишайся жити зі своїми «скелетами в шафі» і далі. Лише потім не нарікай, що тобі доведеться розділити вічність разом з ними.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docБоже шанування людської свободи


Ваш коментар: