У кожній сім’ї є декілька успішних осіб і декілька жалюгідних невдах. Так, на День подяки віце-президент корпорації тітка Мері сидить поряд з дядьком Чарльзом, який багато п’є і не може утриматися на жодній роботі. Хоча хтось з присутніх за столом розумний, а хтось безглуздий; хтось потворний, а хтось красивий; хтось здоровий, а хтось хворий, у сім’ї ці відмінності стають несуттєвими.
Кузен Джоні докладає всіх зусиль до того, щоб віддалитися від сім’ї, але якогось практичного способу вигнати його просто не існує. Він – один з нас, що народилися від одних і тих же предків. Усередині наших клітин згорнуті спіраллю однакові гени. Невдачі не позбавляють нас членства. Сім’я, – сказав Роберт Фрост, – це «місце, в якому вас повинні прийняти, коли вам треба туди прийти».
Іноді мені здається, що Бог винайшов людський інститут сім’ї, як учбовий полігон для нашої підготовки до взаємодії в рамках інших інститутів. Сім’ї найбільш успішні, коли вони не приховують своїх внутрішніх відмінностей, а шанують їх. Здорова сім’я зміцнює найслабкіших її членів, не шкодячи при цьому сильним. Мати Джона Веслі сказала із цього приводу наступне: «Кого зі своїх дітей я люблю найбільше? Хвору дитину, поки вона не видужає, і ту, що пішла з дому, поки вона не повернеться».
Сім’я – це єдиний людський інститут, участь в якому нам не вибирати. Ми стаємо причетними до неї, просто народившись на світ, і, як наслідок, мимоволі виявляємося посеред зборища дивних і несхожих один на одного людей. Церква ж вимагає зробити ще один крок: прийняти добровільне рішення зв’язатися з іншим дивним зборищем заради спільних уз в Ісусі Христі. На мій погляд, таке співтовариство нагадує сім’ю більше, ніж будь-який інший людський інститут. Генрі Новен одного разу дав наступне визначення співтовариства: «Місце, де обов’язково живе той, з ким ви хотіли б жити найменше». Це визначення в рівній мірі застосоване як до рідні, що з’їжджається на День подяки, так і до тих, хто збирається недільним ранком на богослужіння.
З книги «Багато галасу через церкву»
