А зараз, дорогі друзі, зробимо короткий огляд нашого вивчення змісту цієї такої короткої, але настільки глибокодумної молитви. Ми з вами виявили, що після вступного звернення: «Отче наш, що єси на небесах», молитва ця ділиться на дві головні частини, кожна з яких має три прохання. Перша частина цілком стосується прославлення Бога, а друга – стосується особистих потреб молитовника.
Три прохання в першій частині складають одне ціле. Вони є розвитком одного домінуючого бажання, що полягає в прославленні Бога: «Нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Так має починатися кожна наша молитва: з Божого прославлення. У Біблії ви знайдете цілий ряд прикладів цьому. Даниїл-пророк, хоча був сильно обтяжений, проте починає свою молитву з Божого прославлення: «Молю Тебе, Господи Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої!» (Дан. 9:4)
А як молилася християнська церква, коли обрушилося на неї перше переслідування?! Прочитайте уважно її молитву. Вона записана в 4-му розділі Діянь святих Апостолів. Яка чудова молитва! Уявіть собі тільки: молода церква стоїть наодинці з сильним ворогом, який вирішив щоб то не було її знищити. Її становище було дуже серйозним, оскільки на неї повстав цілий світ з усією його владою, впливом і авторитетом. Враховуючи цю обставину, прошу звернути вашу увагу на те, як же вона молилася. Її члени не забули молитву, якої навчив їх Спаситель. З чого починають вони молитися? У цілому з того самого, з чого починається і «Молитва Господня»: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них!» (Діян. 4:24) Не треба думати, що цими словами і закінчилося їх прославлення Бога. Безумовно, ця молитва дана нам у скороченому вигляді. Не виключено, що християни могли провести цілу годину або більше в прославленні Бога перед тим, як викласти свою нужду.
Коли людина перебуває у великому випробуванні, їй властиво прибігати до Бога і відразу починати з прохання: «О Боже, зроби те і зроби друге, подай мені те і подай мені друге». Зазвичай ми починаємо із самих себе, з наших особистих потреб, але це не відповідає «Молитві Господній». Молода церква вчинила за зразком, даному їй Господом. Вірні почали молитву з поклоніння і славослів’я, попри те, що їм загрожувала безпосередня небезпека смерті.
Звичайно ж, кращим прикладом здійснення молитви є Сам Господь Ісус Христос. Вникніть у Його молитву, записану в 17-му розділі Євангелія від Іоанна. І тут ви зауважите той же порядок: «Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе…» (17:1). Так молився Христос, так молилися усі святі, так повинні молитися і ми.
Отже, ми побачили, що перша частина молитви Господньої цілком присвячена прославленню і цілям Божим, а також проханню про розширення Його Царства. Наслідуватимемо її приклад, підносячи нашому Господу славу і честь не наприкінці, а на самому початку нашого звернення до Нього в молитві. В Ізраїльському народі Богові завжди віддавалося найкраще: початки від плодів, а також первістки. Чому? Бо це виражало найбільший ступінь поваги до Бога, Який гідний цього.
Друга частина цієї молитви теж складається з трьох прохань, що виражають вже наші особисті потреби. Ці три прохання містять у собі, в основному, усі повсякденні людські потреби.
У самій структурі цієї частини молитви ми знайшли для себе дуже важливу вказівку: просячи про свої потреби, робити це знову-таки для слави Божої. Ісус сказав: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33). Таким є Боже встановлення для життя кожної людини, яка буде щаслива тільки тоді, коли чинитиме саме так. Те ж саме стосується і молитви: наша молитва буде ефективною лише тоді, коли ми поставимо Божі інтереси на перше місце. Так, у цьому випадку «Молитва Господня» нас викриває, адже частенько ми схильні просити Бога, передусім, про наші потреби, і лише на завершення молитви, якщо не забули, про розширення Царства Божого.
Перше, чому навчив нас Христос у цій молитві – це просити передусім про прославлення Бога в цьому світі, і як наслідок цього – про задоволення наших особистих потреб. Бажання бачити Царство Боже, що вже настало, має бути домінуючою думкою кожної молитви. Ось чому, навіть коли ми просимо для себе, ми ніколи не повинні забувати про те, що відповідь нам дається з тією метою, щоб через неї був прославлений Бог. Христос сказав: «І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині» (Ін. 14:13).
Тепер, після того, як ми отримали такі прекрасні уроки з молитви Христової, я хочу запитати вас от про що. Чи виникало у вас колись питання про те, чи будемо ми молитися на небі? Так, і на небі ми молитимемося, але наша молитва там буде обмежена тільки першою частиною, що складається із звернення і прославлення, оскільки Бог завжди буде нашим Отцем і на небі. Ми славитимемо і величатимемо нашого Бога вічно.
Але друга частина молитви на небі вже не буде потрібна: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Про це там ми просити вже не будемо.
Останні слова «Молитви Господньої», які зазвичай містяться в наших Бібліях, – «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» – відсутні в найкращих рукописах. Вони були додані в текст одним з переписувачів, вирішивши зробити урочистим закінчення цієї молитви. Проте, такі ревнощі не є великою провиною, оскільки не вступає в протиріччя із загальною доктринальною спрямованістю самої молитви і усього Писання. Господь учив казати: «Нехай прийде Царство Твоє», а невідомий писар сказав: «Бо Твоє є Царство». Це – голос віри, що перетворює очікуване в реальність, це – виклик християнської віри усьому земному безбожництву, що опирається здійсненню Його Царства на землі. Як нам не погодитися з тим, що насправді усе в цьому світі належить нашому Богові, до Якого ми маємо найбільший привілей звертатися із словами «Отче наш».
Слово «Амінь» у перекладі з арамейської мови означає «нехай буде» чи «істинно так». Цим словом ми зазвичай закінчуємо наші молитви. Воно завершує, підтверджує і узаконює усе сказане. Ми приєднаємося і до нього, бо усе, що повідала нам «Молитва Господня» є справжня правда і життя вічне. Ми приєднаємося до цих слів вдячності Богові за такий дивовижний Його подарунок, явлений нам як зразок молитви і званий «Молитва Господня». Нехай же вона стане не лише молитвою нашого Господа Ісуса Христа, але і нашою власною молитвою, хвалою вуст наших і щоденним підношенням перед Його святим обличчям.
«Моліться ж так…» Як? Ви вже знаєте.
І на закінчення залишається сказати лише наступне: оскільки в небі ми молитимемося тільки молитвою подяки і прослави нашого Господа, почніть вже тут вчитися цьому. Приступаючи до нашого Бога, «і самі, мов живе каміння, будуйте з себе дім духовний, святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (1Пет. 2:5).
«Хто може зберегти вас без гріха і без скверни і поставити перед славою Своєю непорочними в радості, Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа нашого, слава і велич, сила і влада перед усіма віками, і нині‚ і на всі віки. Амінь» (Іуд. 24-25).
