«З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам», – так пише Апостол Яків у своєму посланні (Як. 1:2), а Господь велів нам молитися: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Чи не явне тут протиріччя? В одному місці нам сказано радіти, коли впадаємо в спокусу, а в молитві «Отче наш» Господь учить нас молитися про те, щоб Бог зберігав нас від спокуси. Так, неначе тут є неузгодженість, але якщо вникнути в сенс цих двох текстів, то ми виявимо якраз зворотне. Між ними повна гармонія.
По-перше, слід мати на увазі, що випробування бувають різного роду: які виникли через те, що ми не пильнуємо, або через наш непослух, а також допущені в нашому житті за Божою волею. Коли Яків пише: «З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам», – то він має на увазі лише тих вірних, які були спокушені за Божою волею. Це видно з контексту і використаного ним слова «підпадаєте». В оригіналі воно вживається тільки три рази і означає таке становище людини, коли вона як би оточена непроникним кільцем ворожих їй обставин. Звичайно, таке допускається іноді Богом. Вона потрапила в спокусу за Божою волею.
Для такої ситуації в Слові Божому дано дивне обіцяння: «Вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13). Так, такі спокуси бувають, і якщо Сам Спаситель був спокушений, то слуга не більше Господа його. Про Ісуса сказано, що Він «виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол» (Мф. 4:1), і Він же в Гефсиманії молився: «Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42). У першому випадку Він був ведений Духом, щоб бути спокушеним дияволом, а в другому, випробовуючи сильну внутрішню боротьбу, Він, по суті, молиться цією ж молитвою, якою учив Своїх учнів: «Не введи Мене в спокусу, але визволи від лукавого!»
Якщо ж ця спокуса – моя власна, а не та, в яку вводить мене часом Господь через послання різних важких обставин, то чому до цієї спокуси має причетність Господь? Річ у тім, що наші гріхи, про які ми щойно говорили, фактично дають можливість Богові залишити нас без Його Божественної охорони. «Не введи нас у спокус,» означає «не залиш нас без Твоєї допомоги через те, що ми згрішили». Ось чому цей вираз рівнозначний наступній фразі «визволи нас від лукавого». Адже залишившись без Господа, ми неминуче потрапляємо до рук ворога душ людських, диявола.
Тепер я хотів би з вами поміркувати про значення цього останнього з усіх прохань у «Молитві Господній»: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
Першу причину, чому Господь учить нас так молитися, я убачаю в тому, що Отець наш Небесний хоче застерегти нас, щоб ми не сподівалися на себе, вважаючи, що своєю силою зможемо впоратися з лютим ворогом нашої душі. Бог хоче, щоб ми пам’ятали, що повністю і постійно залежимо від Нього, Його мудрості і вміння захистити нас від спокуси і зла. Ця молитва каже мені, що тільки сподіваючись на Бога, перебуваючи в тісному спілкуванні з Ним і сподіваючись виключно на силу Божу, я можу здобути перемогу над диявольськими підступами, бо він «ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1Пет. 5:8).
Я не в силах з ним боротися, і без Божої допомоги моя поразка неминуча. Але ворог нашої душі приходить не лише, як рикаючий лев, але і як «ангел світла» (див. 2Кор. 11:14), не лише в сильній люті, але і з підступністю і хитрістю, тому я не в змозі його впізнати. Ось чому так необхідно завжди прибігати до Бога з проханням: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Позбав мене від спокус з боку диявола, щоб я не впав у гріх і не засмутив Тебе, Господи.
Звичайно ж, Бог не винен у тому, що я сам можу бути причиною попадання в цю спокусу, як каже Яків: «У спокусі ніхто не кажи: “Бог мене спокушає”; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю» (Як. 1:13-14). Але що робити, якщо я вже спокусився, але одумався? На що мені сподіватися? Тоді я маю заволати: «Не введи мене в спокусу». У цьому проханні говориться про те, що коли ми дійсно не заслуговуємо Божого захисту, наприклад, через те, що втрачаємо духовні сили і віру, наша доля стає залежною тільки від Бога. Пам’ятаєте чоловіка, якому бракувало віри для зцілення власного сина, як він вигукнув: «Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24). Тому ми повинні знати, що ми повністю залежні від нашого Господа, коли волаємо до Нього: «Не залиш нас наодинці з нашим ворогом. Пішли Твою мудрість і даруй Твою силу».
Ця молитва постійно нагадує мені про мою нікчемність, безсилля і незнання, як я повинен вчинити. Один Бог знає дорогу, бо є шляхи, які здаються нам прямими, але кінець їх – шлях до смерті. Як мені розпізнати вірний шлях? «Від Господа спрямовуються кроки людини». (Пр. 20:24) Так, Він і тільки Він один знає усе, тому так важливо волати до Нього завжди, постійно, за будь-яких обставин життя: «Отче, не введи нас у спокусу, щоб ми не згрішили проти Тебе. Дай нам такий страх до гріха, щоб ми за щонайменшого натяку на його присутність тікали, як від найжахливішої прокази. Господи, не введи нас у спокусу». Божевільним є той, хто вибрав шлях, не запитавши про те Господа. Він подібний до вола, що йде на забій, і оленя, що йде на постріл (Пр. 7:22).
Скільки разів Господь казав: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41). Наша плоть завжди тягне нас до гріха, і будь-яке непильнування або відсутність безперестанного молитовного запитання до Бога «не введи» може закінчитися для нас плачевно. Ми можемо отримати від ворога різні духовні рани, можливо, навіть смертельні. От чому Апостол Петро пише: «Улюблені! Прошу вас, як пришельців і подорожніх, сторонитися тілесних похотей, які повстають проти душі» (1Пет. 2:11).
Якби не було серйозної небезпеки впасти в спокусу, то навіщо Христу треба було нагадувати про те, щоб ми молилися: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого»?
Пам’ятаєте приклад Петра, який стверджував, що навіть якщо усі відречуться від Христа, він не покине Його. І коли Христос повторно його попередив, то замість того, щоб просити Господа: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого», сказано, що «він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе» (Мк. 14:31). І відразу після цього Христос бере Петра і двох інших учнів із Собою молитися. І яким ми бачимо Петра? Сплячим разом зі своїми товаришами, так що Христос двічі приходив до них, просячи: «Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси».
Улюблені, ми не сміємо сподіватися на себе, як би довго не йшли за Христом, але повинні постійно волати до Отця нашого Небесного, щоб Він визволив нас від лукавого. О, як страшно нехтувати цією молитвою!
Ви пам’ятаєте старозавітного Лота? Він є яскравим прикладом чада Божого, який не просив: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Йому була надана можливість вибору шляху, яким йти. Такі моменти в житті бувають у кожного з нас. Усі ми мали і матимемо їх. Хоча це дивні можливості, але одночасно і найнебезпечніші моменти в житті людини. І тут якраз і слід від щирого серця волати до Господа: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Ворог нашої душі знає потенціал такої години, і тут він готовий зі своїми спокусами.
Лоту була надана можливість вибору, але що ж він обрав? Послухайте: «І обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони (Аврам і Лот) один від одного. Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома» (Бут. 13:11-12). Він обрав родючу долину Йордану, оскільки вона була, «як сад Господній», і в той же час, «як земля Єгипетська».
Ви зауважили, що йому сподобалося в цій долині? Вона здалася йому одночасно садом Божим і Єгиптом. Як бачите, після перебування в Єгипті ця країна назавжди збереглася в його пам’яті. Єгипет залишився в його серці. У долині цій були міста, подібні до Єгипту, які називалися Содом і Гоморра, а околиця Йорданська зрошувалася водою і нагадувала сад Господній. І Лот вирішує: я знайшов новий шлях! Я вірю в Бога і назад в Єгипет не піду, бо і тут є відповідне місце. Тут я зможу вести торгівлю, як в Єгипті, і в той же час перебуватиму в саду Господньому.
Зверніть увагу, далі сказано, що він «розкинув намети до Содома». Не в самому Содомі, але біля Содому. З усього видно, що він знав про гріховність цього міста, тому спочатку не наважився в ньому оселитися, але зупинився лише біля нього. «Я житиму біля Содому, оскільки він мені може згодитися, – думав він, – а можливо, я зможу вплинути на нього до кращого!»
Але в наступному розділі ми читаємо, що він вже живе не за містом, а в самому Содомі. Далі, у 19-му розділі, сказано, що «Лот сидів біля воріт Содома». У ті часи люди, що сидять біля міських воріт, були людьми міської адміністрації. Інакше кажучи, він входив до складу правління міста. Дивіться, як він просунувся вперед. Значить, він прийняв правильне рішення тоді, коли «звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську». Дійсно виправдалося його перше враження, що це і сад Господній, і земля Єгипетська. Як розумно він вчинив! Яка тут може бути спокуса? «Ясно, що Бог мене туди повів. Який у мене успіх, який я тут шанований! – думав він. – Тепер я вже точно зможу вплинути позитивно на тутешніх жителів! Який розумний Лот, а Аврам все ще в шатрах поневіряється! Увесь час кочує, а я як влаштувався!» Так, це здається успіхом. Але чи так воно було насправді? Подивимося, який був кінець історії людини, яка хотіла збагатитися світом і в той же самий час служити Богові. Апостол Павло каже: «А хто бажає збагачуватися‚ впадає у спокусу і в тенета і в багато які безрозсудні і шкідливі похоті, що приводять людей до бідування і загибелі» (1Тим. 6:9).
Лот спокусився містами, в яких він, як йому здавалося, міг і Богові служити, і своє користолюбство задовольнити. Але, дорогі друзі, історія Лота на цьому не закінчується. Історія людини, яка у своєму рішенні не порахувалася з волею Божою, не попросила Його: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого», закінчується плачевно.
До чого призвело рішення Лота? Відповідь на це питання ми знаходимо в Новому Завіті. Так, Лот залишився чадом Божим, але Петро говорить про нього у своєму Посланні, що він був змучений «людьми шаленої розпусти» і «бачив і чув беззаконні діла їхні і тим щодня мучив свою праведну душу» (2Пет. 2:7-8). Так, він вірив у Бога, був праведним і сподівався, що змінить на краще людей Содому, але увесь час, незважаючи на свій зовнішній успіх, він не мав ні хвилини миру і спокою у своїй душі. Увесь його успіх у світі виявився невмирущим черв’яком і вогнем, що не згасав.
Ми вже відмічали вище, що в цій молитві усі займенники першої особи вживаються в множині: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Слово Боже каже, що ніхто з нас не живе сам по собі, ізольовано. Твоя перемога над спокусою і гріхом, а також і твоя поразка мають свій вплив на людей, які оточують тебе. Коли Лот говорив зі своїми зятями, щоб вони рятувалися, оскільки Господь винищить місто, то сказано, що зятям його здалося, що він жартує. Такий вплив мало свідоцтво Лота на його зятів, які бажали узяти собі в дружини його двох дочок. Наступного ранку, коли він тікав з міста, ніхто з них не пішов з ним. Що сталося далі з його дружиною і як вчинили його дочки зі своїм батьком – вам відомо.
А який вплив мав він на Содом? Ви помітили, що за весь час його перебування в ньому не виявилося і п’яти праведних душ, бо Господь сказав, якщо знайдеться хоч би п’ять таких людей, то місто не буде винищене. Усі роки, проведені в Содомі, виявилися для Лота безплідними. Чому? Бо коли людина ставить свої особисті інтереси на перше місце, то сила її свідоцтва паралізована. Люди Содому знали, чому в їх місті оселилася ця людина, знали, що головною причиною цьому було його бажання збагатитися, а не привести їх до Бога. Ось чому Лотові слова здалися для них порожніми.
Усе, що Лот сподівався придбати в Содомі, він втратив. Так, певний час здавалося, що він досяг мети, але успіх цей виявився лише тимчасовим. Врешті-решт він усе втратив. Майно, нажите їм за ці роки, пропало в нищівному вогні Божого суду. У результаті Лот опинився біля розбитого корита. І останнє, що ми дізнаємося про нього, це те, що він шукає притулку в сирій, темній печері.
О, яка трагедія очікує людину, коли вона намагається самостійно направляти свій життєвий шлях, не просячи Господнього водійства! І як важливо, перебуваючи перед ухваленням принципового рішення, звернутися з проханням до Отця Небесного: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Ніхто з нас не може передбачати тієї небезпеки, яка очікує нас попереду. Бог не відкриває нам цього, але якщо Він учить нас молитися: «Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого», – це означає, що без Його захисту ми перебуваємо в небезпеці і можемо потрапити в диявольські сіті.
Нам загрожує подвійна небезпека – не лише ззовні, але і зсередини. Зло і згубність нашого серця, яке украй зіпсоване, обов’язково обдурить нас, якщо ми до нього прислухатимемося. Ззовні, тобто у світі зла, нам теж загрожує ворог, з підступністю і намірами якого нам ніяк не впоратися. Тому ми повинні від щирого серця, з усією серйозністю просити: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
У своїх спокусах диявол завжди пропонує легкий вихід, легкий шлях досягнення мети. Христу він сказав: «Ось усі царства світу. Вони Твої. Ти обрав шлях страждання і ганьби. Впади і вклонися мені – і я дам їх Тобі. Добитися мети Ти можеш коротким і легким шляхом». З цими спокусами диявол завжди підходив до Христа. Він і через Петра пропонував Ісусові вигідніший шлях, так що Христос повинен був сказати Своєму учневі: «Відійди від Мене, сатано!» (Мф. 16:23). Петро сам пішов на цю спокусу і в результаті відрікся від Христа.
Але зверніть увагу на другу частину молитви: «Визволи нас від лукавого». Якщо ти впав і ворогові вдалося упіймати тебе у свої мережі, то це сталося тому, що ти не пильнував. Коли слід було пильнувати і молитися, ти вирішив, що сам впораєшся зі своєю проблемою, але звернися до Господа зараз, бо Господь знає, як допомогти тобі. Він Сам каже: «І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене» (Пс. 49:15). Це в Його силах. Як би ти не заплутався і якою б безвихідною не здавалася тобі твоя ситуація, знай, що Він готовий помилувати тебе. Ти повинен змиритися, сповідувати свій гріх – і Господь простить тебе.
Він знає, як віддати душі, що кається, за роки, в які її серце пожирали сарана, черв’яки, жуки і гусениці. Ці роки безпліддя минули, Сам Бог не може їх відновити. Але велика милість Божа і благодать Його готові заповнити прогаяне і наповнити душу новими плодами.
О, дав би Бог нам духу скрухи і покаяння, щоб зараз, не відкладаючи ні години, попросити Його: «Отче, не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Ми залежні від Тебе, ми самі не впораємося, ворог наш занадто сильний і спритний, тому, Господи, визволи нас від нього. Не дай нам грішити проти Тебе, але дай усім серцем гребувати гріха і зла». Так, наш Бог великомилостивий, Він не бажає погибелі жодної душі, тому Він готовий очистити нас від всякого гріха заради Сина Свого Ісуса Христа і дарувати нам Свої благословення, радість і повноту життя.
